Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » «Хочеться, щоб він прокинувся, дивився ясними очима»


«Хочеться, щоб він прокинувся, дивився ясними очима»

18-річний Андрій Бібік з Корюківки 11 місяців у вегетативному стані. 26 серпня минулого року його збила машина, коли їхав на велосипеді. Прооперували, видалили з головного мозку гематому, адже внаслідок удару утворився крововилив. Позаду сім місяців реанімації у Корюківській центральній районній лікарні. Тепер юнак удома. Єдина мрія родини — розбудити Андрія. Справа про ДТП досі не в суді. Андрій Гайовий, якого підозрюють у тому, що він винуватець аварії, на волі.


Тетяна Бібік з сином Андрієм: «Ми настроєні, що зможемо розбудить і підняти на ноги. Ми віримо в це»

«Шанс є»

— Хочеться тільки, щоб він прокинувся, дивився на тебе ясними очима, — говорить мати Тетяна Бібік. — Маленький шанс є. Все залежатиме від рідних. Так сказав нам киянин-реабілітолог. Потрошку, потрошку, і в нас уже є зрушення. Після лікарні почав сидіти. У подушках поки що. Піднімає руки. У лікарні дуже втратив вагу. А дома почав набирати, додалося сили. Спеціальне взуття взуваємо. Не подобається, це теж зрушення. Ми надіємося і віримо, що Андрійко одужає. Ще танцювати будемо, — звертається до синочка. — Головне, не здаватися і не опускати руки.

...Після аварії виписалися із лікарні. Він без свідомості. Вегетативний стан. Нічого не розуміє. Проте іноді здається, що він за нами спостерігає, а іноді — ніякої реакції. Чує чи не чує, але не реагує. Думаю, що він все-таки чує. Але не може відповісти. Інколи дивиться — наче з нами. Наче очі ясні, думаєш: що тобі заважає? Може, й хоче допомогти, але не може, щось йому не дає.

Це не кома, сказали лікарі, це вегетативний стан. Нам треба будь-якими зусиллями витягти його з цього стану. Займаємося щодня, щогодини, крім того часу, коли їсть, спить. Спасибі добрим людям, дали коляску. Вона хоч і маленька, вивозимо на свіже повітря і в ній також займаємось за спеціальною методикою.

Крім корюківської лікарні, зверталися у різні. У Чернігів, у Київ. Нам казали: «Що він буде лежати у вас, що у нас. Спасибі вашим лікарям, що він досі живий».

Наші лікарі радилися з чернігівськими. З самого початку сказали, що на Чернігів не довезуть. Якщо з Чернігова хтось приїде і захоче зробити операцію, може, щось і буде. Це не передати словами, як тоді було, — плаче...

— Приїхав з Чернігівської обласної лікарні Олександр Гребенюк. Подивився і каже, що Андрій молодий, повинен вибратися. Вибрався, а свідомості ніяк нема.

Таку операцію треба зробити протягом п'яти годин, а нам її зробили через вісім. Два забої було на голові, ззаду і спереду, спереду тільки недавно почав заживати.

«Треба ставити пластину»

— Втратили час, не відправили відразу на комп’ютерну томографію, — продовжує. — Почали зшивати, Андрій іще казав, що не треба, само заживе. А потім різко втратив свідомість. І зрозуміли, щось не те. Зробили томографію, на Чернігів знімки відправили. Це було о другій години ночі. О четвертій приїхав Гребенюк. Андрюшу прооперували о 5 ранку-на початку шостої. Відкрили череп, видалили гематому.

І тепер же воно (череп) відкрите, зверху тільки шкіра. Нам треба ставити пластину. «Для чого пластина, хай так буде», — нам кажуть. Та це ж не маленька дірочка. 11,5 сантиметрів на 7,5. Здоровенна дірка на півголови. Її треба закрити, бо ми ж не можемо реабілітації хорошої робити. Боїмося. Настя, дворічна сестричка, біля нього бігає, гладить. А якщо ненароком рукою до голови... У подушках садимо, а якщо впаде...

Пластина вже робиться. За індивідуальним замовленням. Ставити будемо або в Чернігові, або в Києві. Сподіваємося, що зможемо розбудити. Ворочаемо його потихеньку. Але це не та зарядка, яка треба. Багато вправ не можемо робити саме через відсутність пластини.

Тиск внутрішньочерепний піднімається. Андрій починає хвилюватися, видно по ньому. Тоді починає підвищуватися температура. Пластина сприятиме сталому тиску. Не так впливатиме погода. Зараз, як нема погоди, він спить, і спить, і спить. Не хоче нічого.

Спочатку хірурги хотіли зберегти черепну пластину свою, з черепа. Та невідомо скільки пробув би без свідомості. Закривати ж отвір у черепі не можна було відразу через сильний набряк мозку. У нього ж ще був перелом основи черепа. Був і є. Зрослося чи не зрослося, але його не треба чіпати. Кровообіг зберігається.

«Сім місяців — у реанімації»

— Андрюша дуже довго був на апараті штучного дихання, — згадує. — Сім місяців — у реанімації. Три-чотири тисячі гривень щодня. Це було щось... Було і по 500 гривень інколи. А на другий день дають список, а там знову дві тисячі, три.

Василю Ступницькому, завідувачу реанімацією, велике спасибі, він вів нас усю дорогу. Наполіг, щоб ми лишалися саме у відділенні інтенсивної терапії. Казав: «Переведем в інше, і дивитися за ним ніхто не буде. Знову до нас потрапить». Дівчата-медсестри доглядали. Уранці я приходила, сиділа до обіду, потім їхала додому. Треба було їсти приготувати. А потім їхала в лікарню і була до 9 вечора.

А потім — страшно-не страшно — треба забирати додому. Виписали у вкрай тяжкому стані, так було написано.

Комір спеціальний застосовуємо. Не хоче голову тримати.

Годуємо через гастростому, вона стоїть у животі. Їжа у шлунок напряму поступає. Блендером перебиваємо. Спочатку спеціальний катетер стояв, через нього годували. М’ясо перебив, і треба проціджувати через марлю. Унаслідок годуєш однією водою, і нічого ж не даси густішого, щоб не забилися трубки.

Буває, що руки опускаються, — не приховує Тетяна Петрівна. — Подивишся на фото, згадаєш, як все було до аварії. Підійдеш до Андрюші, глянеш, сльози течуть. Але береш себе в руки. Не можеш здаватися.

Дар’я, старша сестра, з Чернігова приїде: «Так, Андрюха, давай, прокидайся на зарядку». Мама не дає розкисати, помагає.

— Ніде не дінешся. Мій внучок, — зітхає бабуся Андрія Тамара Рак. — І принцеса наша маленька, дворічна Настя, допомагає морально, — продовжує мама. — Я у відпустці по догляду за дитиною. Працювала і на пилорамах, і вулиці підмітала, а потім пішла прибиральницею на фабрику технічних паперів. Чоловік перший, тато Андрія та Дарії, у лісгоспі працює. Другий чоловік, Настин тато, на фабриці.

Андрюшин тато на вихідні приїздить, допомагає і матеріально, і фізично. Його усі гроші сюди йдуть. Зарядкою займається з сином. Чоловік теперішній дуже допомагає. Допомагають сусіди, церква, рідні, знайомі — уся Корюківка.

Ліки дорогі, які ми приймаємо. Засоби гігієни дорогі. Гроші на реабілітацію треба, багато грошей. На пластину майже 40 тисяч гривень є. Вартість залежить від розміру і складності вигинів. Ще треба на операцію. Невідомо скільки. Ідеш у лікарню, бери потрійну суму від сказаної.

Для тих, хто хоче підтримати у нещасті мужню родину — номер картки:

5168 7427 0649 8619, Тетяна Петрівна Бібік.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №32 (1786), 6 серпня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Андрій Бібік, Корюківка, ДТП, лікування, «Вісник Ч», Тамара Кравченко

Добавить в:


ЦентрКомплект