Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Удар, спінінг зігнуло дугою. Менянин Микола Соломеник впіймав 42-кілограмового сома


Удар, спінінг зігнуло дугою. Менянин Микола Соломеник впіймав 42-кілограмового сома

— Довжелезна рибина, 186 сантиметрів, 42 кілограми, — хвалиться 36-річний Микола Соломеник з Мени. Чоловік працює водієм на фурі, розвозить країною товари по супермаркетах «Сільпо».


Микола Соломеник і його здобич

— Раніше найбільшим моїм уловом був сом на 12 кілограмів та щука на вісім, — продовжує щасливчик. — Я вірив, що колись та впіймається величезна рибина. Бо вже знав, де така водиться. У Десні в Менському районі (рибні місця Микола Володимирович не видає. — Авт.). Торік восени з братом приїздили на це ж саме місце. Я тоді зачепив не меншого. Але в мене були снасті слабші. Сом мене попотягав, доки не завів у корчі. Там вже обірвався.

Цьогоріч я ретельніше підготувався на здорованя. І поїхав 29 серпня.

— Ловили на квок (така штука, якою вдаряють по воді і приманюють сома)?

— Ні. На спінінг способом тролінгу (у народі називають «доріжкою»). Взяв спеціальну міцну нитку.

У мене є моторний човен. Коли він пливе, тягну приманку. Приманкою у мене був воблер (пластикова рибка). Покльовку зразу було видно. Удар, зігнуло спінінг у дугу, і бульбашки з дна пішли. «Сто відсотків, сом», — подумав. Та хотілося ще й побачити. Я його тягну ближче до човна, а він на дно. Я вже молитися почав, щоб Бог мені поміг. Розслабив снасті. Хотів підтягти його ближче до човна, а він мене тягне проти течії. Я потихеньку підбираюся, а сом як рвоне. Тоді я вирішив вимкнути мотор і не поспішати.

Хвилин сорок ми один одного виснажували. Я просив показатись. І він таки виринув з води. Дивлюся, тушка зо два метри. Зрозумів, що у підготовану мною підсаку не влізе. Вирішив хапати рукою. Тричі підтягував його до човна, здавалося, ось-ось схоплю, та тільки торкнуся до губи, як знову він тягне в інший бік. Десь з кілометр мене протяг по річці. Бачу, через 200 метрів корчі, дерева повалені. І розумію: якщо він туди сховається — не спіймаю. Щосили притягнув до човна, бачу, сом вже стомився, а в мене адреналін зашкалює. Хапаю його за нижню губу і у човен. А він хвостом як димане. Не знаю, де сили в мене взялися. Затяг, ліг на нього. Мене колотило. Через рот, зябра пропустив нитку, прив’язав рибу міцно до човна. Вже вдома його виміряли і зважили.

— Скільки днів замочували улов?

— Я не вживаю спиртного.

— Ви кодований чи падлюка? — жартую.

— Ні те, ні інше, просто не тягне.

Я радість знаходжу у риболовлі. Батько, царство йому небесне, не був рибалкою. Проте змалку водив нас на річку. Спочатку я карасиків ловив, потім крупніша риба пішла. Моє захоплення поділяє брат. А от синів не цікавить. У мене три хлопці. Найстарший ходить до одинадцятого класу, середній до сьомого, найменшому чотири роки. І рибні страви їм не дуже подобаються.

— Куди поділи стільки м’яса? Певно, все на руки дружини спихнули?

— Ні. Вона працює у пральні менської райлікарні. З сомом удвох розбиралися. Поділили: оце буде на барбекю, оце посмажимо на сковорідці, оце на котлети, а з голови — юшка. Поскладали в морозилку. 31 серпня я вже поїхав на вахту на два тижні.

— Місцеві риболови, певно, вам заздрять?

— Коли один з товаришів, Сергій, побачив сома, аж щелепа відвисла.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №37 (1791), 10 вересня 2020 року. Фото з особистого архіву Миколи Соломеника

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Микола Соломеник, Мена, сом, рибак, «Вісник Ч», Валентина Остерська

Добавить в:


ЦентрКомплект