... У країні, що повернулася з війни

Хочеш миру — готуйся до війни. Цей давній принцип, мабуть, не застарів ідо нинішніх часів. Складається враження, що, з неминучістю весни, парламентські вибори є не просто пролонгованими виборами президентськими, не просто новим протистоянням тих, хто за Ющенка, і тих, хто за Януковича, не тільки вибором між минулим і майбутнім, між демократією і тоталітарним імперіалізмом. Ці вибори ще — неоголошена війна. Війна купки бандитів проти народу.


Це — не кладовище. Це — Горлівка (Донецька область), центральна площа міста

ПАМ’ЯТАЄШ, ЯК ЦЄ БУЛО?

Контекст парламентських виборів знову І знову змушує повертатися до помаранчевої революції. Не тільки тому, що історія циклічна, і що, згідно з логікою, за першим кроком має бути другий, що історія вимагає, щоб вибір Віктора Ющенка був закріплений вибором на парламентському рівні його команди. Повернення до Майдану, до причин, що його породили, необхідні й тому, що, всупереч очікуванням і прогнозам, декорації нинішніх виборів, головні актори і сама драматургія політичного спектаклю не змінилися. Правда, саме дійство цього разу перемістилося з центру в провінцію, з Києва — у Східний регіон.

Утім, об’єктивності заради слід зазначити, що початок страхіть було покладено вже тоді. Саме у 2004-му, як не важко згадати, зустріч команди тоді ще кандидата в президенти Ющенка в Донецьку стала апофеозом цинізму влади, її тоталітарної природи, оскалом її ретельно заретушованої істинної суті. Бігборди зі свастикою, розлютована юрба, літаки, яким не надавали посадки, зачинені в залі «Юності» народні депутати, пробиті шини машин і самоусунення від усього місцевої влади — таким був Донецьк тоді. Масові фальсифікації, автобуси «каруселі», побиті до реанімації агітатори — так відбувалися там вибори. Двічі засуджений лідер, що впав від удару яйцем, —-таким запам'ятався Янукович. «Донецькі» йшли на Київ. їх зупинив Майдан.

При згадці тих днів стає зрозуміло, що люди вийшли, дійсно, не в ім’я однієї людини. Вибір кожного з тих десятків тисяч, що стояли в центрі Києва, був більшим, ніж вибір однієї людини. Це був вибір цілого світогляду, європейської сутності, надії на цивілізоване майбутнє. Ющенко ж виявився уособленням кожного з цих особистих виборів. Інша сутність Майдану і, відповідно, Ющенка — протест. Проти неправди і фальсифікацій. Протест кожного виявився сильнішим за волю політиків, що прикрилися масками, бандитів, що рвалися до влади. Кожен з тих, хто переміг, знав, що бандити будуть сидіти у в’язницях, що правда рано чи пізно, але обов’язково переможе, що Майдан більший і сильніший за будь-які полггтехнології. Кожен переміг. І, як будь-який солдат, що повертається з війни, думав, що переміг назавжди.

ПРИМАРА БРОДИТЬ КРАЇНОЮ, ПРИМАРА РЕВАНШУ

«Уже сьогодні можна сказати, що списки, надані виборчим комісіям, унеможливлюють чесне голосування відповідно до вимог чинного законодавства і дають підстави вже сьогодні порушувати питання про визнання виборів у Донецькій області недійсними». Це— цитата з відкритого листа керівника виборчого штабу блоку «Наша Україна» у Донецькій області Антона Клименка. Того самого, що добре відомий своїми щоденними заявами про факти перешкоджання чесній агітації, які чиняться опонентами «Нашої України» у різних районах Донеччини. Щодня центральному штабу стає відомо про три сім (!!!) випадків нападу на агітаторів — такі цифри навіть замкерівника штабу НУ Роман Зварич у прямому ефірі програми Свобода слова». У фільмі ж «Загроза», продемонстрованому на УТ-1 у рамках передвиборної агітації, донецькі нашоукраїнці розповідали, як б’ють по голові старих з помаранчевими брошурами, як зовсім ще юну дівчину намагалися зґвалтувати, душачи шарфиком, лише за те, що вона поцікавилася в хлопців, як вони ставляться до «Нашої України», як покривали матом серед білого дня людей, котрі ставили агітаційний намет у центрі міста, що претендує на звання східної столиці... Тобто, поки ти ходиш на роботу, п’єш пиво, сповиваєш дітей, сперечаєшся з друзями про ВТО і НАТО, вариш каву або плануєш відпустку, у твоїй країні б’ють людей лише за те, що вони агітують за одну з партій. Можливо, це відбувається і прямо зараз.

У ЦЕ ВАЖКО ПОВІРИТИ І ЦЕ НЕМОЖЛИВО ПРИЙНЯТИ. ЦЬОГО НЕ МОЖЕ БУТИ. АЛЕ ЦЕ - РЕАЛЬНІСТЬ.

Реальність — і сесії Луганської та Харківської облрад (показані всіма телеканалами), які не дали «добро» на прохання Генпрокуратури зняти депутатську недоторканність з Віктора Тихонова та Євгена Кушнарьова для того, щоб притягти їх до кримінальної відповідальності за сепаратизм. Реальність і те, що Рінат Ахметов, оцінений журналом «Форбс» у 1,2 мільярда доларів, не соромиться брехати про своє бідне дитинство, умовчуючи при цьому про кримінальну юність і походження капіталу. Реальність і те, що найбагатші люди цього регіону, люди, іменовані тут «хазяїнами», люди, що не люблять згадувати минулого, у прохідній частині списку Партії регіонів. Реальність і те, що «недобитки» донецьких організованих злочинних угруповань, які на крові конкурентів і на поті простих людей побудували бізнес-імперії, тепер у білих сорочках йдуть у політику. «Донецькі» намагаються повернутися. І вони атаку, ють.

БЛИСК І УБОГІСТЬ СХОДУ

Чи права влада, яка геть-чисто відмовилася від адміністративного ресурсу на цих виборах? Чи права вона в тому, що не кидала у в’язниці без розбору, не відправляла «спецнази» тупо від-стрілювати бандюків? Кінець кінцем чи права вона в тому, що була готова до чесної політичної боротьби і після перемоги на президентських виборах щиро простягла руку усім, у тому числі й учорашнім конкурентам, пропонуючи будувати мир, а не готуватись до війни?

Відповіді на всі ці запитання, всупереч очевидності бажання силою відповісти на силу, виколоти око за око, прості: влада права. Тому що як не буває трішки вагітності, так не буває і демократії для обраних. У Східній Україні живуть такі ж українці, як і в Західній, вони також, як і будь-який житель планети Земля, люблять своїх дітей і хочуть простого щасливого життя. Можливо, їм пощастило менше за інших, тому що саме тут, на Донеччині, виникла величезна прірва між мультимільйонерами! жебраками, між сконцентрованими надприбутко* вими підприємствами і дотаційними шахтами, між бандитами і чесними людьми. Влада неправа лише в тому, що мало говорить про реальну загрозу, що нависла над країною.

Партія регіонів. Так політично толерантною мовою називаються «донецькі». У їх парламентському виборчому списку -десяток «зеківців». їхній публічний лідер — двічі судимий. їхня реклама обіцяє «покращення життя вже сьогодні», але в пам’яті ще свіжі побори «наперед» податків, жалюгідні передвиборні подачки під виглядом доплат до пенсій, приватизація за копійки «Криворіж-сталі» і заклики вивести війська проти Майдану. Сьогодні вони говорять, що врятують Україну, і продовжують ділити її «на сорти», роздуваючи міжнаціональну ворожнечу, нацьковуючи брата на брата. Зараз вони громлять намети «Нашої України», завтра — будуть “душити” вільних журналістів і рекетувати бізнес. Вони затаїлися, немов звір перед останнім стрибком. Вони хочуть повернутися. Але їм нікуди йти. Тому що їх сюди вже не пропустили. Не пропустиш і ти, що не зрадив Майдан, Україну і Ющенка.

Віктор Сердюк, «Гарт» №11 (2343) від 16 березня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: