Загадка «Ніжинської різанини» розгадана

Вісім років тому в Ніжині на вулиці Прилуцькій поблизу залізничної станції крадій холоднокровно зарізав чоловіка та двох жінок. А щоб жертви більше мучилися, ще й посипав їх рани сіллю. Довгі роки таємниця цього вбивства залишалася нерозгаданою.



«А ВОТ ОНА СТОЯЛ МОК ЧЕМОДАНЧИК»

Одного березневого дня 1999 року опівночі на залізничиу станцію "Ніжин" за розкладом прибув пасажирський потяг Київ - Харків, із загальгого вагону вийшов непримітний, скромно одягнений чолове середніх років. В руках у нього була дорожня сумка.

Коли потяг відійшов від станції, чоловік полегшено эпхнув Адже йому в спину так і не пролунало "Тримай злодія!". Тридцятишести-річному Анатолієві П було чого радіти, адже здобич, яку він узяв у вагонних товаришів по чарці, перевершувала yd його сподівання Один з них, наприклад, віз із собою півтори тисячі Доларів, та ще й носив годинник .Ролекс".

Після вдалої оборудки Анатолію хотілося розслабитися, та й переночувати десь не завадило б. На вокзалі він познайомився

38-річною Тетяною Рябушкіною — жінкою, як сказав би дехто, з важкою Долею, а простіше — напівбомжихою, яка ночувала у залі очікування. Нові знайомі швидко знайшли спільну мову (як кажуть, який ішов, таку й знайшов), накупивши випивки та закуски, поспішили до знайомої Тетяни — Світлани Гамбург, котра жила ме-оодалис вокзалу на вулиці Прилуцькій

Житло 49-річної Світлвани, де вона мешкала із своєю семирічною донькою Юлією (ім'я змінено), було добре відоме місцевим любителям заглядати в чарку Тому всім, хто приходив сюди не з порожні-ми руками, тут оули завжди раді у будь-який час. Коли компанія всілася за стіл, нагодився і колишній чоловік Світлани — 48-річний Валерій, який за три дні до цього "відкинувся" із зони після відбуття чергової відсидки. Взагалі-то, Валерій провів за гратами чимало років, сидів за різне — починаючи від крадіжок і закінчуючи згвалтуванням. Тож не дивно, що ходив він із традиційним зонівським „сувеніром" — фінкою.

Випивка, нехитрий секс із Рябушкіною розслабили Анатолія. І він припустився фатальної помилки — „засвітив" перед цією публікою гроші. У п’яної компанії загорілися очі, і через деякий час „багатому гостю” врізали пляшкою по голові, а потім, вже лежачого, „відходили" ногами. Побитого і п’яного, його кинули у сусідню кімнату і зачинили двері.

Після цього негостинні господарі продовжили пиячити.

«И ПЕРО ЗА ЭТО ПОЛУЧАЙ»

Анатолій, проспавшись та відлежавшись, лише наступного дня пізно ввечері вийшов з кімнати. Зустріли його непривітно, хоча й налили склянку горілки. Анатолій став вимагати віддати одяг, речі та гроші. Частину одягу йому віддали, а ось решту, особливо господарі, які ледве ворочали язиками, повертати не поспішали. Побитого злодія це розлютило.

І він вирішив розібратися з иіжинцями "по понятіях". Як водиться у більшості таких випадків, під руку потрапив ніж — фінка Валерія, яка лежала на столі. Нею гість завдав кілька ударів спочатку Ря-бушкіній, потім хазяйці квартири, у якої продовжував вимагати віддати „своє кревне", і після неї — Валерію, який вискочив проти нього з порожніми пляшками у руках. Причому вбивця буквально "розписав" своїх жертв, тобто більшість ножових ран, яких він їм завдав, були поверховими і припали на шиї та спини. Смерть же усіх трьох настала внаслідок проникаючих поранень у груди та живіт. Але п’яниці померли не одразу. Щоб вони більше мучилися, вбивця посипав їх рани сіллю. До речі, жертви були настільки п’яними, що навряд чи змогли б чинити серйозний опір. Наприклад, у крові Світлани пізніше було зафіксовано смертельну для людини дозу алкоголю.

Усе це відбувалося на очах у семирічної доньки Гамбургів, яка прокинулася від шуму та криків у кімнаті. Дівчинка стала плакати, але Анатолій її заспокоїв, сказавши, що мама просто п'яна. Цікава деталь. Як потім розповідали слідчі, Анатолій, прийшовши до Світлани, пригостив дівчинку чимось смачним, тоді як мати за весь час, поки в будинку тривала пиятика, жодного разу не погодувала дитини.

Після кривавої розправи Анатолій знайшов гроші, зняв із пальця ще теплого Валерія свій перстень. трохи відпочив, одягся, зібрав речі та й пішов на вокзал. Із собою він прихопив ніж, а також порожні пляшки, де могли залишитися відбитки його пальців. На вокзалі в урну викинув пляшки, а в туалет — знаряддя вбивства, до* чекався поїзда до Харкова і поїхав.

БЕЗ СТРОКУ ДАВНОСТІ

Наступного дня вранці до будинку Світлани зайшла її колишня свекруха. Побачивши тіла сина, невістки та її подруги, які лежали посеред кімнати, вона подумала, що ті знову понапивалися до нестями, і пішла. Лише після дзвінка невідомого до чергового райвідділу міліції про те, що в будинку лежать три кримінальні трупи, на місце пригоди виїхала оперативно-розшу-кова група.

Потрійне, з особливою жорстокістю вбивство — злочин не рядовий, і розкриттям його займалися найкращі оперативники карного розшуку та співробітники прокуратури.

— Відпрацьовувалися різноманітні версії скоєння цього злочину, — розповідає начальник слідчого відділу прокуратури Чернігівської області Дмитро Калита. — Починаючи від банальної побутової п’яної бійки, і закінчуючи помстою когось з тих, хто відбував покарання разом із Валерієм. Але, незважаючи на всі зусилля, мотив цього злочину тоді так і не був з'ясований. Ніхто навіть подумати не міг, що це могла бути абсолютно випадкова людина, яка провела в Ніжині лише добу Хоч злочинець зробив усе, щоб не залишити після себе слідів, під час огляду місця пригоди нам вдалося отримати відбитки його пальців. Однак, кому вони належали, дуже довгий час експертиза не могла з’ясувати.

Втім цей злочин, який поступово перетворювався на потенційного „глухаря” (так правоохоронці називають нерозкриті справи), був не з тих, які можна просто забути і відкласти до кращих часів. Співробітники прокуратури та УМВС області з року в рік продовжували займатися цією справою і нарешті отримали результат. Восени минулого року експерти-криміналісти МВС України все-таки дали відповідь, кому ж належать відбитки пальців, вилучені в будинку на вул. Прилуцькій у Ніжині.

— Було з’ясовано, що належать вони Анатолію Г., який з кінця 1999 року відбував покарання в одній з колоній Харківської області за вбивство, — продовжує Дмитро Калита. — Виявляється, що він через кілька місяців після вбивств у Ніжині ще убив людину в Харкові. За що був засуджений до 11 років позбавлення волі. Наші співробітники виїхали до колонії, грамотно провели допит підозрюваного, в результаті чого він написав явку з повинною, де зізнався у потрійному вбивстві та розповів про обставини його скоєння.

Зек із багаторічним стажем зрозумів, що слідчі з Чернігівщини прибули до нього не з порожніми руками, що у них є вагомі докази його вини. Крім того, вже в Чернігові під час слідства його впізнала донька вбитої Світлани, яка навіть через вісім років пам’ятає про той страшний березневий вечір. Зараз дівчинка перебуває в одному з інтернатів області.

Деякі обставини появи Анатолія в Ніжині і до цього часу залишаються загадковими.

— Як спочатку розказував Анатолій нашим співробітникам, він взяв у попутників півтори тисячі доларів США, годинник „ Ролекс” та деякі інші речі, — говорить Дмитро Калита. — Однак ми перевірили всю залізничну лінію від Ніжина до Харкова за маршрутом того потяга і з’ясували, що жодної заяви про цю крадіжку до лінійних відділень міліції не надходило. Тож, можливо, обікрадений попутник, який із такою сумою чомусь їхав у загальному вагоні, не захотів афішувати пропажу. Чому? Невідомо.

А можливо, все це зеківська байка.

Хоча навряд чи Анатолію після всього, що сталося, був резон вигадувати ще щось про себе. Але як би там не було, справа про вбивство на вулиці Прилуцькій в Ніжині нарешті закінчена і передана до суду. У вівторок відбувся її попередній розгляд в Апеляційному суді Чернігівської області. Обвинувачення Анатолію Г. буде зачитане на початку травня.

Валерій Литовченко, «Гарт» № 16 (2300) від 20 квітня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: