«У мене 18 дітей: 10 доньок і 8 синів»

«У мене 18 дітей: 10 доньок і 8 синів», з гордістю говорить Анатолій Колесник із села Забілівщина, що на Борзнянщині.

Найкращий спосіб зробити дітей хорошими — зробити їх щасливими.

Оскар Уайльд



Дві дружини

Анатолія Колесника в рідному селі знають передусім як багатодітного батька. У всьому Борзнянському районі, а може, й у всій нашій області, навряд чи знайдеться ще чоловік, у якого стільки дітей, як в Анатолія Михайловича, їх і справді вісімнадцять. Щоправда, "лише" шістнадцятеро з них — рідні, причому порівну сине та д оньок, а ще дві доньки — прийомні.

З першою своєю дружиною, Катериною Василівною, Анатолій прожив 13 років. Вона народила йому п'ятьох доньок і п'ятьох синів. Коли ж у сім'ї оселилась незлагода, Анатолій і Катерина розлучилися. Було це 19 років тому. Тоді ж зустрілася чоловікові гарна жінка. Валентина, і «дві самотності", він і вона, вирішили створити сім'ю. Від попереднього шлюбу в жінки було д ві д онечки — б-річна Тамара і З-місячна Наталочка, і Анатолій одразу ж прийняв їх як своїх. Втім про рідних дітей теж не забував — навідувався до них, допомагав чим міг, можна сказати, жив на д ві сім'ї. Нова дружина в цьому його тільки підтримувала — знала, як важкої самій ростити діток.

Тим часом почали з'являтися діти в уже новій сім'ї Анатолія Михайловима Спочатку Таня, їхня перша з Валентиною Яківною донька, потім Люда, Діма, Юра, Катя і, нарешті, Андрійко. Валентина багато працювала: на місцевій фермі приймала молоко, доїла корів і доглядала за телятами. Якийсь час телятником працював і Анатолій. Потім змінив роботу — став водієм шкільного автобуса. Так і мотався на ньому між д вома сім'ями, бо відчував, що потрібен і старшим дгтям. Зате коли у 2003-му всі сини і доньки зібралися на батькове 50-річчя, напевно, в усьому світі не було в той момент найщасливішої людини, ніж Анатолій Михайлович.

Найтяжча втрата

Горе прижило в сім'ю Колесників у 2004 ромі- Занедужала Валентина Яківна. Ще намагалася щось робити по дому, але сили поступово покидали її. Звернулася до лікарів, пройшла обстеження, і з’ясувалося, що жінка приречена — причиною нездужання було онкозахворювання. Але лікарі пожаліли свою пацієнтку і не сказали т правди. Цю страшну правду знав лише Анатолій Михайлович. Та зберегти її в таємниці не зумів.

— Якось мамі стало зовсім погано, - розповідає Таня, донька Анатолія та Валентини Колесників, - і вона поппросила тата з'їздити до Борзни, купити пігулки. А він саме був напідпитку і їхати відмовився. Батьки почали сваритися і тато спересердя сказав мамі, що у неї рак.

Почуте настільки вразило Валентину Яківну, що вона зовсім перестала їсти (хоча до цього, за словами доньки, їла непогано). "Все одно скоро помру", говорила. А через 3 дні після тієї сварки її не стало. Їй було лише 43. Відтоді затаїли діти образу на батька. Хоч і не винен він у смерті дружини, але, виходить, прискорив її відхід у вічність.

...За мамою всі дуже сумують, ( не можуть говорити про неї без сліз. Малий Андрійко десь через місяц ь після похорону не витримав і, не сказавши нікому ні слова, побіг на кладовище, на мамину могилку. За те, що малий не спитав дозволу, батько на нього нагримав і навіть — вперше в житті
— шльопнув по м'якому місцю, а Щоправда, тут же розкаявся і поклявся, що більше ніколи не підніме руки на жодного із своїх и дітей.

Без мами

Після смерті Валентини Яківни відповідні служби порушили питання про те, хто ж тепер виховуватиме 11 дітей. Анатолій Михайлович, який частенько випивав, багато в кого викликав недовіру. Найстарша дочка Валентини — Тамара — на той час вже мала свою сім'ю і жила окремо. Другій доньці жінки від першого шлюбу, Наталії, було усього 17. Одне слово, існувала ймовірність того, що діти опиняться в інтернаті. І тоді Колесники вирішили будь-що відстояти своє право бути разом, в одній сім'ї. Старші дівчата склали листа, мовляв, зможемо виростити менших дітей самі, заручилися підтримкою односельців і надіслали свій „крик душі” у всі можливі інстанції. Анатолій же Михайлович пообіцяв виправитися і виховувати дітей з усією відповідальністю, і дітей залишили з батьком.

Сьогодні в цій родині — порядок і злагода. Анатолій Михайлович із Наталею — за старших, але домашньої роботи не цурається ніхто. Скажімо, хлопці доглядають за конем, дівчата ж порають двох корівок, свиней і птицю, а ще — готують та прибирають. Наташа з Танею через день встають о 5 годині ранку і доять корів, так само по черзі готують їсти. При цьому Таня ще й встигає працювати у місцевому магазині. Люда навчається у Борзнянському сільськогосподарському технікумі, тому домашніми турботами її не переобтяжують. Катю й Андрійка, яким 11 і 10 років, теж особливо не навантажують — жаліють. Хоча городи, яких укупі набирається аж 2 гектари, Колесники обробляють усі разом. Одна біда — останнім часом Анатолія Михайловича все частіше підводить здоров’я — мучить гіпертонія, вже й у лікарні двічі лежав. Нещодавно на город раптом ослаб і впав, так Таня тут же підхопила рало і сама пішла за конем. Ось так щодня усі в цій родині і підставляють плече одне одному. Дивлячись на доньок і синів, Анатолій Михайлович не стримує сліз радості: „Я щасливий, що в мене такі діти!"

Валентина Євтушенко, «Гарт» №20 (2252) від 18 травня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: