На Ічнянщині добудовують козацьку бойову «чайку»

На Ічнянщині добудовують козацьку бойову «чайку»

Навкруги села Петрушівка, що в Ічнянському районі, майже 450 га займають водоймища -  озера, ставки, річки. Отже, де ж іще будувати бойовий корабель, як не тут? – вирішив отаман місцевої козацької громади й успішний підприємець Микола Череп - і взявся до справи. Роботи, за його словами, залишилося всього на місяць-півтора. Втім, показувати свою «чайку» стороннім особам, навіть журналісту (особливо - якщо це жінка?..), пан Микола не поспішає. На борт піднімалися поки що лише члени команди і священик, котрий освятив цей корабель.

Гостей зустрічають пострілом з гармати

Тож, якщо вам пощастить побувати на Ічнянщині, приміром, у славнозвісній Качанівці, обов’язково навідайтеся на «Соколиний хутір», де хазяйнує Микола Череп. Від Національного заповідника до дивовижної садиби, осередка сільського «зеленого туризму», всього два кілометри. Вже при вході на вас чатує перший козацький тест, тож пильнуйте! З дерев’яної арки воріт звисають на різній висоті прив’язані мотузками торбинки. Від того, до якої з них ви дотягнетесь, залежить, чи багато вам наливатимуть у колибі!
Зліва при вході побачите огороджену територію й зрозумієте, що це справжній тир. Звісно, також козацький, де можна постріляти з лука, арбалета, покидати списи. Дорогих гостей, як годиться, хазяїн зустрічає пострілом зі справжньої гармати! На подвір’ї їх декілька – маленька та дві побільше. Пан Череп власноруч засипає порох у дуло гармати, потім закладає пиж, закатує ядро, крізь спеціальний отвір підпалює - після гучного пострілу у гостей на декілька хвилин закладає вуха. Доки приходимо до тями, роздивляємось інші атрибути сільського життя: вози, колеса, вулики, господарчий реманент, скляні бутилі для горілки, глиняний посуд на тинах і багато інших цікавинок.

Скарби приватного музею збирали всюди

Все це – лише частинка колекції, яку збирав Микола Череп по всій окрузі й навіть по району. Найбільш цінні експонати побачимо в історико-етнографічному музеї, який створив цей ентузіаст на своєму «Соколиному хуторі». В музеї зібрані старовинні речі, що відносяться до побуту, традицій, культури та праці українців. Експозиція висвітлює 32 теми народного промислу, а саме: будівництво, ковальство, ткацтво, виготовлення музичних інструментів, зброї, народний іконопис тощо – загалом усе, пов’язане з життям-буттям нашого народу.
Музей із задоволенням відвідують туристи, котрі приїздять або до Качанівки, або пожити на «Соколиному хуторі». Тут у підприємця 12 будинків, яким від 50 до 150 років. Шість з них можна винайняти, інші – під реставрацією. Я попросила господаря показати будинки, які здають туристам. Все тут зберігається майже в такому ж вигляді, як було за наших дідів-прадідів: старовинні меблі, ліжка, посуд, скатертини, серветки, рушники, навіть домотканим доріжкам на підлогах і шторам на вікнах – не один десяток років. На стінах бачимо ікони, на вішалках – сорочки й кожушки. В одній з хат є навіть дитяча колиска!

-    Якщо показувати, то треба одразу три будиночка відвідати, тому що кожен з них має своє життя, свій інтер’єр і свій напрямок, - розповідає Микола Череп. - Ті, що понад берегом – це «Садиба писаря» і «Садиба кучера», їм по 150 років. Одна з них належала прадіду моєї дружини, який до 1917 року працював кучером у Олени Харитоненко (доньки цукрозаводчика-мільйонера) і князя Урусова - власників Качанівського палацу. Прабабка була у них головним поваром. У цих садибах -  самобутні підлоги, стіни, ікони, рушники 1910 року, меблі. Є будинки двомісні, чотирьох- і шестимісні. Я не люблю, коли на будинок кажуть «номер». На селі немає номерів, є будинки! Якщо говорити про номер, то ведемо мову про готель. Якщо про готель, то і про ресторан. Тоді вже це не буде «зеленим туризмом», не буде селянством.

Принади сільського життя спустошують гаманець

Коли пан Микола для фотографування знімає кепку, звертаю увагу на його незвичну зачіску. «Козацька військова», - пояснює господар. Далі ведемо розмову про те, скільки коштує така розкіш – переночувати в аутентичній хаті на ліжку, де замість матраца застелене свіже сіно. Виявляється, від 120 до 220 грн. з людини за добу. В якості додаткових послуг (і за додаткову платню) клієнтам пропонують попаритися в лазні, покататися на конях, на човнах, на катамарані, порибалити, постріляти в тирі.

Харчуватися можна в колибі, яка розташована на подвір’ї хутора. Готують тут дуже смачно! В меню є як традиційні страви за старовинними рецептами, так й екзотичні страви. Приміром, на замовлення вам приготують навіть страусове м’ясо (їх вирощують неподалік на фермі) чи червону юшку з баранини – так звану шурпу, якої не зустрінеш навіть у столичних ресторанах. Особисто мені дуже сподобалися картопля печена «Козацька», борщ український, домашня ковбаска, смажена риба, хрусткі огірки, млинці з маком, мед, узвар.
Господар переконаний, що подібного хутора немає не лише на Чернігівщині, а взагалі в України. За його словами, за сільський туризм часто видають зовсім інше, приміром, гостей оселяють в будинках, зведених останніми роками, а на «Соколиному хуторі» все аутентичне. Саме тому послуги Миколи Черепа користуються попитом. Тут часто відпочивають солідні бізнесмени, дипломати. Іноземців серед відвідувачів відсотків 15. Бували гості з Німеччини, Канади, США, Польщі. Як на мене, звичайним українцям із середнім прибутком такий відпочинок явно не по кишені…

В цьому колоритному будиночку розмістилася кухня

Вікторія Сидорова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: