Мукаючі матриці

Сьогодні вже нікого не дивують напівзруйновані приміщення колишніх ферм, які із сумом сповіщають: „Після тривалої тяжкої хвороби на такому-то році життя від нас пішла тваринницька галузь ”, адже за шістнадцять років після розпаду Радянського Союзу під ніж потрапила сила-силенна поголів’я великої рогатої худоби. Скорочення триває і зараз. За інформацією Чернігівського обласного управління статистики, кількість корів у різних сільгоспформуваннях області за рік зменшилася на 6754, адже на початок 2006 року було 71674 голови, а на початок 2007року 64920. Не краща картина і в приватних господарствах жителів Чернігівщини, де поголів ’я ВРХ зменшилося із 124894 на початку минулого року до 115136 на початку нинішнього.



Але кандидат сільськогосподарських наук із Прилук, науковий співробітник Інституту розведення і генетики тварин УААН Володимир Стаховський вважає таку картину нормальною, більше того — корисною- На думку Володимира Франковича, на бійні потрапляє бракований генетичний продукт, який, з точки зору фахівців із селекційно племінної роботи, тільки шкодить розвитку тваринницької галузі.



— Давайте порівняємо надої від кожної корови у фермерським господарствах розвинутих країн і в нас, — говорить науковець. — За кордоном вони сягають дев 'яти тисяч кілограмів молока від кожної корови за рік. В Україні ж радіємо, якщо вдається надоїти до трьох тисяч кілограмів. А все тому, що за кордоном на першому місці стоїть селекційна робота. У нас же вона повною мірою не проводилася, тому поголів’я стало вироджуватися. Звідси й мізерні надої. Доходить до того, що від однієї корови у деяких господарствах області отримують за добу лише півлітра молока! І в Україні треба вивести таку породу, від якої буде максимальна економічна віддача. Це можна зробити лише шляхом виведення вузьковідселекціонова-ної породи, такої, як, наприклад, голштинофризька, що була виведена у США. Там шляхом грубого вибракування відбирали найкращих з кращих корів. Зараз голштин тримає першість за молочною продуктивністю і виправдовує вкладені у неї кошти. Але де взяти корів цієї елітної селекційної породи? Є три шляхи. Перший — купити за кордоном і розводити. Але це дуже дорого і не по кишені державі, до того ж разом з генетичним матеріалом купуємо низку хвороб. Другий — методом штучного запліднення багато років виводити ту породу, яка нам потрібна. Це дешевший спосіб, але довготривалий, бо займе кілька десятиріч. Третій — метод трансплантації ембріонів. Його винайдено у середині 80-х років, а вже у 90-х він набув широкого поширення. Над цим з 1992року працював і я на базі нинішнього ВАТ „Прилуцьке племпідприємство". Там була створена лабораторія трансплантації ембріонів. Ми отримували результати на рівні найкращих світових аналогів. Навіть коли до Прилук приїздили американці, аби передати нам досвід, то казали, що нас вчити нічого, бо ми до всього дійшли самі. У середині 90-х нам вдалося отримати понад 400 телят-трансплантантів, які стали основою тваринницького генофонду Чернігівщини. Бичків тоді забрали на обласне племпідприємство, що у Довжику Чернігівського району, а теличок — на Менське племпідприємство.

Як стверджує Володимир Стаховський, метод трансплантації ембріонів дешевий і швидкий. Для цього потрібна, окрім обладнання та відповідних спеціалістів, корова-донор з хорошими генами, наприклад рекордистка з надоїв. Вона і стане своєрідною матрицею для масового потомства. Корову обробляють спеціальним препаратом, аби викликати реакцію субрегуляції, тобто коли виходить не одна яйцеклітина, а 8-10 (одна лиска дала навіть 30 яйцеклітин). Матеріал запліднюється, а отримані зародки пересаджуються реципієнтам, тобто тим коровам, які будуть виношувати плід. Це можуть бути й неелітні тварини, але від них народжується високопродуктивне поголів’я, яке, у свою чергу, дасть елітне генетичне потомство. Методом трансплантації ембріонів за три-п’ять років в Україні можна повністю відновити тваринницьке стадо. До речі, Володимирові Стаховському вдалося поглибити цей метод. Завдяки йому тепер можна програмувати, кого має народити корова — теличку, бичка чи навіть одностатеву двійню.

— Краще, коли двійні одностатеві, бо якщо теличка з бичком, то останній домінуватиме і перебере на себе усі генетичні якості, — каже Володимир Стаховський. — Теличка ж буде низькопродуктивною.

Поряд із Володимиром Франковичем працює і його дружина — лікар-ембріолог Лідія Стаховська. Такого рівня фахівці, до речі теж подружжя, є і в Переяслав-Хмельницькому головному селекційному центрі. Метод трансплантації ембріонів, який успішно культивуютьу Прилуках, вже поширюється господарствами Чернігівщини, Київщини, Полтавщини.

— Прикро, що зараз ВАТ „Прилуцьке племпідприємство" перебуває у плачевному стані, — каже мій співрозмовник. — У нього є великий потенціал, аби скласти достойну конкуренцію Ромєнськомy, Переяслав-Хмельницькому та Лубенському племлідприемствам, які монополізували традиційні зони впливу прилуцьких селекціонерів, а саме: Прилуцький, Срібнянський, Вар-винський і Талалаївський райони.

До речі, на шпальтах газет „Прилуччина" розгорілася дискусія між Володимиром Ста-ховським і головою правління ВАТ „Прилуцьке племпідлриємство” Миколою Даниленком. Микола Миколайович стверджує, що „на підприємство прийшов інвестор, який зацікавлений у його розвитку. Завдяки йому погашена заборгованість перед бюджетом і підприємство працює у нормальному ритмі. Невдовзі будуть завезені високопродуктивні бугаї-плідники та племінний матеріал зарубіжних порід молочного і м’ясного напрямку".

— Прилуцьке племпідприємство — мій біль, адже я доклав до його розвитку чимало зусиль, а тепер воно стало банкрутом. Побачимо, як зміниться ситуація після приходу київського інвестора в особі фірми „Агрікор", — підсумував Володимир Стаховський.

Андрій Димич, «Гарт» №21 (2305) від 25 травня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: