Чим є свято Різдва Христового для чернігівців

Оце ж, шановні наші читачі. І новий рій настав! Поводу — його святкування, оке відгриміло залпами салюту і відшуміло піною шампанських вин. Вулиці і площі обласного центру вже частково поприбирано (повідшкрібувано, попідмивано) від того, що залишали гасла себе учасники святкових заходів. Але недовго відпочиватимуть земляки чернігівці, бо попереду нові свята — різдвяні. А що думають про це свято мешканці обласного центру, чим Різдво Христове с для чернігівця, українця сьогодні!


Ольга, домогосподарка: — На Різдво всією сім'єю підемо до храму. Мешкаємо неподалік від Троїцького собору, тож пішки підемо, взявши із собою дворічну донечку. Наша Валерія вже знає, куди піде, бо з бабусею часто відвідує церковні служби. До речі, дитина вже вивчила свою першу колядку.

Напередодні свята їстимемо пісні страви. Приготуємо їх дванадцять, як і належить. Шкода, що цього року зимова погода підвела, тому прогулянки містом, які дуже любимо, не будуть створювати такого настрою, якого б хотілося. Але підемо обов’язково, і перш за все до ялинки, встановленої на Красній площі, де будемо фотографуватися Потім чекатимемо гостей, і не лише їх прийматимемо у себе, а й самі підемо гостювати. Таю свята, як Різдво, слід використовувати задля здобуття хороших емоцій, отримання „позитивного заряду", який обов’язково стане у пригоді тоді, коли почнуться будні.


Віра Михайлівна, пенсіонерка: — Різдво для мене — це мої дитячі спогади. Коли надходить час його святкувати, я одразу згадую своє дитинство, яке минало на невеличкому хуторі у Борзнянському районі. Пам’ятаю, як на покутті клдли сіно, а потім ставили кутю в горщику. Ми, діти, одягали товсті рукавиці, брали гарячий горщик і виносили його надвір, де промовляли: „Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!” А мати додавала, підігруючи нам і традиціям: „Не хочеш зараз, так пізніше не дамо!” Це — один з найяскравіших спогадів не лише дитинства, а й всього життя. Увечері проти Різдва, крім куті, готували борщ та узвар. Сідали і вечеряли всією родиною. А вже на саме свято мали „багатий” стіл — ковбаси їли та інші скоромні страви. Колядувати йшли вже вранці. Колядували лише діти. Часи були такі, що дорослі прилюдно не співали колядок, згадуючи ім'я Сина Божого. До речі, і ми, малі, заходили до всіх сільських хат, окрім тієї, де мешкала вчителька. А після колядувань, коли до школи приходили, ми обов'язково отримували „на горіхи” від тієї ж вчительки. За ці наші колядування. А от вчителька отримувала від нас справжні горіхи й цукерки, які ми за звичаєм перед початком уроків клали Тй на стіл (за це вона нас не сварила ніколи, ніби й не помічала, що солодощі учні дарують їй саме на Різдво).

Ялинку ж вдома ставили і прикрашали напередодні Нового року, а 13 січня (на „багату кутю") урочисто трусили її. Різні ласощі, якими було прикрашене деревце, падали на нас, і, що впало, те було нашим.

Тепер не те. Хоч церковні свята ніхто (в т.ч. вчителі) святкувати не забороняє, хоч громадян з Різдвом вітає сам Президент, воно не означає для мене гак багато, як у дитинстві. Всьому свій час. Все треба робити вчасно — тоді, коли подія приносить найбільшу радість.


Костянтин, водій: — Для мене новорічно-різдвяні свята — це передусім можливість відпочити від роботи, побути вдома з родиною. Коли малим я чекав зими, то знав, що разом зі снігом і холодом з нею прийдуть ще й Новий рік і Дід Мороз. Ані Різдва, ані Святого Миколая я тоді не чекав. Тому трюхи заздрю теперішнім дітлахам, у яких е набагато більше святкових днів і казкових персонажів, що можуть приносити тільки радість.

У дитинстві, коли я дивився чудовий фільм „Ніч перед Різдвом", знятий за творюм Гоголя, для мене він був просто новорічним. Тепер телевізійні програми вітчизняних телеканалів переповнено кінострічками переважно голлівудського виробництва, які претендують на „різдвяну" класифікацію. Насправді то придуркуваті фільми, а чергуючись з іще придуркуватішими римойками старих радянських кінострічок, де головні ролі грають „великі актори" Кіркоров, Пугачова, Верка Сердючка та інші, вони аж ніяк не створюють того морального настрою для телеглядача, який можна було б назвати християнським. Не заздрю глибоковіруючим людям, які у ці дні вмикають телевізор. Тільки мені чомусь здається, що вони його не вмикають. А я вмикаю і часто годинами дивлюся на екран, клацаючи кнопками пульта, тому й кажу так.

Особливих різдвяних страв аж до 1992 року в нашій родині но готували. Але в тому самому році мій старший брат одружився з галичанкою. З нею в нашу родину увійшли Свят-вечір, з йото дванадцятьма стравами (особливо сподобався мені борщ з „вушками”), інші гарні традиції. Тоді я вперше дізнався про українські народні звичаї і традиції, які стосуються святкування Різдва. Тепер у мене своя сім'я, тож, створюючи святкову аімосферу у власному домі, намагаємося до хороших народних традицій додавати щось своє, користуючись досвідом і почуттями.

«Гарт» №1 (2233) від 1 січня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: