Війни зі «злагодою»

Телефонували з Дорогинки Ічнянського району. Жінка дуже нервувала: вона то зривалася на крик, то говорила зовсім тихо. З її слів шюжна було зрозуміти тільки одне: понівечена майже уся городина в селі... “Приїжджайте, — наполягала жінка, — самі все побачите”. Коли ж ми завітали до Дорогинки, то від людей, які прийшли (а було їх чимало), довідалися, що нещастя спіткало не лише їхнє село, а й сусідні Андріївку, Бакаївку теж Ічнянського району та Синдаревське Ніжинського району.



— У нас село безробітне, — розповіла при зустрічі Валентина Дуброва, вчителька Дорогинської школи, яка телефонувала до редакції. — Після розпаду Радянського Союзу все пішло шкереберть, із колгоспу, куди входило два села іде було більш ніж три сотні корів, нічого не залишилося, окрім руїн. Землі розпаювали — й відправили колгоспників геть. А ті, хто працював в освіті, в медицині тощо, взагалі нічого не отримали, хоч і прожили все життя у селі. Тещі стало зрозуміло, що на державу її допомогу марно сподіватись. А у кожного ж діти, яких треба годувати, одягати, вчити, та й самим їсти хочеться, тож ми почали вирощувати кукурудзу, огірки у великій кількості для продажу. Пізніше, 2002 року, до нас у село прийшли орендарі СТОВ .Злагода", з якими було підписано угоду. І там було сказано, щодо кінця 2007 року вони використовують наші землі, а за це щорічно платять 336 гривень кожному пайовику...



До розмови приєднується Надія Скалатська, яка живе тільки за рахунок прибутку із землі. Вона веде нас на городи, де люди працювали не покладаючи рук, а тепер усе пропало.

— Все йшло добре аж до 2005 року. Тоді орендарі востаннє розрахувалися з нами, і то не грошима, а зерном. А вже наступного року дали лише по мішку цукру, причому сказали, що ми самі маємо їхати до Талалаївки (де знаходиться це товариство) і забирати цукор. Та все б нічого, але ж цьогоріч вони знахабніли ще більше — почали труїти людську городину. Як це трапилось? СТОВ на орендованих землях посіяло рапс. Корисна рослина, але для того, щоб стручки не розкрилися, її треба обробляти клейкою речовиною. І ось 23 та 24 червня над орендованими землями літав літак „Злагоди", розвертався ж він над нашими городами, й отрута сипалася на них. Спочатку на листях з’явилися жовті цяточки, потім воно почало скручуватися, а з деяких дерев, які ростуть на городах, навіть опадати. Куди ми тільки не зверталися за цей тиждень — у сільраду, у службу захисту рослин, в екологічну службу, до дільничного, але віз, як кажуть, і нині там. Дякувати, що останніми днями в сільраді почали заяви приймати від населення, і Віра Савченко, наш депутат, допомогла — обіцяли з району комісію прислати. Тільки хто нам поверне втрачений урожай?

Із головою Дорогинської сільради Галиною Шовкун зустрітися не вдалося, щоправда, телефоном поговорили.

— Першого разу на полях „Злагоди" труїли якихось жучків, а другого обприскували клейкою речовиною, щоб стручки рапсу не розкривалися. Але вже навіть після першого обприскування до мене почали надходити скарги від односельців на те. що жовкне городина. Я сама пішла пересвідчитися — пожовкла. Сходила до головного агронома СТОВ „Злагода ", він сказав, що цене страшно — від цієї речовини рослини не гинуть. Я —за ті жовті листочки і до голови Ічнянської рай держадміністрації. До працівника станції із захисту рослин зверталася. Але вони відмовилися поїхали зразу, сказавши, що хімікати проявляються днів через шість, тоді вони й приїдуть... А якщо підуть дощі, хто тоді доведе, що отрута все ж таки була?



В інших постраждалих селах у своїх емоціях люди були трохи стриманішими. Житель Синдаревського Микола Олійник розповів, що займається пасікою і після обприскування загинула чи не половина його бджіл. А ось у іншому кутку села городи погоріли... Сільський голова Бакаївки Костянтин Бережняк сказав, що в їхньому селі лише хутір Комарівку трохи прихватило — звідти надійшло три заяви. Але, окрім цих сіл; постраждали села під Ічнею, де літак взагалі не літав, тому сказати що-небудь до висновків комісії він не може... Йому необхідний офіційний папір, на який він міг би послатися.

Звернулися ми й до Миколи Полуди — генерального директора СТОВ „Злагода”, щоправда, він був не вельми говіркий, коментуючи цю ситуацію. Більше розповідав про здобутки фірми, про корів, овець, коней, трактори, про те, скільки необробленоі землі у Ніжинському районі... А про цей випадок сказав ось що:

— Для виконання роботи ми найняли запорізьку фірму, вона надала свій літак і свого пілота. Заправивши літак хімікатами, ми відправили провести десикацію рослин (це хімічне підсушування рослин, яке прискорює їх дозрівання і полегшує машинне збирання врожаю). Це було 23 і 24 червня. А вже 25-го ми дізналися, що на нас посипалися скарги, начебто ми попалили городину. Проте ми самі втратили певну кількість препарату — замість того, щоб розтрусити його тільки над полями, пілот захопив ще й людські городи. Потім з'ясувалося, що в літаку була несправність, і для того, щоб її усунути, ми відправляли машину по деталі до Запоріжжя та Ніжина. А те, що постраждали городи, — то цілком вина пілота, і ми вирахуємо із суми, яку маємо заплатити фірмі, якусь частину за неякісно виконану роботу. Якщо ж хтось має до „ Зла -годи" претензії, хай подає в суд. Щоправда, я хочу розв 'язати проблему мирним шляхом...

Фурса та агроном „Злагоди" Микола Панченко, представник прокуратури. Вони взяли проби ґрунту та води, а також Залишки препарату, яким обробляли поля рапсу. За попередніми висновками, це справді десикатор, а остаточні результати будуть відомі 17 липня. За тими ж висновками, цьогорічний урожай кукурудзи та ячменю на дорогинськйх городах втрачено, а інші культури будуть плодоносити. До речі, за нашими даними, така ситуація склалася не тільки в Ічнянському районі, а майже по всій області. Тому представники вищеназваних структур грішать на хімічні викиди або кислотні дощі. А що стосується СТОВ „Злагода ", то воно згодне виплатити компенсацію постраждалим.

Р. S. Через два дні після нашої зустрічі з постраждалими в Дорогинку приїхали представники санстанції, головний агроном районної служби захисту рослин Михайло Левченко, за ступник директора СТОВ «Злагода» Геннадій

* * *

ДОВІДКА

Рапс — одна з нових. точніше, добре забутих старих сільськогосподарських культур, історія якої сягає давнини (її успішно вирощували більш ніж три тисячі років тому в Азії, перш за все в Індії та Китаї). До Росії рапс потрапив лише в XIX столітті. Основна продукція рапсу олієнасіння. Його використовують у харчовій (олія, маргарин, майонез та ін.)* технічній (мастило, горюча сировина, миловаріння), парфумерній, текстильній, гумовій, лакофарбній, сталеливарній промисловості та фармакології. Зелена маса, шрот і макуха сучасних сортів рапсу йдуть на корм худобі та птиці. А посіви -чудовий медонос.

Ольга Мусій, «Гарт» №27 (2311) від 6 липня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: