Як живе фермер в «нових» умовах?

П'ятниця, 28 серпня 2009 16:02 | Переглядів: 11677

На фермі

Взяти землю в оренду - не проблема: сотні гектарів поблизу багатьох сіл просто нікому… віддати. Знайти кадри (професійних і відповідальних агрономів, механізаторів, комбайнерів) важкувато, але можливо. А далі - сідай на трактор, який залишився у спадок від дідуся, і… сій, обробляй, збирай урожай та рахуй прибутки. Саме так деякі люди уявляють собі працю фермера. А як насправді живуть фермери? Що їх хвилює? І чи така вже легка праця на землі? Щоб отримати відповіді на ці запитання, я їду у відрядження на Менщину.

Саме тут - в селі Дягова - живе і працює керівник місцевого фермерського господарства Олексій Бутенко. «Я не уродженець Дягови, - говорить фермер, - Але саме це село давно стало для мене рідним. Тут я з 1981 року. З цього району моя дружина, а я народився на Київщині. Після одруження переїхав жити в Дягову».
Фермерством Олексій Бутенко займається з 1992 року. Нині господарство, яке він очолює, обробляє 1 200 гектарів земель. Сіє різні культури, але перевагу все ж таки віддає зерновим та картоплі. Ще займається тваринництвом. На його фермі утримується 200 корів та 47 теличок.

Як виростити добрий врожай картоплі?

Про себе фермер розповідає неохоче, а от своє господарство показав залюбки.
Отже, найбільша гордість Олексія Івановича – картопляні поля. Цього року бульбою він засадив 140 гектарів.
Дивлюся я на безкраї лани картоплі і дивуюсь, – чому на деяких ділянках бадилля вже давно сухе, на інших – починає жовтіти, а там – буяє зеленню? Виявляється, однаково рости вся картопля не може. Є: надрання, рання, середньостигла та пізня картопля. Наприклад, врожай надранньої збирають на початку серпня, а пізня - в серпні ще стоїть зелена, її урожай збирають лише в кінці вересня.
Ще Олексій Іванович займається насінництвом та сортовідновленням картоплі. Отже, крім товарних посадок, на яких вирощується картопля на реалізацію, є у нього і дослідні, і насіннєві посадки. На дослідних ділянках проходять випробування різні сорти картоплі. Цього року таких сортів було аж 43. «Саме на дослідних ділянках вирощуються елітні сорти картоплі, - розповів фермер. - На насіннєвих – насіння для майбутньої посадки».

Про Белларосу, Розару і Арозу

Про саму картоплю Олексій Іванович може розповідати годинами. Так, мені вдалося дізнатись, що із картоплі сорту Беллароса краще варити суп, а от найсмачніша смажена картопля виходить із Розари і Арози. «Добре зарекомендувала себе Слов’янка. Селяни залюбки садять цей сорт картоплі у себе на городах», - розповів фермер.
Щодо боротьби з колорадським жуком, тут Олексій Бутенко радить обробляти отрутохімікатами не бадилля картоплі, а - її насіння. «Це ми робимо ще до посадки. Потім ціле літо не маємо жодних проблем із колорадським жуком, - сказав він. - Важливою умовою для отримання високих врожаїв є щорічна сівозміна. Робити її потрібно обов'язково, оскільки в іншому випадку виникають хвороби, які позначаються не лише на плодах, але й залишаються у ґрунті. На полі, де росла картопля, знову садити цю культуру можна лише через шість-сім років. Найкращим попередником картоплі є жито. Загалом, для того, щоб урожай був добрим, потрібно садити якісне елітне насіння, підтримувати картоплю мінеральними та органічними добривами, дотримуватись технології вирощування, а після збору врожаю на картопляному полі садити сидерати (люпин, овес, жито, пшеницю, горох, редьку олійну, гірчицю білу – ці культури захищають землю від пересихання і роблять її більш родючою). Крім того, пам’ятати - чим довше бадилля картоплі простоїть зеленим, тим кращим буде врожай».
Ще на полях Олексія Бутенка мою увагу привернула дивна культура зовні схожа на кукурудзу. «Називається вона - сорго. Завезли ми її з Бразилії. А росте рослина у висоту до 4,5 метрів, - розповів фермер, - З неї виходить добрий силос. Адже сорго містить багато цукрів, тому корівки їдять такий корм залюбки. А в результаті одержуємо додаткове молоко».

Нині свинарство – збиткова галузь

Зупинка друга – ферма. На годиннику дванадцята година дня, а корови вже у загоні. «Ми корів випасаємо на пасовищі лише в першій половині дня. Опівдні їх приганяють на ферму. З дванадцятої до п’ятої години корови відпочивають, їдять силос, сіно, лижуть сіль. О п’ятій вечора – дійка», - сказав Олексій Бутенко. Зовнішній вигляд тварин та стан корівників просто вражають – тварини чисті, приміщення прибрані. В хлівах постійно працюють електромухобійки. До речі, корівники вже давно у власності Олексія Івановича, – він викупив у людей майнові паї. «Корів доїмо сучасними апаратами. Для одержання молока високої якості відбувається процес його очищення та охолодження просто на фермі. А потім вже приїжджає молоковоз, і здаємо молоко. Проблем з реалізацією немає», - каже фермер.
Колись на фермі були і свині. Нині Олексій Іванович свинарством не займається. Говорить, що за існуючої економічної ситуації в країні ця галузь є збитковою, – затрати перевищують прибутки.

Перспектива – за технологіями

Потім я побувала на пшеничних полях і на току. Серпень для аграріїв – гаряча пора. В полі гудуть мотори тракторів та комбайнів. Йде збір зернових та картоплі. Не припиняється робота й на току. Наймані працівники будують елеватор, сортують картоплю, сушать зерно. Перспективу у сільгоспвиробництві фермер вбачає лише за технологіями. «Ось де ключ до збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і її здешевлення», - говорить він. Нині Олексій Бутенко має чимало техніки.

Чи врятує фермер село?

Фермерське господарство «Бутенко» - одне з найуспішніших в Менському районі. Тому його керівникові доводиться розв’язувати не лише проблеми господарства, а й - громади. Так, завдяки спонсорській допомозі Олексія Бутенка село газифікували, був відремонтований та відкритий дитячий садочок, приведений до ладу місцевий храм, відремонтовані дороги у селі та під’їзна дорога до села.
Мешканці Дягови відгукуються про фермера як про доброго господаря, вмілого керівника, розповідають не лише про його ділові якості, а й - про людяність, моральність, чуйність, готовність прийти на допомогу. «Пощастило нам з Олексієм Івановичем. Це завдяки йому наше село не занепало», - сказала мешканка Дягови Олена Антоненко.
«Щедро розраховується господарство і за оренду земельних паїв, що особливо важливо для пенсіонерів», - говорить Валентина Гречуха.

Фермерство – родинна справа

Після кількагодинної екскурсії господарством Олексій Іванович все ж таки розповів про себе. Виявляється, він ще в дитинстві мріяв бути хліборобом. «Пам’ятаю, однокласники хотіли стати космонавтами, льотчиками, артистами, а я - хліборобом. Чуючи таку відповідь, сміялися з мене. Та я не звертав уваги. Любив і люблю село, землю, господарство, - говорить фермер. – Після школи закінчив технікум, отримав спеціальність тваринника і повернувся в село. За радянських часів працював у колгоспі. Потім після розпаду «союзу» вирішив спробувати працювати на себе. Придбав трактор і пішло-поїхало... Ще чотири роки тому я сам сідав за кермо трактора і працював. А тепер, після тяжкої травми хребта, займаюсь лише управлінською роботою. Звичайно, самому всього не осягнути. Усе, що зроблено, - це заслуга наших людей, колективу. Це завдяки їхній щоденній праці є таке господарство. Честь і хвала їм! Сам би я не впорався. Ще, дякувати Богу, підросли мої помічники – три сини (Роман, Микола та Іван). Всі вони допомагають мені. Тому, можу сказати, що фермерство – це у нас родинна справа».
Як не дивно, але жоден з його синів не подався в місто шукати легке життя і витрачати батьківські гроші. Всі хлопці отримали вищу освіту і повернулись назад в село. Зараз вони вже дорослі чоловіки. Кожен з них має власну родину. Роман одружився на дівчині зі столиці, Микола та Іван - на місцевих дівчатах.

Що турбує фермера?

Розповідаючи про успіхи і здобутки фермерського господарства, не можна не згадати і про проблеми. Виявляється, щоб вирощування сільськогосподарських культур стало прибутковою справою, потрібно дочекатись… неврожаю. Адже вже котрий рік поспіль через високу врожайність, а відповідно і перенасичення ринку овочами та зерновими, останні продають за безцінь. «Доводиться завойовувати покупців якістю товару і постійно тримати «марку», бо навіть напрацьовану роками репутацію втратити досить легко», - сказав фермер.
Вигідно продати свою продукцію аграріям заважають посередники та трейдери. Вони скуповують у сільгоспвиробників товари і реалізують їх уроздріб. Таким чином, ціна товару на шляху від виробника до покупця збільшується удвічі! «Картоплю я продаю по ціні 1 гривня 50 копійок за кілограм. А на базарі вона коштує 3 гривні. Пробитися на ринок і реалізовувати товар «напряму» неможливо», - говорить Олексій Іванович.
Ще один головний біль всіх фермерів – ринок збуту зернових. «З продажем картоплі проблем немає. Я маю відпрацьований ринок збуту на сході та півдні України, у Криму та Києві. Із реалізацією люпину та гороху теж труднощів не виникає. М’ясопереробні підприємства купують цю культуру для виробництва ковбаси, - розповідає фермер. – А от, що робити із пшеницею та житом, не знаю. Кожного року перед нами постає одна й та сама проблема - куди подіти вирощене? Чому в нашій державі урожай не можна реалізувати за гідну оплату? І звідки за таких умов брати ресурси для наступних весняно-польових робіт? Аграрії збирають урожай, а він державі не потрібен! Зерно шостого сорту ще продати можна, а другого і третього – ні! Не розумію, чому вітчизняне якісне зерно не потрібне країні! Комори Аграрного фонду ще заповнені урожаєм 2007 та 2008 років, тому урожай 2009 року майже не закуповуватиметься. Ще навесні представники уряду казали аграріям: сійте зернові – держава купить у вас зерно. Ми посіяли, виростили, зібрали, а куди тепер дівати? Гроші витратили, а як їх тепер «відбити»? Мені ж потрібно і землю обробити, і озимину посіяти, і людям зарплату дати! До речі, цього року деякі фермери зовсім не збиратимуть урожай. Тому що на жнива витратиш більше, ніж потім заробиш».

Варто ще згадати і про стрибки цін на пальне, і про відсутність в сільській місцевості відповідальних робітників. «Не менш важливою проблемою для сучасного фермера є кадрова. Села наші старіють. А ще великою бідою українських глибинок є п’яниці. Скільки їм грошей не плати, а вони працювати не хочуть. Сидять днями під парканами і п’ють горілку Я ж, як керівник, ставку роблю на чесних, відповідальних і порядних людей, - говорить фермер.
За словами Олексія Бутенка, на кредити фермерам також не доводиться розраховувати. «Банки спочатку багато обіцяють, а, коли починаєш із ними працювати, збереш усі папери, далі чомусь зволікають. Поки ведеш ці перемови, треба вже й садити, - сказав Олексій Іванович. – Нас, фермерів, непокоїть і те, що обов'язковою умовою видачі кредиту є застава майна. Якось брав я кредит у банку, заставив свій новий трактор. Так його оцінили втричі дешевше, ніж він коштує! Заважає працювати і нестабільність в країні. В нашій же державі планувати нічого не можна, залишається лише мріяти! Я, як господарник, мрію про стабільність, порядність, чесні партнерські відносини та відсутність бюрократичної тяганини. Та чи здійсняться колись мої мрії?».