Чернігівський феномен

Нинішня державна система опіки покинутих дітей в Україні не може дати дитині відчуття родинного затишку і любові. Навіть в найкращих інтернатах та дитячих будинках їхніх вихованців не вчать вести домашнє господарство, робити покупки, планувати сімейний бюджет, роз’вязувати якісь життєві проблеми, що так важливо для створення в майбутньому , нормальної сім’ї. На думку психологів, якщо дитина не виховується в сім’ї, вона має більшу схильність до антисоціальної поведінки і появи психологічних проблем, які переходять в доросле життя. Як альтернатива цим державним установам кілька років тому за ініціативою громадських організацій в Україні почали створюватися нові форми опіки покинутих дітей - прийомні (або фостерні) сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. Минулого року тільки на Чернігівщині було створено 27 прийомних сімей, тоді як у 2005 жодної... Диво? Завдяки ж чому воно сталося? На це запитання спробувала відповісти заступник директора Обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ніна Кононенко.

— Дійсно, це видавалося б дивним, якби 13 січня 2006 року не вийшов закон про покращення фінансування таких сімей. І результати не примусили на себе довго чекати — аж 219 чоловік звернулися до нашого центру із питанням щодо прийомної сім’ї Щоправда, ми дозволили взяти на виховання лише 36 дітей у 27 сімей, а 18 сімей поставлені на облік як потенційні кандидати.

— Які сім’ї найчастіше вибирають дитину, якого віку, чим вони керуються при виборі?

— Це можуть бути сусіди або люди, які дитину знають давно. Був такий випадок: двоє дівчаток дуже сильно дружили. І ось в однієї загинули батьки, тож батьки подружки просто взяли її на виховання. Трапляється, що у родині немає дітей. Інколи сім’я, яка взяла дитину на виховання, звертається вдруге. Щодо віку, то не можна сказати, що люди віддають перевагу маленьким чи великим...

— Розкажіть, яким сім’ям віддають перевагу у центрі при дозволі взяти дитину на виховання?

— Є визначені законом норми, яких ми дотримуємось. Наприклад: людина, яка хоче взяти дитину на виховання, повинна надати довідки про те, що вона не має психічних відхилень, не хворіє на заразні хвороби (такі, як СНІД, туберкульоз), що вона за станом здоров’я зможе виконувати свої обов’язки. Проте, що ніколи не позбавлялась батьківських прав або не звільнялась від обов’язків опікуна, ніколи не була судима тощо. Окрім того, люди, яких ми обрали, проходять тренінг, де наш психолог роз’яснює особливості виховання таких дітей. На ньому обговорюються різні ситуації заздалегідь, які можуть виникнути з такою дитиною, її можливі реакції на зовнішні подразники, особливості поведінки дітей різного віку.

— Якщо людина вирішила взяти дитину на виховання, куди їй можна звернутись?

— Або до нашого центру за телефонами 78958 та 74825, або до служби у справах неповнолітніх за телефоном 77069.

Звичайно, що після розмови з Ніною Василівною мені закортіло поспілкуватися з прийомною родиною. Тож, дізнавшись, про одну таку сім’ю із Коропського району, я попросила відрядити мене туди...

I ось ми у селі Понорниця Коропського району. У і сільраді домовлялися заздалегідь із сім’єю Стельмахів.

Не встигла я переступити поріг їхньої хати, як побачила, що до мене, розетавивши ручки, біжить маленька дівчинка.

— Це наша Даша, — хвалиться Сергій Стельмах, батько дитини. — Ми її взяли у листопаді, вирішивши, що синові потрібна сестричка. Навіть з’їздили до дитячого будинку, щоб вибрати доньку. Але зробити цьго не встигли — нам зателефонували із Коропа і сказали, що у районному центрі є підходяща дитина, мати любить випити і „інколи” забуває її погодувати. Останнього разу вона „забула” Дашу у квартирі саму на три дні...

— У вас є рідна дитина?

— Ні, нема. Микиту ми всиновили. Змінили ім’я з Миколи на Микиту. А ось дати інше ім’я Даші не можна — вона прийомна донька.

— Є різниця ?

— Є, — до розмови підключається Ольга, дружина Сергія.—Микита вважається нашим рідним сином, а Даша просто у нас виховується. На Микиту держава платить менше, ніж на Дашу, можна подумати, що Микита — не така сама дитина... Окрім того, перед тим як взяти дівчинку у сім’іо, ми мали пройти чотириденний тренінг у обласному центрі. З Микитою цього не було.

— Як ви наважилися взяти дитину на виховання?

— У нас упродовж 10 років не було дітей, — розповідає Ольга. — Спочатку ми сподівались, що з часом у нас все-таки з’явиться малюк. Та з роками надія танула, і я почала говорити чоловікові про всиновлення дитини.

Сергій попервах сумнівався, а пізніше пристав на мою пропозицію.

Ми повідомили про своє рішення нашим батькам.

На мій подив, вони відреагувапи спокійно та й друзі не відмовляли...

Тож ми поїхали до Прилук. Коли я вперше побачила Микиту, у мене вже не виникало сумніву, що саме ця диіина повинна стати моєю. Тоді хлопчикові не було і року. Документи збирали досить довго — десь півроку: то довідка не така, то ще щось (із Дашею було швидше, ми вже знали, які довідки потрібні і куди треба звертатись). Коли ж ми забирали хлопчика із дитячого будинку, то найбільше вразило те, що дитині навіть трусиків не залишили, які були на ньому (мабуть, навіть така білизна у дитбудинку спільна), усе повинні були купити ми із Сергієм. А ще, якщо не можеш забрати дитину у визначений термін — запізнюєшся чи не можеш домовитись про автомобіль щоб своєчасно забрати малюка, треба за кожен день, кожну зайву годину перебування малюка у інтернаті платити гроші...

— Ви не боїтесь, що біологічні батьки можуть розшукати дитину і захотіти забрати її назад?

— Ми ніколи не приховували від сина, що ми йому нерідні. Тільки він ще не розуміє, як це — нерідні, називає нас татом і мамою. Коли Даша підросте, і їй усе розкажемо. У нас є документи, де вказано повні імена та адреси біологічних батьків, і якщо вони колись захочуть відшукати дітей, то ми із

Сергієм заважати, відмовляти не будемо (за законом, навіть якщо дитина прийомна, ми зобов’язані про^всяк випадок підтримувати зв’язок з біологічними батьками). Мені особисто здається, що проблеми „нерідної дитини” не існує. Існує образа, коли прийомні батьки приховують походження [дитини від неї самої. Й все одно знайдуться „добрі люди”, які розкажуть правду. Та й біологічні батьки навряд чи захочуть у майбутньому спілкуватися із дітьми... Наприклад, мати Микити відмовилась від хлопчика на сьомий день після його народження. У неї вже були дві дівчинки — віком один і два роки. А тут через рік знову народ жується дитина. Жінка ж, я маю на увазі матір Микити, — мати-одиначка... А може, були ще якісь причини. Та відмова є відмова...

ДОВІДКА

Зараз, за офіційними даними Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, в Україні налічується 212 прийомних сімей, в яких проживає 334 дитини, а також 170 будинків І сімейного типу, де виховується 1115 дітлахів.

Ольга Мусій, «Гарт» №4 (2288) від 26 січня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: