А як сватали вас?

Саме час для весіль. Але спочатку сватання. А як сватали вас?



«Прийшов, сказав. І 32 роки ми разом»

Любов Акуленко, сільський голова Комані, Новгород-Сіверський район:

— Ніяк. Чоловік був сирота. А в мене тільки мама. Покохалися ми. Прийшов до моєї матері: «Тамаро Іванівно, я хочу женитися на вашій доньці». Мати була доярка. А жених — головний інженер колгоспу у селі Дробишів. Старший за мене на 13 з половиною років. А я працювала у колгоспі. Як одружилися, я заочно закінчила і технікум у Сосниці, і інститут у Сумах. Дуже хотіла вчитися, і шляпки любила. На весілля купила білий капелюшок у Шостці. До нього була прикріплена фата.

Розписалися ми у районному будинку культури у Новгороді-Сіверському. Після свадьби капелюшки не носила, не до них було. Кращого чоловіка, ніж моє золото, не зустрічала. Прожили вже 32 роки.

Удруге, як жонатий був

Владислав Погуляйло, пенсіонер, Ічня:

— Сватався двічі. З першою дружиною, як кажуть, влетів. Це одразу після армії було. Завагітніла вона. Так і побрались. Я тоді голий і босий був, і вона небагата. Прожили двадцять років. Не повірите, лежимо поруч, а у мене у шлунку та у серці якийсь холод. Вже потім мені розповіли, що то вона вампіром могла бути. Енергетичним. Отак мучився я і поїхав на заробітки до Росії. А як повернувся в Ічню у відпустку, то зустрів стару знайому. І спалахнуло кохання. Вона на той момент вже розлучилася. Батька у неї не було. То сватався у тещі. Як йшов, то ще офіційно одруженим був. Але разом не жили. Та сказала, як хочете, так і робіть.

Після розлучився. Повернувся на роботу. І звідти новій дружині виклик дав. Пізніше повернулися до Ічні. Днями буде 35 років, як ми разом. А мені вже 80.

Спізнився на дві годиш

Володимир Куніцин, екс-голова Коропської районної ради, райдержадміністрації, Вишеньки, Коропський район:


— Цьогоріч ми з дружиною Оленою відсвяткували срібне весілля — 25 років шлюбу. Я з Риботина, вона з Бужанки. Між селами відстань десь кілометрів 23. Ішов 1994 рік, я був капітаном сільської футбольної команди. І поїхав з командою на матч. Та якраз на цей день було призначено сватання. Зіграли ми добре, сподівався, встигну, нас же колгоспний автобус привіз. Стали назад їхати, а він тільки на гору ж підніметься, глохне, пальне не поступає. Хлопці регочуть, та мені не до сміху. Мене ж на сватанні усі ждуть. Тоді ж мобілок у нас не було, щоб попередити. Вийшов і побіг, хоча до того на полі набігався. Промчав сім кілометрів, потім мене підібрала машина, після неї добирався ще мотоциклом. Запізнився на дві години. Мої батьки, звісно, мене сварили, а наречена ні словом, ні поглядом не виказала образи. Вона у мене дивовижна жінка з найкращими людськими якостями. За них і покохав, і досі люблю. Ми щасливі.

Хліб розрізала зразу!

Галина Бойко, домогосподарка, Хибалівка, Куликівський район:

— 25 вересня якраз було порцелянове весілля. 20 років тому ми з Володею одружилися. 21 вересня у нас було храмове свято, прийшла в гості його сім’я. Тоді і домовились про весілля. Прийшов мій майбутній чоловік з батьками, якусь тітоньку зі свого боку взяли як сваху. Хліб привезли. Якщо наречена, тобто я, згодна, хліб мали розрізати. Я голову Володі не морочила, хліб розрізала зразу. Познайомились з ним по роботі: я працювала на пошті (начальником відділення зв’язку), він — у телекомі займався ремонтом радіо і телефонів. Так і зав’язались у нас стосунки на 20 років. Раніше ще якось весільні дати святкували, виїздили з дітьми на природу, а тепер за роботою не знаходимо часу.

«Без примірки не можна»

Леонід Підковка, сільський голова, Ларинівка, Новгород-Сіверський район:

— Повернувся з армії у листопаді 1976 року і відразу пішов свататися до однокласниці Тоні. Зараз це моя дружина Антоніна Іванівна. їй, як і мені, 63. Ми переписувалися, коли я був у армії. А служив я у Німеччині. Писали одне одному: кохаю, цілую. І по-справжньому цілувалися. І кохалися. Без примірки не можна. Свататися зі мною ходили батьки, родичі. За старшого був родич Панас Кузьмич Карась. Що вони казали, не пам’ятаю. Хіба молодому резаку було до того, що говорять? Жив я тоді у Фаєвці, сусідньому з Ларинівкою селі. 14 січня, на Старий новий рік, запрягли бричку. Агроном на ній їздив. Бричка була дерев’яна, пофарбована, зі спинкою, розмальована. Причепили дзвіночки, лєнти. От тільки не трійку запрягли, і не пару, а одного Ганнібала, колгоспного коня. І помчали у Ларинівку. Розписалися у сільраді. За дружка був мій троюрідний брательник Микола Савченко. Помер уже. За подружку Ніна Водлуг, теж уже померла. Фата на моїй нареченій була німецька. Я їй купив і привіз. І собі купив у Німеччині весільний костюм. Сорочка біла нейлонова з мереживами. Краватка красива, малюнок на ній — золоті кільця, які блищали у ряд, смугами. Сині костюм і брюки. І ботинки нош Зареєстрували шлюб, і поїхали ми у Іванов у Росії. Антоніна після технікуму працювала у місті ткачих, місті нєвєст. І я пропрацював там півроку. Дружина пішла у декрет, і повернулися ми у Ларинівку.

Тижневик «Вісник Ч» №40 (1742), 3 жовтня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: опитування, свататись, «Вісник Ч»

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект