Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Юрійович — вусатий нянь: і гвіздок заб'є, і космічною кашею нагодує. 28-річний Олександр Давиденко завідуючий дитсадком на Менщині



1

Юрійович — вусатий нянь: і гвіздок заб'є, і космічною кашею нагодує. 28-річний Олександр Давиденко завідуючий дитсадком на Менщині

— Я і завгосп, і медсестра, і вихователька, і завідуючий, — перераховує Олександр Давиденко. Чоловік керує дитячим садочком «Капітошка» у селі Покровське Менського району (колишні назви — Жовтневе, Баба). Роботою Юрійовича задоволені і в управлінні освіти, і у сільраді, і колеги, а головне — діти. Малеча навіть кличе татом. Для дорослих же він попри свій молодий вік — Юрійович. В області єдиний завідуючий дитсадком чоловік.


Єдиний в області чоловік - завідувач дитсадка «Капітошка» Олександр Давиденко (у центрі) з колегами: вихователем Галиною Юрченко (ліворуч) та нянею Марією Мажор

У садочку одна група. 18 діток від трьох до шести років. Місцеві, а ще привозять зі Слобідки.

Олександр Юрійович одружений. А от власних діток поки що не має. Жартома каже: «Вчитимусь на чужих».

Уже тиждень як у садочку йде ремонт. Ініціював Юрійович. Малеча по домівках. І з нетерпінням чекає, доки повернеться до садочка.

— Вікна пітніють. Роса на підвіконні. Цвіль. Плюс, було, затопило нас зі школи. Тож потрібен ремонт. Батареї не міняли більше 40 років, з моменту відкриття школи. Гріють на третину. Тому сільрада виділила кошти на будівельні матеріали і нові радіатори, — розповідає Олександр, а сам шпаклює стіну.

Тут же й вихователька Галина Юрченко, і няня Марія Мажар. Допомагають і батьки, і бабусі.

— Наш Богдан тільки в садочок почав ходити, а Юрійовича навіть на вулиці вгадує, — хвалиться Наталія Москаленко, бабуся вихованця.

— Ви за освітою педагог? — запитую у завідуючого.

— Ну, майже... — усміхається у відповідь. — Навчався в інституті економіки та управління на менеджменті. Простими словами — управління. От і управляю... дітьми.

Після закінчення якраз революція, інфляція. З роботою туго було. Як і пропонували що, то за мінімалку.

Працював в «Альфа Банку» в Чернігові. Треба було житло винаймати. Не сподобалось мені. І тут зустрічаю голову сільради. Той і запропонував. Бо колишня завідуюча Ольга Данильченко перейшла у менський садочок. З півроку нікого знайти не могли.

А наша хата у селі буквально через дорогу. Виходить, однією ногою вдома, іншою — на роботі. Чому б і не спробувати. Наче виходить. Принаймні, не сварить ніхто.

А там, дивись, зробимо такий садочок, що й з Мени до нас їздитимуть.

— Як звикали до нового завідувача? — запитую у Галини Юрченко.

— Він мій сусід. Знала з маленького. А тепер — Юрійович. Спочатку було навіть страшно: ну, як це так? Приглядались. А потім звикли. Працює з дітками. До нас, працівників, добре ставиться. Діти його ще здалеку виглядають. Як нема, одразу питають: «Де Юрійович?»

Він і гвіздок заб’є, і полагодить, як щось поламалось. Раніше батьків просили. Поки хто зробить. Тепер же у нас свій господар. І беручкий же. Сам хазяйським оком глянув — і вже робота робиться.

— Пам’ятаєте свій перший робочий день?

— Галина Миколаївна мене, як школяра, за руку взяла і повела усе показувати, розказувати. Інформації багато. Перший день минув швидко. Та й до дітей звик, а вони до мене. Якщо Галина Миколаївна чи на курсах, чи захворіла, лишаюсь — і все у нас без проблем.

— Як переконати дитину поїсти? — «тестую» Юрійовича.

— Зацікавити. Наприклад, на День космонавтики ми їли космічний борщ. Сказали малечі, що видавлювали його з космічних тюбиків. З’їли все, до останньої ложки.

А рисова каша — царська, бо біла. Говоримо дітям, якщо з’їсти, то дівчата стануть царівнами, а хлопці — принцами.

Гречана — то шоколадна. Тому теж їдять залюбки.

— Спати як укладаєте? Діти цього не люблять зазвичай.

— Підказала сестра дружини. Вона у Чернігові у садочку працює. За гарну поведінку та успіхи даємо дітям наклейки. У кожного є зошит чи блокнот. Туди й клеїмо нагороди.

— Як самі ходили в садочок, пам’ятаєте?

— Тоді якраз не було, закрили. Тож вдома лишався сам. Мама розповідала, доки картоплю посадить, увесь посуд у серванті переб’ю. Забирали і з собою. Прив’язували на видному місці. І спостерігали здалеку.

Разом з вихованцями Олександр Юрійович влаштував на підвіконні город.

— Там у нас морква росте фіолетова. А ось огірки, — проводить екскурсію. — І навіть плоди є. Один огірок вже з’їли, інший висить. Весною цибульку саджали. У мене і вдома на підвіконні росте городина. А тут такі підвіконня широкі — чому б ні.

— Педагогічну освіту плануєте отримувати?

— Звичайно. Але другої вищої безкоштовно ніхто не дасть. Тож ще треба заробити.

А от власного кабінету у завідуючого немає. За планом — це частина шкільного коридору. Але на ремонт потрібні кошти. Поки що виділені пустили на ремонт у групі та спальні.

Навіть шафу з папками нікуди поставити. Ну, це діло наживне. Все буде.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №25 (1727), 20 червня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Олександр Давиденко, завідувач, дитсадок, Менський район, «Вісник Ч», Марина Забіян

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект