«Учителювати в склі набагато легше»

Юлія та Григорій Степанюки — молоде подружжя вчителів. Цього року вони закінчили Ніжинський державний університет їм. Миколи Гоголя. І на відміну від більшості молоді, яка сьогодні тікає Із села в пошуках кращих умов, вони захотіли працювати в сільській школі — в Киселівці Менського району. Більше того, Юля і Гриша планують залишитися там назавжди, адже обоє не люблять гамірного міста.



ЮЛЯ І ГРИША: ОДНА СІМ'Я І ОДНА ПРОФЕСІЯ

— Одна спеціальність, один курс, одна група, — так розповідають Степанюки про своє знайомство. У Ніжинському вузі вони разом вивчали географію й біологію. У студентському гуртожитку були сусідами, тож ходили одне до одного і по конспекти, й цукру позичити. А на третьому курсі почали зустрічатись. Сталося це якось непомітно, і зараз ні Юля, ні Гриша не можуть навіть пригадати, з чого все почалося. Пам'ятають тільки, що коли приїхали до Ки-селівки, аби повідомити батькам, що зібрались одружитися, Юлин тато на радощах побіг по вино.

Весілля, життя в гуртожитку вже разом, народження донечки Насті... Дуже швидко навчання наблизилось до кінця, і молода сім'я мала вирішувати, що робити далі. А коли звільнилось місце вчителя географії в Ки-селівській школі, більше й не роздумували. Юля взяла направлення на це місце, Гриші, як сімейному, дали довідку про самостійне працевлаштування, і ось із нового наьчального року вони працюютьлз одній школі. Щоправда, на роботі бачаться рідко, бо робочий день у Гриші зазвичай починається після обіду, коли Юля вже йде додому. А ось не говорити вдома про роботу не виходить, хоч і домовлялися цього не робити.

—Все одно щось обговорюємо, радимось, як краще подати той чи Інший матеріал, — каже Гриша.

Із донечкою, якій зараз рік і дев'ять місяців, сидять по черзі, у вільний від роботи час.

— Із чоловіком Настя навіть краще гуляє, ніж зі мною, —каже Юля. — Тому я спокійно довіряю йому дитину. А якщо ми обоє зайняті, П доглядають мої бабуся чи тато. Настя — це дитя гуртожитку. Бувало, що й одногруп-ники з нею сиділи, й вахтери, тому вона в нас звична до різних няньок.

Поки що Степанюки збираються жити в селі. Допомагають батькам по господ арству, згодом планують завести своє. Життя в місті іх не надто приваблює, до того ж там нелегко знайти роботу і житло дуже дороге.

— Та й учителювати в селі небагато легше, стверджує Гриша — Сільські учні слухняніші, ніж міські. їх мало, тож кожному можна приділити більше уваги. А якщо виникають якісь проблеми, то і з батьками зустрітися простіше, ніж у місті. Єдине, що погано, — матеріальне забезпечення дуже слабке. Школа старенька, парти й дошки доісторичні. Тематичних карт і атласів для уроків географії немає, лише елементарні. Дітям доводиться купувати свої, деякі приносимо ми. Учні навіть глобуса не бачили, тож Юля залишила у школі свій, подарований одногрупниками.

До речі, Юля і Гриша пригадують, що протягом навчання ніхто з їхніх одногрупників вчителювати не збирався. Просто здобували вищу освіту. А в результаті з їхнього випуску — 36 чоловік — десятеро пішли працювати за фахом, причому майже всі — у сільські школи Чернігівської та Київської областей (за направленням від університету). Отож, мабуть, не таке страшне село, як його малюють.

ЮЛІЯ: «НІКОЛИ НЕ ДУМАЛА, ЩО БУДУ ВЧИТЕЛЕМ»

Юля родом із Крселівки. її мама, Ганна Абакумець, викладає фізику в місцевій школі. Юля з дитинства бачила, яка це важка праця, тому їй навіть на думку ніколи не спадало стати вчителем. Але, як це парадоксально не заучить, Іншої професії вона для себе теж не уявляла. Тому ще я середніх класах почала наполегливо займатися математикою, щоб вступати до педагогічного вузу. Та згодом зрозуміла, що цей предмет їй не до душі. І після випускних іспитів за два тижні пройшла весь шкільний курс біології і вступила за держзамовленням на природничий факультет Ніжинського університету. Після його закінчення повернулась в рідну школу — викладати географію у 6-9 класах. Крім того, у 5-8 класах вона веде уроки народознавства. Юля каже, що найлегше їй із дев'ятикласниками:

— Дітей у цьому класі багато. Вони хоч і шумні, але старанні й допитливі. З п’ятикласниками найважче, адже вони ще не звикли до великої кількості предметів і багатьох учителів.

ГРИГОРІЙ: «ІЗ НАШОЇ СІМ’Ї ВИЙШЛО ЧЕТВЕРО ПЕДАГОГІВ»

Рівненська область, Дубровицький район, село Трепутня — саме звідти закинула доля Гришу до студентського Ніжина. Йому завжди подобалась географія. І хлопцю було дуже прикро, що, на його думку, в школі вона викладалась поганенько. А в десятому класі йому захотілось не лише опанувати цю науку, а й навчати інших. До речі, у родині Гриші восьмеро дітей, з яких четверо (разом із ним) стали педагогами. Та хлопець і не думав, що йому доведеться працювати вихователем групи продовженого дня. За його фахом Гриші змогли виділити лише одну годину географії в 10 класі, а вихователь якраз звільнився, тому він і погодився на цю посаду. Зараз опікується тридцятьма дітьми — учнями 1 -4 класів. Окрім того, йому дали вести основи економіки й військово-патріотичне виховання у 10 класі.

— Після уроків ми з учнями молодших класів працюємо ще чотири з половиною години, — розповідає Гриша. — У цей час входить обід, виконання домашніх завдань, спортивна хвилинка, щоб діти відпочили, іноді виховні заходи. У групі працювати складно через те, що учням треба готувати домашні завдання з різних предметів. При цьому вони розуміють: це не урок, тому важко їх привчити не галасувати, піднімати руку, перш ніж щось спитати, тощо. Перші два дні своєї роботи я саме цього їх і навчав. Наче вдалося — учні стали більш дисциплінованими.

«НОВОЇ ШКОЛИ НЕ ДОЧЕКАЄМОСЯ»



Директор Киселівської школи Сергій Губенко розповів, що раніше в цьому приміщенні була церква. А потім знесли дзвіницю і зробили школу. Зараз тут навчається 149 чоловік. Ще у 1991 році, коли учнів було більше, місцевий колгосп узявся збудувати в селі нову школу, але й до сьогодні будівництво не завершене.

— Мабуть, нової школи ми вже й не дочекаємося, — говорить Сергій Леонідович. — Хоча вона дуже нам потрібна, адже ця уже зовсім старенька.

Молодих фахівців директор дуже хвалить:

— Про Григорія Уляновича і Юлію Анатоліївну можу сказати тільки хороше. Гриша взагалі береться за все, і Юля — молодець. З дітьми молоді вчителі спільну мову знайшли дуже швидко, і в колективі їх зустріли привітно. Звичайно, як колеги, щось підказуємо, радимо. Вони й прислухаються.

Отож, вітаємо Юлію і Григорія Степанюків із першим для них професійним святом — Днем учителя! Нехай їм і надалі щастить у роботі й родинному житті!

Автор дякує прес-службі Обласного управління освіти і науки за допомогу в підготовці матеріалу

Аліна Долинець, «Гарт» №40 (2324) від 5 жовтня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: