«Чудо» з доставкою до дому

У вас є телефон? Немає? Буде! Коли, питаете? А коли захочете. Захочете сьогодні - матимете завтра. Захочете завтра — вже післязавтра будете насолоджуватися високоякісним телефонним зв 'яз-ком з рідними, близькими чи сусідами. А той із усім світом, якщо надумаєте підключитися до Інтернету. Можливо, хтось з "добре поінформованих" песимістів на цьому місці обуриться: мовляв, бути такого не може! Адже ж відомо, що сьогодні по всій Україні у черзі на встановлення телефону нудиться 1 мільйон 600 тисяч людей. Із них тільки пільговиків 172 тисячі. Про яке "вранці гроші— увечері стільці" при такому розкладі можна говорити? Фантастика це, якщо взагалі не повна маячня.



Ні, шановні, не маячня. Не вірите журналістам "Гарту" — запитайте хоча б жителів села Білейки Козелецького району. Наприклад, пенсіонерів Бориса Євлампійовича та Альбіну Степанівну Гончарових. Причому, зауважте, пенсіонерів не якихось особливих, персональних-заслужених, а найзвичайнісіньких. Кілька років тому, аби бути ближче до дітей, вони переїхали на Чернігівщину із Шостки Сумської області. Нещодавно написали заяву на встановлення телефону, але в те, що її розглянуть і колись задовольнять, вірили, як і більшість черго-виків, не те щоб дуже. До того ж і місцева АТС на 50 номерів, як нам розповів сільський голова Володимир Степанець, свій ресурс давним-давно вичерпала. Проте не встигло на тій заяві ще й чорнило висохти (а якщо конкретно, то через тиждень після її подання), а до пенсіонерів, які саме затіяли вдома ремонт, уже завітали працівники "Укртелекому". Буквально на півгодини завітали. А коли пішли — на фоні легкого ремонтного безладу красувався симпатичний телефонний апарат. Реально і чудово працюючий, незважаючи на "безресурсну” АТС. До речі, Борис Євлампійович як Інвалід війни за його встановлення не платив ані копійки.



А Марія Рябець з тих же Білейків взагалі ніяких заяв не писала і про телефон навіть думати не думала. Після смерті чоловіка шість років тому колишня колгоспна ланкова залишилася на білому світі зовсім сама. Дітей Бог не дав, у свої 87 років майже осліпла, ходити важко. А тут іще й радіо — єдиний багаторічний співрозмовник, без якого в старенькій хаті було не так порожньо, - почало барахлити. Звісно, сільрада чим може доломш не, сусіди теж увагу проявляють Але станься що як і кого на поміч звати? і раптом — прийшли якісь люди’ "Будемо ставити вам телефон. Не заперечуєте?" Та які можуть Бути заперечення? Тепер у разі чого й "швидку" вчасно викликати можна, і з сусідками хоч вдень, хоч вночі про новини політики поговорити, до чого Марія Станіславовна вельма охоча. Якщо, звичайно, радіо "з новинами" їй все-таки полагодять.

Ну що, переконали? Ні? Ви схильні швидше повірити, що Козелецький район під впливом таємничих космічних сил перетворився на аномальну зону, а телефони по домівках розносять інопланетяни? Тоді відвідаємо інший район — Чернігівський. Зайдемо у селі Підгірному до оселі, ну хоча б ветерана війни І праці Михайла Сірика. І побачимо на столі, вкритому святковою квітчастою скатертиною, під іконами, такий же телефон. Можна зайти і до сусідів Михайла Петровича, і до сусідів його сусідів — на цій вулиці телефон є майже у всіх. І всі ну дуже задоволені. Дізналися ми про це, як мовиться, з перших вуст, побувавши нещодавно у щасливих власників сучасного засобу комунікації разом з директором Державного департаменту з питань зв'язку та інформатизації Міністерства зв'язку і транспорту України Олександром Барановим.

* * *

Інопланетяни, зрозуміло, біля нашого "телефонного чуда" і близько не стояли. Люди, які з різних причин раніше про телефон могли тільки мріяти, отримали, отримують і будуть його отримувати завдяки державній програмі "Телефон у кожну оселю", затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо подальшого розвитку мережі телефонного зв'язку" від 5 вересня 2007 року. Задумали програму (яка має, до речі, неофіційну назву "Народний телефон") у липні цього року, а вже у вересні в багатьох будинках стояли перші телефони! Механізм реалізації програми, якщо вже висловлюватися "казенною" мовою, полягає у використанні для підключення абонентів сучасних технологій радіодоступу, зокрема технології CDMA.

А якщо говорити простіше, у цих телефонів немає дротів! Слухавка є, кнопки з цифрами є — все як годиться. А дротів немає. Щоб підключити такий телефон, зв'язківцям не треба тягти багатокілометровий кабель від базової станції до чорта на задвірки. А громадянам не треба шукати землекопів, щоб вони викопали під цей кабель траншею, не треба шукати пляшки, без якої землекопи траншею рити відмовляються, і не треба потім шукати інших землекопів, якщо перші після пляшки зможуть рити землю тільки носом. У прямому сенсі. Втім ті, кому довелося пережити таке "щастя", добре знають, що однією пляшкою у цій справі не обійдешся. Тут "трудові гривні" з кишені тільки встигай діставати. Якщо ж черговим живе у важкпдоступиому або віддаленому місці, то телефон для нього взагалі може стати "золотим”.

Ось тут і прийшла на допомогу, за словами Олександра Баранова, "вдала взаємодія державного і приватного бізнесу". А саме — "Укр-телекому" і СОМА-операторів. Оператори надають ефірний доступ, а зв'язківці роблять усе те, що вони робили й раніше, тільки тепер набагато краще і швидше. І вдесятеро дешевше. Так, поки що все це робиться на рівні експерименту. Проте вже зараз можна сказати, що експерименту успішного. Чернігівську область(разом із Житомирською, Київською та Полтавською) обрали як своєрідний полігон для вивчення громадської думки і відпрацьовування технологічних процесів. Насамперед авторам і виконавцям проекту необхідно було пере-'мконатися, що люди згодні на такий вид зв'язку — не мобільного, не радіотелефонного, а зовсім для нас нового. І, одразу ж зазначимо, абсолютно безпечного. Телефони працюють не на ядерних батарейках, від яких капуста на грядках в'яне, і для передачі вашого привіту коханій дівчині або начальникові "смертоносні Х-промені, винайдені у секретних лабораторіях КДБ", не використовуються. Для того, щоб дізнатися, що люди про це думають, директор департаменту і приїжджав у Чернігів, побувавши перед цим у Житомирі. Для того й ходив по хатах телефонізованих жителів Білейків, Підгірного та інших населених пунктів, розпитуючи, чи немає у кого якихось зауважень чи претензій. Зауважень не було. А от сльози на очах і щирі слова подяки — були.

* * *

Знаєте, ми якось звикли більше лаяти "чиновників з уряду". Часто справедливо, іноді — за звичкою. Але. лаючи, не слід забувати й про подяку. Не за те, ідо вони, буває, виходять “у люди", а за те, що вони для людей роблять-Олександр Андрійович з цього приводу сказав: 'Коли робиш добро людям — самому . приємно. А подивіться ’ на працівників “Укрте-лекому” — у них же оча від задоволення просто сяють!"

Справді, заступник директора Чернігівської філії "Укртелекому" з маркетингу і продажу послуг Олександр Савченко, який також брав участь у цій "інспекції", мало не віршами розповідав про новий проект. За його словами, тепер зв'язківці зможуть обслужити навіть таких клієнтів, які раніше до "укртелекомівських” планів телефонізації взагалі не мали шансів потрапити. Адже чимало людей мешкають у таких місцях, куди прокладати лінію і де ставити станцію ніхто і не подумає, бо це практично неможливо. У тих же заливних зонах біля Десни, наприклад. Аз новим "ноу-хау" — "ноу проблем": базова станція — у Чернігові, а абонент хай собі живе, де йому більше подобається. Хоч у болоті, хоч на Говерлі. Надумав переїхати туди, де не так мокро, — телефон у сумку, на новому місці розпакував — і знову на зв'язку, не забиваючи собі та іншим голови проблемою зміни номера. Причому, зазначимо ще раз, це звичайнісінький телефон, а ніякий не мобільник. Кожен бажаючий на загальних підставах зможе замовити такий апарат у Чернігівській філії "Укртелекому”. У фінансовому плані вся різниця для клієнтів полягає в тому, що вони мають придбати за 250 гривень апарат (окремим категоріям пільговиків навіть на це витрачатися не треба) і платити тридцятку за місяць за радіодоступ. Можуть, звичайно, і не платити, а почекати ще кілька років, якщо не десятиліть, поки до них не дотягнуться "безкоштовні” мідні дроти. Все інше — як звичайно: той же тариф, ті ж пільги від держави, які забезпечуються "Укртелекомом". Зараз у загальній черзі на телефон по Чернігівській області стоїть 27 тисяч 800 осіб. В "Укртелекомі" лежать заяви, написані ще в рік прийняття «брежнє-вської» Конституції, що проголосила побудову розвиненого соціалізму! їх небагато, але вони є. За рік зв'язківці встановлюють 10-15 тисяч телефонів "з дротами". Ці ж самі тисячі, але без дротів, вони тепер зможуть встановити за місяць-півтора! У ході експерименту за 2 години вони підключили 28 "народних телефонів" — І навіть не спітніли! Вам усе ще шкода 30 гривень за місяць? Чи вас дивує, що Михайло Орик з Підгірного щиро засмутився, коли гості, поспішаючи далі, відмовилися скуштувати його домашнього винця, же вві заздалегідь для ник приготував? Його село розташоване у такому місці, що він міг чекати на телефон до кінця своїх днів. Ще й онука б його чекала— аж д о своїх окукз. А тепер телефон стоїть у нього в домі на чільному місці, і навряд чи ветерана і маоить. яких кольорів були партквитки у кишенях людей, які йому цей телефон встановили.



А ми, до речі, цим у Олександра Баранова поцікавилися. І запитали,яка гарантія того, що після можливої зміни влади у нового уряду не з'являться інші пріоритети і програма "Народний телефон" не буде згорнута. "Ця програма не має ніякого політичного підґрунтя, — відповів Олександр Андрійович. — Це життєва необхідність для України, хто б нею не керував. Телефон — це зв'язок зі світом, це вихід в Інтернет, це доступ усіх бажаючих до інформації та знань. На практичне втілення програми "Народний телефон" у проекті бюджету на 2008-2009 роки виділено 240 мільйонів гривень щорічно. Телефон потрібен людям”.

Що ж, будемо сподіватися. Найменше хотілося б, аби ця стаття кимось розглядалася як "реклама”. Що тут рекламувати? Реальне поліпшення умов життя тисяч наших співгромадян? Не праві ті, хто думає, що журналістів хлібом не годуй, дай тільки написати щось "чорнушне". Ми так само, як і ви, скучили за новинами про "передовиків виробництва" і переможними рапортами "з полів безкрайніх трудових". Правдивими, ясна річ, а не "липовими".

І якщо випадає нагода про такі перемоги написати, то для кожного журналіста (гаразд, гаразд — майже кожного) — це радість. Така ж радість, якою для Олександра Баранова та його колег було чути на свою адресу слова вдячності від людей, яким вони зробили добро.

І наостанок — інформація для песимістів, які знають, що зараз по всій країні 1 мільйон 600 тисяч українців стоять у черзі на телефон: за допомогою нової програми ця черга буде повністю ліквідована вже до 2009 року! Отож ми й запитуємо: у вас є телефон? Немає? Буде!

Олег Яновський,«Гарт» №40 (2324) від 5 жовтня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: