Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » «Не ходіть служить жидам, а ховайтесь по лісам»

«Не ходіть служить жидам, а ховайтесь по лісам»

100 років тому, на початку січня 1920-го року територію сучасного Ічнянського району Чернігівщини остаточно захопили більшовики. Влада перейшла до більшовицького ревкому. Чекісти розпочали масові розстріли та грабунок селян.

У хліборобів силоміць відбирали землю, збіжжя, худобу. Червоні карателі наклали на селян продрозкладку, зобов’язавши віддавати останнє. У таких умовах ічнянські ліси стали осередком повстанського руху, а мешканці навколишніх сіл підтримували повстанців із загонів Кожушка, Коваленка, Скрипченка, Скубана. Ці партизанські осередки дослідники незалежної України пізніше назвуть «патріотичним кублом».

Партизанський спротив невеликих повстанських загонів став продовженням революційної національно-визвольної боротьби під проводом місцевих отаманів Ангела та Шекери, які, починаючи з 1918-го року, реалізовуючи тактику партизанських набігів, успішно громили регулярні червоні частини та продзагони. Одним із найколоритніших персонажів того часу був уродженець села Максимівка Іван Григорович Людкевич – сотник легендарного отамана Євгена Ангела. В архівах спцслужб збереглися дані про сотника Людкевича, який відмовляв місцеве населення від мобілізації до Червоної армії, звертаючись до селян: «не йдіть служити в Червону армію – жидам, а ховайтесь по лісам і підтримуйте петлюрівський рух».

Сотник повстанців

«Принимал участие в борьбе против соввласти с оружием в руках», – цитата із постанови судової Трійки при колегії ГПУ УРСР, яка дає коротку і вичерпну храктеристику уродженцю села Максимівка тогочасного Іченського району Ніжинського округу Людкевичу Івану Григоровичу. Архівні дані, що проливають світло на діяльність місцевого повстанського ватажка, котрий продовжив справу відомого отамана Євгена Ангела, опублікував місцевий краєзнавець Віктор Моренець.


Козаки Іченського вільного козацтва. Фото Віктора Моренця

Як відомо, у період 1918-20-х років на території Ічнянського району Чернігівщини діяли два крупні повстанські загони – отаманів Ангела та Шекери.

«Они розоружали партизанськие и красноермейские отряды и в большинстве расстреливали их, а также уничтожали на своем пути оружие, склады и прочее, издеваясь одновременно над революционо настроенным селянством», – говориться у постанові Трійки.

З документа випливає, що правою рукою Ангела був саме Іван Людкевич, який, повернувшись із царської армії, 1918-го року, з початком національно-революційного руху, примикає до «ангельців», зайнявши посаду сотника. Для більш вичерпного розуміння історії місцевого повстанського руху, варто зупинитися на постаті отамана Ангела. Без перебільшення, він є чи не найколоритнішою фігурою часів визвольних змагань. Втім, про нього практично не залишилося історичних відомостей, зате їх нестачу з надлишком «компенсували» чутки і легенди. Отаман Ангел став збірним образом «героя-фантома» для повстанців Півночі України, адже під цим ім'ям діяли як мінімум два персонажі. Мабуть, сам отаманський псевдонім Ангел був привабливий для міфотворців. Не випадково отаман Ангел став антигероєм знаменитого радянського телесеріалу «Адьютант его превосходительства».

Український болгарин


Гурт з Ангелом. Постановочне фото 1918 року. Євген Ангел у центрі

«Історично достовірний» отаман Ангел – Євген Петрович Ангел – походив із українських болгар. Його батько служив єгерем у поміщика Тарновського на Ічнянщині. Припускають, що майбутній повстанський ватажок народився 1895-го року в селі Власівка (на той час Борзнянський повіт), по сусідству з Качанівкою (де був маєток Тарновських). У роки Першої світової він воював на фронті, встиг закінчити школу прапорщиків. У 1918-му році Ангел повернувся в рідне село у чині поручика. Підполковник армії УНР Михайло Середа описував його наступним чином: «Його жилава, рухлива постать завжди перебувала в напрузі всіх м'язів, вимагаючи постійно гострих вражень і мінливих рухів. Був одягнений як кавказький інгуш – в чорну вовняну бурку, гостроверху чорну папаху і кавказькі вовняні чоботи, знизу обшиті білою шкірою».



Цікаво, що болгарин Ангел був «свідомим українцем» і антисемітом. Йому приписували масові розстріли євреїв на Чернігівщині. Втім, жоден із фактів погромів так і не підтвердили документально. Ангел був управним воякою та свідомим українцем, однак він зовсім не розумівся на політиці. Спочатку, підтримавши Центральну Раду, Ангел вступив до складу українського козацтва Чернігівщини, очоливши козацькі загони в рідному Іченському повіті. Але восени 1918-го року, зібравши кілька десятків незадоволених гетьманським режимом козаків, Ангел «перекваліфікувався» в «народного месника». Під час повстання Директорії проти Скоропадського він таємно прибув до Чернігова з метою організувати повстання в губернії. В кінці листопада 1918-го року були сформовані нові антигетьманські отаманські структури: Палій очолив «Сіру» дивізію, Сидоренко – Чернігівський кінний полк, Ангел – «Курінь смерті імені кошового Івана Сірка». Загони Ангела і Палія здійснили антигетьманський переворот в Конотопі, Ічні та Прилуках. Але якщо в листопаді 1918-го року Ангел виступав під прапором Директорії, то через півтора місяці він розчарувався в її політиці, особливо після особистої зустрічі з Петлюрою на початку 1919-го року.

Частини Ангела роззброїли і обклали реквізією німецькі загони, які чекали відправки до Німеччини, пограбували ешелон з євреями. У цій ситуації лідери Директорії, які загравали з євреями, вирішили, що Ангел повинен бути відсторонений від командування і негайно заарештований. Частина бійців отамана перейшла в армію УНР або розбіглася, але 300 осіб залишилися з Ангелом. Отаман успішно рейдував Чернігівщиною, Полтавщиною, Київщиною, доходив до околиць столиці – Дарниці і Троєщини, наводячи неабиякого жаху на червоних окупантів. Ангел то воював проти залишків гетьманців, то громив петлюрівців, то тривожив червоних, що наступали на Київ. Деякий час з Червоною армією у нього була подоба військового союзу, але в кінці лютого 1919-го року Ангел спільно з отаманами Іваном Гонтою і Чорною Марусею розгромив більшовиків під Ічнею, захопивши Іченський повіт. Спеціальною постановою Реввійськради УРСР отаман Ангел був оголошений поза законом. У березні-травні 1919-го року він із сотнею бійців намагався протистояти радянській адміністрації Чернігівщини. У травні його загін переправився через Дніпро і приєднався до отамана Зеленого. Згодом «блукаючий» загін Ангела був помічений у Бердичеві, Козятині, Фастові. Наприкінці 1919 року Ангел потрапив у засідку і незабаром був розстріляний (за деякими даними – помер від тифу).

Вирізали на тілі ремні, відрізали вуха, носи, статеві органи


Після того, як Ангел покинув територію Іченського та Ніжинського повітів, його місце посів Іван Людкевич.

Витяг із цитати обвинувачення «Трійки»: «Людкевич остается бандитом-руководителем, все время оперируя в районах Иченском и Плисковском, где терроризировал местное население, издеваясь над ними, делал ряд налётов и при.»

Наведена вище цитата підтверджує факт того, що Іван Людкевич фактично був головним на теренах Ічнянщини та Борзнянщини.

Дії його стосовно окупаційних військ і колаборантів були жорстокі. Так, на початку 1919-го року на чолі загону з 15-ти повстанців сотник Людкевич упіймав на хуторі Денисенко чотирьох «червоних партизан». Розправа над ними була жорстокою – прислужникам більшовиків вирізали на тілі ремні, відрізали вуха, носи, статеві органи. Більшовики померли в муках.

У 1920-му році під час наступу поляків на Київ, Людкевич бере участь у піднятті повстання. І тут цікавими є розбіжності в даних щодо отамана Ангела, адже наведені факти «Трійки» наголошують на тому, що повстання підіймали отамани Ангел та Шекера. Те повстання отримало назву «шекерівщина».

Втім, дослідник Віктор Моренець доводить, що слідчий «шив» справу «білими нитками», адже колишній начальник Борзенської повітової міліції Шекера був вбитий більшовиками у квітні 2019-го року, а про те, куди подівся славетний отаман Ангел, і досі ходить багато увінчаних легендами версій.

Зрештою, повстання козаків та селян проти більшовиків було успішним для українських партизанів, оскільки, хоч і на нетривалий час, вдалося захопити Ічню та Борзну. Після поразки «шекерівського повстання» Іван Людкевич стає на чолі загону отамана Шекери і продовжує боротьбу аж до його цілковитої ліквідації у 1920-му році. Розуміючи те, що українська революція програла, Іван Людкевич вирішує залягти на дно. Наслідуючи легендарного отамана Ангела, який був майстром конспірації, Людкевич вступає в ряди Червоної армії. Після цього – легалізується і спокійно мешкає в рідному селі.

Підвели оковита та довгий язик

Мешкаючи в рідній Максимівці, Іван Григорович «поддерживает связь с кулачеством, а также проводит усиленную агитацию среди селянства против мероприятий совецкой власти».

Неважко здогадатися, якими були ті «мероприятия». Так, під час виборів до сільської ради Іван Людкевич проводить відкриту агітацію серед селян проти кандидатур, висунутих більшовиками, таким чином зриваючи сходи села та самі вибори. Авторитет колишнього сотника легендарного Ангела був беззаперечним. У травні 1929-го року, Іван Людкевич зриває в селі плани так званої хлібозаготівлі, пояснюючи людям, що вони прирікають себе на голодну смерть, добровільно віддаючи більшовикам хліб. Активно агітує й проти колективізації!

«Людкевич пользуется у кулацкой части села – как бывший активный участник банд-движения – большим авторитетом, они прячут хлеб и не сдают, уклоняясь от уплаты налогов, в свою очередь проводят агитацию…», – констатують у ГПУ.

Навіть при всьому зазначеному, Людкевича не насмілюються брати – фактів не було, а сам Іван Григорович був дуже обережним. До 1929-го року. Підвели його оковита та довгий язик.

«Живя после этого уже дома, Людкевич во время выпивки у одного своего односельчанина Буся Владимира, с гордостью вспоминает «былые дни», рассказывая о пытках над партизанами и терактах, совершенных во время пребывания в банде Ангела и Шекеры», – йдеться в обвинувальному акті.

Більшовики стверджують, що вся родина Людкевичів була вороже налаштована до них. Так, його рідний племінник Микола Васильович Людкевич, будучи мобілізованим до більшовицького війська, намагався звідти «дезертирувати». Його затримали при спробі перетину кордону з Польщею. За це Василя Людкевича засуджують. Відомі факти листування з дядьком Іваном Людкевичем, антирадянського характеру.


Із постанови судової трійки

13 лютого 1930-го року 36-річного Івана Григоровича Людкевича судова Трійка Ніжинського округу при Колегії ГПУ УРСР за відсутності речових доказів, спираючись на свідчення сексотів, постановляє застосувати до повстанця вищу міру покарання – розстріл! «Как неисправимого врага совецкой власти». Через два роки земляків Івана Людкевича, у тому числі сексотів і «червоних партизан», чекав страшний голодомор – геноцид, організований російсько-більшовицькою владою для знищення непокірного класу – українського селянства. Після цього повставати було більше нікому.

Віталій Назаренко, «Чернігвщина» №1 (766) від 2 січня 2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Ічнянщина, партизани, повстанці, Ангел, Шекера, Іван Людкевич, Євген Петрович Ангел, Назаренко, Чернігвщина

Добавить в:


ЦентрКомплект