Могильна облога

Багато хто із читачів пам'ятає матеріал „Йдуть корови з вінками на рогах” („Гарт” №19 від 11 травня 2007 р.), у якому йшлося про Горянське кладовище у Ковчині Куликівського району. Там поховання наблизились до помешкання Анатолія Жигиря.



В аналогічній ситуації опинилася й родина Петра та Галини Петренків із Красного Чернігівського району. Упродовж багатьох років вони борються з тим, щоб поблизу їхнього городу більше не ховали людей.

— За нашим городом ще з повоєнних часів було кладовище, — говорить Галина Петренко. — Раніше воно було далеко від нас, а тепер впритул наблизилося до межі. Я спеціально саджу там кукурудзу, аби не дивитися на вінки. Така картина не додає оптимізму. Видно цвинтар і з вікна кухні: сядеш їсти, а перед очима могили. Ми не раз зверталися до голови сільської ради Петра Деркача, щоб він хоч обгородив кладовище. Я 15 червня цього року навіть написала заяву з проханням це зробити, але реакції ніякої. Влітку до нас приїздять із Чернігова обидві онуки, так воду привозять із собою, бо наш колодязь близько біля кладовища. Дехто з односельців уже позабивав кілочки, аби зарезервувати землю під могили. Скоро вже будуть ховати небіжчиків на нашому городі, а потім і в дворі.

Ситуацію прокоментував голова Краснянської сільської ради Петро Деркач:

— У мене теж є претензії до Галини Сергіївни. Вона на території кладовища складає сіно та солому, а ця земля є комунальною власністю територіальної громади. Я дозволу на складування не давав. Якщо Петренкам треба 4-5 метрів землі, то нехай укладають договір оренди, сплачують за користування тощо. А не хочуть орендувати землю, то нехай складають сіно на власному городі. А так вони самовільно користуються громадською ділянкою і ще висувають вимоги. Ніхто центрального кладовища закривати не буде, бо підстав для цього немає. Я консультувався щодо цього з головним санітарним лікарем Чернігівського району Миколою Турчином. Але з боку Петренків ніхто ховати мерців більше не буде. Бригаду копачів могил про це попереджено.

Від розмови з Петром Івановичем склалося враження, що ми говорили на різні теми: я йому про Хому, а він мені про Ярему. Таясноодне: навряд чи Петро Деркач захотів би помінятися будинками з Петренками, які фактично живуть на кладовищі, хоча згідно з пунктом 3.5 „Гігієнічних вимог щодо утримання кладовищ у населених пунктах України” поховання мають бути на відстані не менш ніж 300 метрів від будинків. Оскільки Петро Деркач посилався на головного санітарного лікаря Чернігівського району Миколу Турчина, ми звернулися і до нього.

— Витримати санітарні норми на сільських кладовищах дуже важко, — сказав Микола Турчин. — Люди хочуть ховати небіжчиків біля рідних, заперечити їм неможливо. У Красному старе кладовище і поблизу городу Петренків окрім свіжих є й давні захоронения, тому ті 300 метрів і не дотримані. Сільській владі рекомендовано заборонити проводити поховання на землі, яка межує з господарством Галини Петренко.

Андрій Димич, «Гарт» №46 (2330) від 16 листопада 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: