Вирвала дітей із пекла

10 січня у Макіївці Носівського району у вогні мало не загинули двоє дітей — 4-річна Валя Сиктим та її 7-річний брат Ярослав. На щастя, пожежу вчасно помітила сусідка Сиктимів — 65-річна Валентина Мельник. Вона винесла діток із палаючого будинку. Тепер їхня мати називає Валентину Іванівну ангелом-хранителем.



— Того дня ми з дружиною Людмилою та старшою донькою Оленою поїхали до Носівки у лікарню, — говорить Микола Сиктим, батько Валі та Ярослава. — Попросили односельця підвезти нас до райцентру, поки менші діти сплять. Думали, зробимо свої справи за пару годин, але довелося у місті затриматися. Йдемо близько третьої на автовокзал, аж там наша кума Ольга Коваль, якій хтось зателефонував із села на мобільний, кричить нам: „У вас хата горить!"

— Я у це не повірила, — каже Людмила Сиктим. — Але материнське серце підказувало, що треба якомога швидше добиратися додому. Взяли таксі і помчали до Макіївки. Що з дітьми, ми тоді ще не знали. Я до кінця свого життя молитимуся за спаситель-ку моїх дітей.

— Прокидаюся я рано, — розповідає Валентина Мельник, — треба порося, курей, качок, гусей порати. Все на мені, адже у чоловіка Миколи зовсім відмовили ноги. А я зараз грипую. Сіла перепочити біля сараю, аж дивлюся: у сусідів навпроти з-під черепиці дим іде. Дивно, подумала, звідки він може взятися, якщо господарів удома немає. Зайшла до хати та й кажу своїй доньці Тоні, яка приїхала погостювати до нас із столиці: „Ти не знаєш, Люда приїхала ?" — „Ні, я її не бачила”. — „Щосьу будинку Сиктимів сталося, а там же діти". Ми кинулися до сусідів. Вже у дворі зрозуміли, що у хаті пожежа, бо від температури скло на вікнах почало лопатися. Сусіди замкнули діток, тому до оселі зайти було неможливо. Антоніна ліктем вибила скло у дверях і давай гукати дітей. На крик вибіг Ярослав і спробував відчинити двері. Потім побіг назад. Я мерщій до свого двору по сокиру. Декілька разів ударила по замку. Нарешті вдалося справитися із замком. Спочатку туди спробувала зайти дочка, але злякалася: „Мамо, діток не чути! Може, вони вже мертві”. Тоді, набравши в легені якомога більше повітря, до хати кинулася я. Через їдкий дим нічого не було видно. „Діти, де ви?!” — кричу. Валя відгукнулася: „А ми вже спимо”. Малюки заховалися під ковдру на дерев ‘яйому полику. Я схопила Валю і винесла її на вулицю, віддала дочці, потім повернулася назад і забрала Ярослава.



Валентина Іванівна тоді не знала, скільки дітей у будинку, адже їх у сусідів троє. Вже у Ярослава допиталася, що Олена, найстарша, поїхала з батьками.

— Що ви у хаті запалили? — намагалася з'ясувати жінка у дітлахів, чому загорівся будинок.

— Дрова, — сказала Валя.

— Довелося йти до хати знову, — згадує Валентина Мельник. — Відчинила дверцята груби, а там Ілише вчорашній попіл. Як я витримала у страшному диму — не знаю. Полум1я повністю охопило спальню та сусідню кімнату. Від високої температури розплавилися ікони, телевізор, штори... Як було не важко, але вдалося на печі відкрити заслінку димоходу. Дим миттєво став зникати. Дітей до себе забрала наша сусідка Зінаїда Ходун.

— Якби Валя не побачила диму, — говорить Зінаїда Іванівна, — трагедія не обминула б оселі Сиктимів.

З домашнього телефону Валентина Мельник повідомила про пожежу Макіївському сільському голові Миколі Короваю. Той викликав пожежників.

— Я послала свого онука Андрія до майстерні, аби він покликав чоловіків на допомогу, — говорить Валентина Мельник. — Сама кинулася шукати відра. Скільки було в господарстві, всі принесла у двір Сиктимів. Незабаром вогонь уже гасили Гэн надій Батрак, Іван Хоменко, Петро Олешко, Микола Реп’ях, Леонід Верезуб та мій син Микола.

До речі, біда не раз заходила до цього будинку. Ще до Людмили і Миколи Сиктимів у ньому жив разом із дружиною Михайло Ходун. Спочатку все велося як треба, а потім — пішла біда за бідою: помер син, за ним дружина, яку Михайло Васильович пережив лише на чотири місяці.



За словами начальника Носівського райвідділу управління МНС у Чернігівській області майора внутрішньої служби Валентина Проценка, діти не почаділи завдяки тому, що сховалися під ковдру і не надихалися отруйного диму.

— На місце пожежі негайно виїхав рятувальний підрозділ у складі командира відділення Володимира Ременка, пожежників Олександра Самбура, Олександра Бернацького та водія Миколи Жовтуватого,— говорить Валентин Проценко.

— Через вікно стали лити у спальню воду, аби збити температуру, — продовжує Олександр Самбур. — Там горіло все. Полум’я почало прориватися на дах.

— Валя та Ярославчик навіть злякатися не встигли, — розповідає Валентина Мельник. — Валентин Проценко відвіз обох до Макіївської лікарні. Там вони й переночували, бо в хаті до цього часу жити неможливо: треба робити ремонт. Я порадила Миколі обдерти почорнілі стіни сапою, а потім поклеїти шпалери. Дам погорільцям дві пачки клею, трохи шпалер, банку білої фарби. Одне слово, треба людям допомогти.

Дізнавшись про біду у родині Миколи Сиктима, до нього приїхали брати з Носівки — Григорій та Леонід.

— На ремонт треба тисячі три гривень, — каже Григорій. — І зробити його треба до великих морозів.

Батькам вдалося допитатися у діток, як виникла пожежа. Виявилося, що Валя з Ярославом у спальні під диваном знайшли запальничку. Стали гратися з нею і випадково запалили папір. Потім загорілася постіль.

— Валентина Мельник — наш ангел-хранитель, — не стримуючи сліз, говорить Людмила Сиктим. — Обов'язково поставлю у церкві за здоров'я Валентини Іванівни, її рідних та своїх діток свічку

— Разом з чоловіком ми виховали трьох дітей, каже Валентина Іванівна.-. Старша донька ЛюдіщЯ живе у Білорусії, очолюй радгосп., Тоня працює в Києві головним кухарем. А син Микола живе у нашому селі. Маємо п’ятеро онуків. Їй двадцять два роки пропрацювала у місцевому магазині, довелося і на фермі потрудитися, потім — у колгоспній їдальні. Колись у нас була сільська пожежно-сторожова охорона, а тепер вона не діє.

— Раніше пожежний підрозділ утримувало товариство з обмеженої відповідальністю „Макіївське", — пояснює начальник Носівського райвідділу УМНС майор ВС Валентин Проценко. — Після його розпаду рік пожежно-сторожову охорону фінансувала сільська рада. Потім земля перейшла у власність фермерського господарства, яке не хоче опікуватися сільськими пожежниками. Обов ’язково будемо ставити на сході села питання про подальшу долю рятувального підрозділу.

Можливо, Управління МИС у Чернігівській області підготує подання на присвоєння Валентині Мельник звання „Герой-ря-тівник року”. Хоча вона заслуговує на більше, адже врятувала відразу два дитячих життя. Це — справжній подвиг.

Андрій Димич, «Гарт» №3 (2287) від 19 січня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: