Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » «Нічого не можна зробити?.. Я вам довіряю»


«Нічого не можна зробити?.. Я вам довіряю»

Щодня пацієнти чують невтішні діагнози, інформацію про методи лікування, що може налякати. Чи існують правила, як це повідомляти? Чи все залежить від виховання та характеру лікаря? Завідувач хірургічним відділенням Менської центральної районної лікарні Федір Надточій переконаний, що невтішний діагноз слід повідомляти зі співчуттям і чітко.



— Як зазвичай людина реагує?

— Дивлячись, яке захворювання.

Якось був чоловік, 40 років, у шнек попав ногою, ампутували ногу 19 грудня 2019 року (мова про Михайла Шупика. — Авт.). На сушилці, де висипають зерно, у механізмі забилося, а він поліз ногою. Ногу шнеком хватонуло, пом’яло всю гомілку. Привезли сюди. Він там довго був, а якраз холодно. Нога ніяка. Зробить нічого не можна. Шнеком кісточки пом’яло, одні уламки. Кажу: «Мишо, новость неприємна. Доведеться ампутувати». Перепитав: «Нічого не можна зробити?.. Я вам довіряю». І все. Погодився. Вибору нема. Жить треба.

А якщо хворий лежачий, його хвороба вимотує. Дві-три ночі не поспить при облітеруючому атеросклерозі нижніх кінцівок, і згоден на все. Удень теж болить, але людина відволікається. Там шум, там рух. А як уночі усамітнюється, його турбує тільки біль. Він більш нічого не відчуває.

— Якщо лікар кожному буде співчувати, швидко настане професійне вигорання.

— Кожен випадок — це окрема історія. Прямо кажеш хворому на алкогольну залежність: «У тебе цироз. Якщо ти не перестанеш пити, помреш». Не п’є півроку, потім знову зривається, приходить. Буває, цироз ускладнюється кровотечею із варикозно розширених вен стравоходу. Я, прямо кажу, що помре, якщо буде пить. Щоб зазубринка у голові виникла. Дуже мало прислухаються, але є. Алкоголізм — це хвороба, так. Але головне бажання.

— Нерідко пацієнти скаржаться на лікарів, що вони безсердечні. Наскільки момент чуйності має бути у лікарській професії? Чи достатньо грамотності та досвіду?


— Буває, дивишся і не кажеш, але в душі співчуваєш. Холодна людина добрим лікарем не може бути.

— Чи було, щоб сильно прив’язувалися до пацієнтів, щоб вони стали вашими друзями?

— Є таке. Буває, хобі однакові. Разом на рибалку їздимо.

— Чи траплялося, щоб самі потрапляли в лікарню і як до вас ставилися?

— Потрапляв, але все нормально, — сміється. — Мені операцію робив у Чернігівській обласній лікарні Анатолій Светлєйший.

— Федоре Михайловичу, є така думка, що ситуацію в медицині реформою змінити не можна. Тільки атомним вибухом. У радянської медицини не було людського обличчя.

— Старі лікарі — кращі лікарі. Підготовка була якісніша, ніж зараз. Раніше була краща пам’ять у студентів. Зараз кращі технології, а підготовка гірша, бо інститути не займаються студентами так, як потрібно. У мене двоє дітей-студентів. До мене інтерни приходять, я дивлюся на підготовку.

Я у селі закінчив школу (родом зі Старої Рудні Сновського району) і поїхав сам у Полтаву, у медінститут, сам документи здав, ніхто мене не возив. І поступив. А зараз же кожному учню репетиторів наймають, супроводжують, техніку найновішу купують. Якби мені тоді, коли я був юнаком, та теперішні технології!..

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №32 (1786), 6 серпня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Федір Надточій, лікар, невтішний діагноз, лікування, Менська ЦРЛ, «Вісник Ч», Тамара Кравченко

Добавить в:


ЦентрКомплект