Звичайний фашизм

П'ятниця, 30 листопада 2007 15:14 | Переглядів: 725 | Обновлено 6 листопада 2019 15:19

2 листопада Стара Басань Бобровицького району сталася подія, яка шокувла його мешканців, такого, кажуть старожили, вони за своє життя не бачили.

Четверо хлопців із цього села — 27-річні Ельбрус Османов та Ігор Рудь, 22-річний Михайло Єлецький, 19-річний Сергій Горовий та їх знайомий із Києва, 22-річний Євген Терещенко, вивезли в ліс 19-річного Олександра Дзюбу та 27-річного Віталія Ражанка (останній, до речі, був однокласником Ельбруса) і там понад три години знущались з них. В обох потерпілих дуже тяжкі травми. Сашко взагалі кілька годин був між життям та смертю, у нього струс головного мозку, розрив правої долі печінки (12 сантиметрів), травми кишечника, легенів, а також численні забої та гематоми, як каже його мати Ніна Миколаївна, "на синові не було живого місця". Хлопця вдалося врятувати лише завдяки зусиллям київських медиків.

НАТІЛЬНИЙ ХРЕСТ

— Я працюю в Києві, — розповідає Ніна Дзюба. — Моя мати, яка живе в Старій Басані, зараз хворіє, тож щовихідних я їжджу в село, щоб їй допомогти. Сашко теж працює в Києві, у пожежній частині. 2 листопада він з’їздив др столиці по довідку про стан здоров'я, бо у понеділок починалися курси підвищення кваліфікації у Вінниці, на яких він мав бути. Повернувшись пішов гуляти. Ми довго чекали Сашка вдома. Моя мама ще сказала, що, можливо, він затримався у Віти (це Сашина дівчина). Та я засумнівалася, адже Віта ще школярка і їй не дозволяють довго гуляти. А близько четвертої ранку почули, що під
вікном хтось стогне. Я в нічній сорочці вискочила на вулицю. На підвіконні сидів зігнувшись мій син, а біля нього стояли його друг Сергій Олешко та ще один односелець — Михайло Слецький. Сергій викликав "швидку". Поки медики їхали до села, я почала оглядати Сашка, хоча роздягти його було неможливо. Він був настільки побитий, до було страшно доторкнутись. А ще виявилось, що пропали годинник і мобільний телефон. А ось золотий натільний хрестик був на ньому. Можливо, саме тому Бог врятував мого сина від неминучої смерті. Як потім зізнавалися самі мучителі, Сашко пригрозив, що, якщо він помре, Сергій Олешко, якого в селі знають як хорошого мисливця, повбиває їх усіх. Сергію зараз 30, і вони його бояться. Не знаю, що там трапилось, але двоє з них — Ельбрус та Мишко — прийшли до Олешка й сказали, що Сашко мертвий і хай він тепер їх вбиває...

Вже після того як син прийшов до тями, він розповів, що зранку того дня на зупинці зустрів Ельбруса Османова, який також їхав до Києва. Розговорилися. І з’ясувалося, що Ельбрус хоче "вибити гроші" із Сергія Комаринцева, з яким щось не поділив. А мій син дружить із Сергієм. Тож на запитання, чи знає він, де мешкає Комаринцев, відповів ствердно. Османов почав вимагати, щоб Сашко поїхав з ним і показав, де живе його друг... Пізніше син мені зізнався: „Я одразу зрозумів, що там щось нечисто, тому, сказавши, що мені треба на роботу, пішов від нього”. Ввечері, повертаючись додому, Сашко на Дарницькому вокзалі знову зустрів Ельбруса, і той знову почав вимагати, щоб син показав, де живе Сергій. Сашко відмовився: „Вже пізно, можу запізнитися на автобус, а грошей на таксі в мене немає".

Вдома Сашко повечеряв і пішов на дискотеку. Вона мала бути у клубі, але в селі вимкнули світло, тож хлопці просто ходили вулицею. І вже збирались розходитись по домівках, як неподалік від сільради біля них пригальмував автомобіль, за кермом якого був Євген Терещенко. Із машини вискочив Ельбрус і почав бити двох хлопців, які були із Сашком. А решта (в машині, окрім Ельбруса,були ще четверо) схопили мого сина, заштовхали в автомобіль, затисли між водієм та Османовим, який теж сів у машину, і повезли до лісу. Дорогою весь час били: Ельбрус по животу, а Ігор, Михайло та Сергій — по голові. Тож, коли приїхали в ліс, син був напівнепритомний, тому погано пам'ятає, що з ним робили далі. Як і не пам'ятає, звідки взявся Віталик Раженко, якого також побили, щоправда, постраждав він трохи менше, тому що... копав могилу для себе і Сашка...

Зараз Сашко живе на знеболювальному, йому важко говорити, ходити. Він більше ніколи не зможе працювати пожежником. Хлопці ж, які били його, гуляють на свободі, заарештований лише Ігор Рудь, у якого вже були дві судимості. Османов утік, хоча після цього злочину його бачили і в селі, і в столиці... А мати Михайла Єлецького мені сказала: „Бігай, Нінко, бігай, я все одно свого Мишка викуплю за будь-які гроші”. Ельбрус також відкупився, за їхньою родиною взагалі багато гріхів тягнеться... Єдине, чого я хочу, щоб ті, хто покалічив мого сина, були покарані. Напишіть, будь ласка, що міліція нічого не робить задля цього!

ЯМА ДЛЯ МЕРЦІВ І ЗЛАМАНА ЛОПАТА

— Після третьої ранку мене розбудили Ельбрус Османов та Михайло Єлецький, — розповідає Сергій Олешко. — Вони сказали: „Ти хотів нас застрелити, так стріляй, бо у лісі лежать двоє мертвих". Я попросив показати, де вони лежать. Приїхавши на місце, побачив на землі Сашка Дзюбу і Віталія Раженка. Хлопці були лише в куртках, без штанів, скривавлені. А біля них сиділи Ігор Рудь і Сергій Горовий. Вони розвели багаття, бо змерзли, і пили пиво. Ми з цими хлопцями поклали Сашка на заднє сидіння, а Віталика відвезли до села трохи пізніше. Всі, хто з них знущався, були обкурені і п'яні... Що тут можна сказати — батько Ельбруса ніколи не дружив із законом. Кажуть, що з Азербайджану їхня родина втекла саме з цих причин. Пізніше, коли почало розвиднятися, я пішов на місце пригоди і побачив яму завглибшки з метр, кажуть, що ця п'ятірка саме там збиралася закопати хлопців, але в останній момент чогось злякалася. А ще я знайшов закривавлену лопату, розламаний держак від неї та ремені, якими зв’язували хлопців, коли били та тягали лісом. Усе це я віддав правоохоронцям як речові докази.

Почувши про наркотики, я спробувала дізнатися про це більше. Походивши по селу і поговоривши з людьми, дізналася, що Османови вже багато років приторговують на місцевій дискотеці наркотиками, але міліція, за словами старобасанців, нічого не робить.

Виконувач обов’язків начальника Бобровицького районного відділу міліції Сергій Потапенко відреагував на моє запитання так:

— У нас таких даних немає, ви перша, від кого я це почув. Підозрюваним експертиза на наявність у крові наркотичних речовин не проводилася, тому я нічого стверджувати не можу. А люди можуть і не таке вигадати, щоб очорнити міліцію...

Слідчий у цій справі Ігор Приходько взагалі відмовився від розмови, лише сказав, що я вже четверта, хто хоче поговорити з ним з цього приводу.

Директор Старобасанської ЗОШ Лідія Єреп, яку я попросила охаректиризувати тих, хто вчинив таке жахіття, сказала, що нічого поганого за хлопцями, не помічала і шокована тим, що сталося.

— Це добре, що у Сашка є батьки, — говорить вона. — Бо якби не вони, то злочинці взагалі залишилися б безкарними. Віталик одразу поїхав до столиці, де мешкає останнім часом, навіть заяви в міліцію не писав, бо боїться цих покидьків. Він сирота. Мати п'є, а батька немає. Тож хлопчина надіється тільки на себе.

А ще в селі нам розповіли, що якось когось із Османових образили, то до кривдника тоді приїхали родичі ображеного із автоматами та пістолетами, тож люди бояться зараз і слово сказати відкрито, мовляв, „пристрелять, а міліція і не почухається!”

P.S. За оперативними даними, Ельбрус Османов уже в Росії. Міліціонери стверджують, що це через недосконалість нашого законодавства. По-перше, з тих, хто покидає територію України, фіксуються лише люди, що перетинають кордон автомобілем. По-друге, правоохоронці до цих списків доступу не мають.

Ольга Мусій, «Гарт» №48 (2332) від 30 листопада 2007