Мент педофіла не скривдить

60-річний збоченець, який поглумився над п’ятирічною дівчинкою, гуляє на свободі. Садити нікому - начальником кримінального розшуку працює його син.



Днями до редакції звернулося подружжя - Володимир Ісаков та Надія Овчар — із Понорниці Коропського району. їхній лист і шокував: 5-річна донечка Надії та Володимира стала жертвою сусіда-педофіла, минуло більш ніж місяць відтоді, як батьки заявили про це в міліцію, проте збоченця так і не затримали. Чому? Знайти відповідь на це запитання спробував київський журналіст Віталій Цвід. Його стаття вийшла у газеті "Вечірні вісті" на початку травня. Сьогодны ми друкуэмо іі в "Гарті".

- Ще б трохи, і я б його придушив (прости, Господи!). Ну морду набив би точно. I нехай мене судять: якщо й посадять — за діло все-таки.

У мене теж п'ятирічна донька, як І кароока Валерія, яку ця мерзота забруднила своїм... Стоїть переді мною: руки ховає в кишені, щоб тремтіння не видно було, коліна чи то від страху, чи то від випитого підкошуються, жовто-сіре обличчя з обвислими щоками, у зморшках. Ним він сунувся в ніжну дитячу чистоту. Ох, і сверблять руки!

МАЛЕНЬКА НАЇЗНИЦЯ

Валерію заслухаєшся, коли вона співає. З перших звуків стає зрозуміло, що у дитини талант, — намагається ставити голос, брати високі ноти і «Миллион алых роз» у неї виходить майже, як у Пугачової. В одній руці тримає «мікрофон» — порожній балончик з-під дезодоранту, другою — по-дорослому поправляє темно-русе кучеряве волосся (ну хоч зараз на сцену). Ось тільки перевзути Лерку треба: чобіт-ки-то на ній ті, в яких по господарству батькам допомагає. Тато тримає три десятки свиней, і напоїти найменших — обов'язок Лерки. Любить дівчинка погратися з поросятками, які двором гасають. Я такого ще не бачив: ручкою, примовляючи, ніби собаці, «На-на-на!», кличе поросят до себе, а потім, осідлавши плямистого кабанчика, катається верхи. На величезну, центнерів зо три, свиноматку Валерка залазить зі стільчика. Причому та, як слухняний кінь, стоїть, не ворухнувшись.

Цей двір — а ми в селі Понорниця Коропського району — нагадує радянську колгоспну ферму, причому в передовому господарстві. У двох сараях підлога залита бетоном і встановлені металеві гратчасті перегородки для свиней, проведене світло, гуде й вібрує електромлин для кормів. Під брезентовим навісом стоять два мотоцикли — «Урал» із коляскою і старий «К-750» із привареним кузовом (як кожен хороший господар, Володя нажив електрозварювальний апарат, точильний верстат та інше потрібне залізо).

— Купив неподалік 4 гектари землі, — господар димлячою сигаретою вказує на город, — думав, побудую на ній свинарник. Тільки ось з того дня, як Валерочку... Словом, усе з рук валиться. Не заспокоюся, доки цього гада не посадять.

У ПОШУКАХ ДІВЧИНКИ

Перший тривожний дзвінок для батьків Валерії пролунав 27 березня цього року. Дівчинка пропала... У селі воно як: гуляє дитина надворі, до сусідської дітвори забігає, на дорозі в «піжмурки» грає, а якщо покликати — прибіжить. Однак і кричали, і за хвіртку виходили, батько вулицею пройшовся — ніде немає доньки. Вона частенько забігала до сусіда, який живе через дорогу, дядька Льоні: у того завжди цукерочка чи яблучко для дітвори знайдеться. Але й Леонід Демидович, років 60, начальник пилорами, лише розвів руками: «До мене не заходила. Але слухай, Володю, — з порога закричав сусід, — бачив я, як мала твоя на гору дорогою подалася». Володя Смаков насторожився: Валерка ще ніколи без дозволу так далеко не йшла...

Біда! У дворі Смакових наче пожежа сталася. Батько завів мотоцикла і, вибиваючи колесом ворота, помчав углиб села. З двору в двір, з хатини в хатину металася мама дівчинки — Надія. Її крики «Валерочко! Доцю!», напевно, було чути на тому кінці землі. Село сполошилося. Про найгірше думати не хотілося, але страшні думки самі лізли в голову: минуло чотири страшних години —- дівчинки не було. Володя розвернувся і погнав додому дзвонити в міліцію. Вбігає у двір, а там з відерцем у руці біля поросячої огорожі копошиться маленька господиня.

— Де ж ти, дочечко, була? — батько цілував і лаяв Лерку одночасно. — Що ж ти з нами робиш?

— У дяді Льоні. Я чула, як ви з мамою кликали, але він зачинив мене в кімнаті і не випускав.

«От старий шкарбан, знову напився, заснув і забув, що у нього в домі дитина грається», — подумали батьки. А вголос Володя жартома додав: «Дивися мені, Демидовичу, іще таке повториться — яйця відірву!». Не знав ще тоді батько дівчинки, що вже не до жартів — треба було й справді відривати. Нічого б тоді не сталося.

ГОЛОС МАТЕРИНСЬКОГО СЕРЦЯ

Минуло чотири дні. І знову кудись запропастилися кучерики. Проте цього разу Надія знала напевно, де доньку шукати. Так і є: сидить на дивані у дядька Льоні, їсть банан. Хотіла, було, мама забрати Лерку додому, а Демидович: «Нехай дитина вітамінів поїсть — потім сам її приведу». «А й справді, чого це я розхвилювалася? — подумала Надя. — Демидич же тверезий. — Тільки не затримуйся, Леро», — і мама відчинила двері. «Матусю, дядько Льоня почистить мені сажу, і я прийду». Сині скрипучі двері в старому будинку зачинилися.

Повернувшись додому, Надя узялася молоти зерно. Піднявши стовп пилу, в сараї загудів електромлин: жінка тільки встигала підсипати з мішка в завантажувальний бункер. Потім треба було висипати борошно до корит. «Ох як уминають шибеники, — за-милувалася недавнім 18-головим приплодом господиня. — Особливо он той — чорний як сажа. Сажа?! Стоп!.. Яку таку сажу чистити?.. Чому це раптом вона так сказала?! Надія не пам’ятає, як добігла до сусідського будинку. А скоріше, долетіла — як відомо, мати, захищаючи свою дитину, здатна багато на що. Із хати їй назустріч вискочила людина. Надя відразу й не впізнала Леоніда. Так у морзі опізнають труп добре знайомоі людини. Весь труситься, наче не сусідку, а смерть свою побачив, але в очах замість страху якась дика ейфорія, як у наркомана, який щойно прийняв дозу. Відштовхнувши його, Надія вбігла у спальню. П’ятирічна дівчинка, улюблена батькова донечка, розумниця і щебетуха, дуже спокійно — удома від неї такого не діждешся — лежала на ліжку. Без штанців. На задертій маєчці виділялася мокра жовта пляма...

РОЗМОВА З АНГЕЛОМ

П’ять років. Усього лише. Це ще ляльки, денний сон, горщик, ще не всі букви вимовляє. Кажуть, коли таких кличе Господь, то тільки в рай. Ангели, значить. Точніше, янголята. Та й на землі вони ще янголята. Хіба ні? Тому коли я (у присутності батьків) розпитував Валерочку про те, що сталося в будинку сусіда, мені було не просто соромно, а якось огидно, на зразок того, як вуличний хуліган учить дитину непристойним словам. Але допоміг батько дитини: «Прошу вас, напишіть те, що вона розповість. Може, тоді цю наволоч засудять. А не то — я судитиму його сам. Ще й сусіди допоможуть, казали. Міліції і прокуратурі у нас віри немає».

— Дядько Льоня мені чистив сажу.

— А як він це робив?

— Засовував свій пальчик мені в попку і в пісю.

— А тобі боліло?

— Я плакала, але дядько Льоня казав, що треба всю сажу почистити, бо буде погано.

— А ще що він робив?

— Цілував мене в пісю... І ще гладив мене своєю пісею.

ЗЛОЧИН БЕЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

Наступного після того злощасного дня Володя відвіз дівчинку до гінеколога, де у неї виявили потертості внутрішніх і зовнішніх геніталій. Потім — до психіатра: «Посттравматичний стресовий розлад. Невротичний енурез». Батько розповідає, що тепер Лерка стала погано спати, підхоплюється серед ночі і дуже кричить («аж самому страшно стає*). їм Із Надею по черзі доводиться чергувати біля ліжечка, щоб заспокоїти дитину.

Минув, вважай, місяць, як батько Валерії подав заяву в міліцію, але ні слідчий, ні навіть дільничний у будинку Смакових не з'явилися. Воно й зрозуміло. Педофілами, ґвалтівниками, сексуальними маніяками займається кримінальний розшук..Але як накажете оперативникам викривати Валерчиного кривдника, якщо їхній командир (начальник кримінального розшуку Корейського райвідділу міліції) — син дядька Льоні?

Люди в селі із самого початку Володі казали: не дасть він батька посадити.

І не дав. Розслідування доручили сільському дільничному, і той через 10 днів відрапортував: «Повідомлення про отримання вашою дочкою Валерією тілесних ушкоджень Коропським РВ УМВС розглянуте й постановою від 10.04.2007 р. в порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю в цій справі складу злочину». Цікаво, а якщо, наприклад, ґвалтівник потрапляє на зону, а його там, як водиться, «опускають», причому акуратно — без крові і поривів. Правоохоронці в цьому випадку так само справи порушувати не стануть — «тілесних пошкоджень» немає?

У міліцейській відписці йдеться про те, що в порушенні кримінальної справи відмовлено «за відсутністю в цьому злочині складу злочину». А звідки, скажіть, узятися цьому «складу», якщо правоохоронці навідріз не хочуть брати на експертизу маєчку, що була на Валерці того дня? На білій матерії чітко видно жовту пляму, схожу на засохлу сперму, — головний доказ, здавалося б. Справа - за ексертизою. Якщо пляма виявиться візитною карткою 60 річного начальника пилорами дялма Льоні, то далі — суд, зона, "півнячий" куток у бараці. Проте речовий доказ не підшитий до справи, а припадає пилом у шафі Смакових.

У Понорниці зараз тільки й розмов, що про подію з бідолашною Валерочкою. Люди не дають дільничному проходу: як же так, чому педофіл і дотепер на волі, як маленьких дітей на вулицю відпускати? На що вартовий порядку авторитетно відповідає: «Якби він дівчинці щось порвав, відкрилася кровотеча, тоді Інша справа—заарештували б Леоніда І судили”.

А може, не варто чекати, доки педофіл покалічить дитину — з кров'ю, розривами, швами, інвалідністю? А взяти і декому з правоохоронців «почистити сажу». Дивись, і правосуддя восторжествує.

(З етичних міркувань імена і прізвища в матеріалі змінені).,

* * *

ВІД РЕДАКЦІЇ. За інформацією, наданою „Гарту" заступником прокурора області Валерием Грищенком, на ц ей час з метою встановлення істини за фактом, про який заявляє сім'я жителів с.Понорниця Коропського району в газеті „Вечерние вести”, прокуратурою області порушено кримінальну справу за ст. 156 ч.2 Карного кодексу України.

Рішення про порушення кримінальної справи було прийняте після того, як за даними, наведеними в статті, була проведена прокурорська перевірка з виїздом на місце події. Для того, щоб попередити можливість упередженості, розслідування цієї справи доручено прокуратурі іншого району.

Віталій Цвід, газета «Вечірні вісті», м. Київ

«Гарт» №19 (2303) від 11 травня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: