Прокручена квартира

Щоб втратити власне житло й усе майно і перетворитись на жалюгідного та нікому не потрібного бомжа, не обов'язково вплутуватися у сумнівні авантюри. Деколи достатньо, щоб на вас звернули увагу “фахівці" з нерухомості. У цій сфері крутяться великі гроші, тому й годуються тут як явні громили та бандити, так і зовні респектабельні чиновники та кишенькові нотаріуси.



Їх жертвами, як правило, стають самотні люди, наркомани чи алкоголіки. Квартирні аферисти не зупиняються ні перед чим...

...У середині 60-х Володимира Димарчука потягло з рідної Старої Редьківки колишнього Любецького, а нині Ріпкінського району до Чернігова. Тут і заробітки не зрівняти із селом, та й перспектива отримання житла тоді ще була. Влаштувався Володимир у майстерню камвольно-суконного комбінату, а через сім років йому видали ордер на однокімнатну квартиру (малосімейку) на першому поверсі новозведеного будинку на вулиці Щорса, 60-А. Житлова площа квартири №3, куди вселився Володимир Димарчук ніколи не одружувався, з родичів має лише брата Петра та його сім'ю. Вони й прихистили 69-річного пенсіонера у себе в Редьківці Чернігівського району, адже Володимир Димарчук залишився без квартири. Мало того, її вже двічі перепродали.

- Стплося це в ніч з 24 на 25 квітня цього року, - каже Володимир Федосович. - Близько другої години ночі у квартиру через вікно кухні проникли п'ятеро молодих чоловіків. Вони мене зв'язали, заткнули рота ганчіркою і витягли через кухню надвір, де вкинули у легковик. Неподалік від машини стояла літня жінка: я її хапримітив у світлі фар. Вона теж сіла до салону. Один з бандитів наказав мені випити із склянки якоїсь прозорої гіркуватої рідини. Потім цю рідину мені давали часто. То була не горілка, бо її на смак я розпізнав би точно.

Чоловіка десь із півгодини возили, кружляючи містом, Зупинилися біля якогось приватного будинку Володимирові Димар туку дали аркуш паперу. Наказали розписатися. При слабкому світлі салону було важко щось написати, тому епос прізвище пенсіонер вивів печатними буквами. На той час він не знав, куди його привезли. Чоловіка завели до хати: „Поживеш поки що тут!” Із літньою господаркою жили її два дорослі сини. Хоча зараз важко стверджувати, що то були саме її діти. Своїх імен ніхто не називав. Невільника годували, давали вийти у двір, але молодики стежили, аби він не виходив на вулицю:

— Я не раз запитував, де я і що зі мною буде. Ніхто на мої запитання но відповідав.

Володимиро Фодосовичу, Вас били, коли тримали у новолі?

— Ні, стопилися нормнлыю. Тільки не розмовляли зі мною.

Через місяць після захоплення, а само 25 травня, Володимира Димарчука відпустили: жінка-господиня вивела його серед білого дня на зупинку й посадила в автобус, який їхав до Чернігова. Заплатила за дорог у віддала здачу з десяти гривень Димарчуку, в автобусі він довідався, що їде з Іванівки Чернігівського району, а жінку зваги Параскою.



Першим моїм бажанням у Чернігові було негайно піти додому, - розповідав пенсіонер. — Але у моно був лише один ключ, і він залишився тієї ночі у дворах. Зайшов у під'їзд — дивлюся, а в квартирі вже двері нові. Подзвонив, в потім постукай, а мені ніхто но відповів. Вікна у квартирі поміняли і повісили жалюзі. Нічого не залишалося, як їхати до брата в Редьківкує

— Про зникнення Володимира мені повідомила телефоном його сусідка Євдокія Василюк, каже Петро Диморчук. — 3 травня ми з дружиною Галиіною пішли на квартиру брата, але тоді чомусь побоялися зайти всередину, хича й ключ був, лише зазирнули у вікно. Боялся, що там труп. Потім звернулися до дільничного інспектора, а він нас напавив до Чернігівського міськвіділу міліції, де я написав заяву про зникнення Володимира. Через п'ять днів знову зашлефонувала Дуся і сказала, що у квартирі хтось ходить. Довелося їхати до Чернігова. Цього разу ми зайшли до вже порожньої квартири. Звідти вивезлили всі меблі. Тоді я замінив замок на дверях. А пізніше з'ясувалося, що квартира вже продана 10 травня у другій державній нотаріальній контрі м. Чернігов був оформлений договір купі-проддажу. А вже 12 травня брата за дорученням виписали із квартири на вулиці Щорса, 60-А і прописали чомусь аж у Будах Ічнянського району.

Щодо втручання у цю справу правоохоронних органів, то 12 липня 2007 року Володимирові Димарчуку було відмовлено у порушенні кримінальної справи, натомість рекомендовано звернутися до суду в приватному порядку. Тому я разом із потерпілим провів своє журналістське розслідування. Перш за все мені захотілося познайомитися з теперішніми господарями квартири На порозі нас зустріла нова власниця помешкання Лідія Крижаиоеська:

— Цю квартиру мені купив син. Про попередніх господарів я нічого не знаю I цього чоловіка (Володимира Димарчука) бачу вперше.

А ось двірничка будинку, яка назвалася Надією, побачивши в коридорі Володимира Фе-дрсовича, дуже зраділа:

— Це ж я бачу нас, дядьку Володю, вперше відтоді, як ви зникли. Ми усім будинком переживали, думали, що вас убили, бо тут приїздили круті на Іномарках, стали робити у квартирі ремонт.

Володимир Димарчук постояв перед дверима заробленої нелегкою працею квартири, заплакав I вийшов на вулицю.

У другій Чернігівській державній нотаріальній конторі сказали, що підпис на договорі купівлі-продажу квартири належить Димарчуку. Завідувачка контори Алла Кравченко зазначила, що, згідно Із законодавством, вона може показати договір лише задіяним сторонам або ж на вимогу правоохоронних органів, але для мене зробила виняток. Такий же підпис і на дорученні, наданому в паспортний стіл житлової ремонтно-експлуатаційної дільниці № 3. Хоча Шнгичність підписів може підтвердити лише спеціальна експертиза.

— Зараз я не пам’ятаю, чи привозили мене до Чернігова підтісувати якісь папери, — каже Волсдимир Димарчук, — бо від тихшав, що мені давали пити, у мене наморочилося у голові. Навіть якщо я під їх дією і підписав необхідні для продажу квартири документи, то грошей мені за неї ніхто не віддавав.

Чому ж міліція відмовила Володимирові Димарчуку в порушенні кримінальної' справи? Про це я запитав заступника начальника Новозаводського райвідділу ВС м. Чернігова підполковника міліції Володимира Грабовця:

— У своїй заяві потерпілий не вказав, що його позбавили квартири насильно. Значив лише що житло в нього відібрали шахрайським способом і що він проживав в Іванівці, але яким чином туди потрапив, не написав. Якби Володимир Димарчук повідомив міліції всі обставини свого зникнення, про які розповів вам, то кримінальна справа була б порушена, міліція б розшукувала нападників. А так, як свідчать матеріали справи, Володимир Димарчук неодноразово розповідав сусідам про те, що підписував якісь документи на квартиру, але які саме не міг пояснити. А перевірка засвідчила: усі документи, пов’язані з продажем квартири, оформлені правильно.

До речі, один з правоохоронців удрйватній бесіді сказав, що. ось таке, ну, звичайно ж, з різними нюансами відбирання нерухомості у “нестійких” людей — найпоширеніший і найдо-хідніший спосіб шахрайства, вину аферистів в якому довести неможливо, оскільки людина ставить свої підписи добровільно, а буває, як, схоже, трапилося в нашій історії "добровільне примусово”.

Андрій Димич, «Гарт» №45 (2329) від 9 листопада 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: