Рятуючи дитину, потрапив під колеса

Увечері 24 березня до Менської центральної районноїлікарні з діагнозом „закрита черепномозкова травма, струс головного мозку, закритий іерелом стегнового суглоба ” було доставлено 42-річного жителя Києва, уродженця села Городище Менського району Леоніда Сокола. Як з’ясувалося, рятуючи вжиття своєму чотирирічному племінникові Богдану, він сам потрапив під колеса автомобіля.



Ми зустрілися з постраждалим у лікарні. Було видно, що йому боляче згадувати події того страшного дня:

— Живу і працюю у столиці. Напередодні приїхав до матері, а тoгo дня ми різали порося. Під вечір я пішов проводжали колінника (колія), а Богданко бігав у дворі. Раптом він вискочив з двору і, не помітивши мене, перебіг через дорогу. Озирнувшись і побачивши, що я стою неподалік двору, з криком „ Дядю Льоню!" через дорогу побіг до мене. В цей момент я побачив, що із-за повороту на великій швидкості мчить газик. Племінник був якраз посеред дороги, і я миттю кинувся до нього. Тільки-но встиг відкинути малого в канаву (де після удару машиною опинився і сам. — Авт.), як відчув сильний удар і одразу ж втратив свідомість. Водій чомусь їхав лівою стороною. Якби він їхав за правилами, може б, і нічого не сталося.

Ось що розповіла мати Леоніда Сокола Марія Якимівна:

— На п’ятницю ми планували різа ти порося, тож поз ’їжджа -лися і діти, й онуки. Ввечері Льоня вийшов із двору з колінником. Богдан же бігав то біля мене, то біля Льоні. Він слідом за дядьком побіг на вулицю, а я поралася біля порога. Тільки-но зайшла до хати, аж біжить Богдан, весь у сльозах: „Бабусю, дядю Льоню збила машина...” Коли я вибігла на вулицю, машина уже стояла на узбіччі, а син лежав через дорогу у канаві.

Зараз у лікарні біля нього постійно чергує моя донька Ліна, яка живе у Мені. Приїде додому, їсти приготує та й знову у лікарню.

У мене троє дітей: найстарший Леонід, середня Ліна і найменша Галина. Льоня відслужив в Афганістані. Після повернення довгий час працював прапорщиком, а згодом переїхав до столиці, де й живе зараз. Одного разу під час служби їхній танк підірвався на міні. Та сина Бог милував — відбувся лише легкою контузією та травмою руки. Тож і тут має вижити.



Богдан, цей розбишака, —це син найменшої, Галини, вона живе в Чернігові. Нещаслива вона в мене. Вийшла заміж, чоловік став пити, покинув роботу — не жили, а просто існували. Розлучилися. Вийшла заміж вдруге — і цей також був ледацюга й алкоголік. Знову розлучилися, і зараз донька сама з двома синами. Старший уже закінчує школу.

Нещодавно Галі зробили операцію на нозі. А з малого ж треба очей не спускати. Щоб хоч якось допомогти, я забрала його до себе. З ним у мене немає ніякої роботи. А про цю трагедію ми Галині ще й не говорили, щоб зайвий раз її не турбувати.

Віктор Шатковський, «Гарт» 13 (2297) від 30 березня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: