«Вона поспішала жити...»

«Вона поспішала жити...» - не стримуючи сліз, сказав про свою загиблу доньку Марину Ніжинець Ігор Парасок, він не може зрозуміти, за що його так покарала доля.



Убивство 16-річної ліцеїстки шокувало Ніжин. Тим більше, що у вбивстві звинувачують не набагато старшу дівчину. Провести Марину Парасюк в останню путь зібралися сотні людей.

Злочин, якому багато хто не може знайти пояснення, було скоєно близько 21 години у четвер, 15 березня. Учениця І курсу ліцею при Ніжинському держуніверситеті Марина Парасюк поверталася додому на вулицю Гагарина, що на околиці Ніжина, з центру міста. На вулиці Пушкіна за кількасот метрів від дому їй перегородила дорогу дівчина. Це була Вікторія Ч., першокурсниця того ж університету. Відбулася розмова Фатальна...

ОСТАННІ ХВИЛИНИ

Стікаючи кров'ю, смертельно поранена Марина зуміла якось подолати метрів з п'ятдесят і дійти до будинку своєї колишньої вчительки Ольги Парафейник Ольга Григорівна дуже любила Маринку, вважала її рідною. Вона називала дівчину "моє помаранчеве сонечко" (Марина дуже любила помаранчевий колір). Можна лише уявити, що відчувала жінка, коли Марина помирала буквально у неї на руках.

— Я займалася у себе вдома з учнем, допомагала йому з уроками, коли почула, що моя собачка Найда страшно заскавчала, — згадує Ольга Парафейник. — Я вибігла з будинку і побачила, що біля ґанку лежить закривавлена Мариночка. Як я кричала, щоб викликали швидку допомогу, як чекала, поки вона приїде!

Ольга Григорівна розповіла, що Марина виросла у неї на очах, була постійною гостею у П домі Дівчинка мріяла стати хірургом і, щоб отримати ґрунтовніші знання з біології, вступила до університетського ліцею на природинне відділення

— Це була дуже добра та привітна душа, — плачучи, говорить учителька

Тетяна Солова, куратор класу, у якому навчалася загибла дівчина. розповіла, що Марина була старостою класу і справжнім лідером.

— Вона була цілеспрямованою, вміла ставити перед собою мету і досягати її. Ця дитина дуже любила життя, вирізнялася почуттям гумору і вміла давати людям влучні характеристики.

ДІВОЧА СВАРКА?

Повідомлення про те, що на вулиці Гагаріна знайденю дівчину у тяжкому стані, надійшло до чергової частини Hіжинського міськрайвідділу міліції після виклику „швидкої". На місце зразу ж виїхала слідчо-оперативна група.



— Наші співробітники на місці виявили на тілі дівчини кілька колото* різаних ран, від яких вона і померла. — розповідає начальник Ніжинського МРВ міліції Сергій Петренко. — Вони також встановили місце злочину на вулиці Пушкіна. Там залишилися сліди крові. Під час оперативно - розшукових заходів ми з‘ясували, що два місяці тому Марина мала кілька конфліктів зі своїми ровесниками. І один з них нас зацікавив Знаючи, що дівчина була запальною, мала сильний характер і могла постояти за себе, а також враховуючи характер завданих поранень, ми припустили, що, скоріше за все, убивця — жінка Крім того, нв мюці злочину ми знайшли кілька недопалків жіночих цигарок, тоді як Марина не палила Відпрацьовуючи коло знайомих дівчини, ми встановили особу підозрюваної. І уже 16 березня, тобто наступного дня після вбивства, ця дівчина, на ім'я Вікторія, була затримана. За місцем проживання у неї було вилучено знаряддя вбивства — великий кухонний ніж та одяг зі слідами крові Підозрювана, як і загибла, — неповнолітня, її затримали за 10 днів до 18-річчя. Мешкала вона у будинку і на тій же вулиці, де сталося вбивство.

За словами слідчого Ніжинської міжрайонної прокуратури Миколи Рашка, Вікторії пред’явлене звинувачення за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство). Зараз вона перебуває в ITT Ніжинського міськрайвідділу міліції.

— Якщо говорити про мотиви злочину, то поки що матеріали справи свідчать, що між дівчатами був особистий конфлікт. Відомо, що вони часто зустрічалися у кафе „Фаворит”, у тому ж мікрорайоні, де проживали дівчата. Що стало причиною конфлікту, зараз з’ясовує слідство. Поки що відомо лише, що ввечері 15 березня дівчата зустрілися, щоб з’ясувати стосунки. Між ними виникла сварка, і Вікторія кілька разів ударила Марину ножем у живіт. Були пошкоджені життєво важливі органи.

За показаннями Вікторії, на зустріч вона прийшла з ножем, бо боялася „розборок" з Мариною. Обвинувачена характеризується неоднозначно. Вона мешкає у Ніжині разом з матір’ю, вітчимом та братом. До цього сім'я жила у Черняхівці Ніжинського району, де й зараз проживають дідусь та бабуся Вікторії. Дівчина самостійно вступила до місцевого університету, навчалася непогано. Її мати працює вахтовим методом у Росії, на момент убивства її не було вдома.

Кажуть, що, коли проводилося відтворення обставин злочину, міліції довелося охороняти обвинувачену від самосуду. Сусіди вбитої дівчини просили міліціонерів відвернутися бодай на кілька хвилин...

ДИТИНИ НЕ ПОВЕРНЕШ

Батьки Марини Парасюк тримаються зараз лише на ліках та допомозі близьких. Звичайна родина. Батько, Ігор Пара-сюк, працює охоронцем, його дружина Олена — продавцем у магазині. У них є ще старший син Роман. За словами рідних, Марина була дуже енергійною, відкритою дівчиною, привітною до всіх. Мала дуже багато друзів. Встигала і навчатися, і мамі допомагати, і навіть підробляти — після вступу до ліцею влаштувалася офіціанткою у кафе „Заморський принц”, щоб мати власні гроші.



Того страшного вечора вона разом з одногрупни-ками вітала з днем народження викладача. Близько двадцятої зателефонувала мамі і сказала, що скоро прийде додому. А десь через годину Олені сказали, що її дочка помирає. Вона ще встигла побачити свою дитину — в останні секунди її життя.

— Я її називала „мій дзвіночок”, — згадує мама Маринки. — Вона ж була такою відкритою, товариською. Пам’ятаю, як донька закінчила комп’ютерні курси, так, поки я додому з роботи йшла, мені про це вся вулиця розповідала. У нас вдома завжди було повно Маринчиних подружок. Вона була чуйною, могла навіть п’яниці допомогти дійти додому, усіх жаліла. Була самостійною. Сама влаштувалася на роботу. Все встигала і вдома, і в ліцеї. Того четверга її цілий день видзвонювала ця дівчина. Я не знаю, які між ними були стосунки і чому вона вбила мою донечку.

— Марина просто поспішала жити, — говорить про доньку Ігор Парасюк. — Я не розумію, що могло статися, що треба було вбивати. І кому? Дівчині. Мариночку всі добре знали, її ніхто не кривдив. Якось додому її підвіз раніше судимий чоловік. І той навіть не подумав до неї хоч пальцем доторкнутися. Я думаю, що ця дівчина готувалася до вбивства. І свідомо це зробила. Але чому треба було вбивати, що між ними сталося такого страшного, щоб треба було так вчинити?.. Я хочу справедливого покарання для вбивці. Хоча доньки мені це не поверне. Нікому, навіть лютому ворогу, я не побажав би відчути те, що відчув я, коли заносив свою дитину на руках до моргу. Люди, що з нами робиться?..

Валерій Литовченко, «Гарт» №12 (2296) від 23 березня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: