Застрелив двох людей і втік на мотоциклі «Мінськ»

Четвер, 25 червня 2009 13:07 | Переглядів: 2959

Володимир Мідько. Фото з паспорта

Трагедія сталася ввечері 15 червня у селі Велике Устя Сосницького району. 54-річну Валентину Мідько і 44-річного Анатолія Гайдука поховали в один день. їх домовини стояли на машині поряд. Анатолій знайшов вічний спокій у рідному селі, а Валентину відвезли у Бутівку, на її батьківщину. Їх застрелив колишній чоловік Валентини. Це його назвав придурком зять загиблої...

«Я хочу подивитись йому в очі...»
18 червня. Коло двору Мідьків стоїть мотоцикл і кілька авто. Біля одного з них чоловік у цивільному, з кобурою на боці. Ще двоє у машині. То міліція. Минуло три дні, а вбивцю, 55-річного Володимира Мідька, ще не знайшли. У дворі клопочуться діти загиблої — сини Олександр і Микола та зять. Хазяйство ж лишилось, городи треба порать. Всі пригнічені.
— Мама з батьком одружилися ще в середині сімдесятих, — розповідає Микола Мідько.— Він закінчив Чернігівський педінститут, працював учителем фізкультури. Мама — в сільпо. Народилися сестра, я і брат. Ще коли ми були малими, батьки розійшлися. Хоч він не пив і не курив. Мама купила собі хату. Я кілька років прожив з батьком. І потім не цурався. І мама спілкувалася з ним. Хоча не жили вони разом уже 25 років. Мама тягла роботу, господарство. Жила для нас. Ще й батька жаліла. У нього в хаті 92-річна мати. Наша мама й для свекрухи готувала. Він приходив і брав їжу. Сам ніде не працював, чогось покинув роботу у школі.
— Зброя у нього звідки?
— Так мисливець же. Казав, що одну рушницю продав, другу віддав мені. Звідки взялася та, з якої стріляв, не знаю.
— У вашої мами були якісь стосунки з Анатолієм Гайдуком?
— Дружили по-сусідськи. Він нам допомагав, ми — йому. Батько, коли вбив їх, відразу поїхав у сусіднє село до онука і сказав: «Я їх застрелив». Так наші дізналися про трагедію.
— Може, у нього щось із головою сталося?
— Навряд, я дуже добре його знаю.
— Кажуть, він говорив, що із собою щось зробить. Можливо, вже повісився чи застрелився...
— Думаю, з ним нічого не сталося. Хотілося б, щоб його взяли живим. Дуже хочу подивитися йому в очі, — говорить Микола.

За два місяці поховала двох синів
У чорній хустці під двором навпроти сидить 78-річна Надія Гайдук. Плаче.
— Ой, горе мені, горе. Якби знала, спасла б сина. Він же кров'ю зійшов. — (Це вона про загиблого Толика). — Син жив зі мною, бо з жінкою життя не склалося. Після армії одружився. Народилося дві близнючки, потім ще одна донька. Та невістка знайшла собі іншого, загуляла. Через це і билися, і мирилися. Згодом розійшлися. 3 тим другим вона і поїхала на батьківщину, у Борзнянський район. Та і з іншим не вжилася. Отож не раз іще влаштовувала особисте життя. Анатолій теж намагався створити сім'ю, не вдавалося. Так і жив, працював охоронником, допомагав мені. Думала, він мене і поховає. З Валею вони спілкувалися лише по-сусідськи Вона ж золота людина.
За два місяці до загибелі Толі, 14 квітня, повісився мій син Олексій. Ще вдень усе було добре. Збиралися приїхати мені хату мазати-білити перед Пасхою. А ввечері через щось посперечалися. Співмешканка пішла з дому, а він — за мотузку. Тоді в мене руки опустилися. Валя і готувала, і прибирала на поминках.
На похорон Анатолія приїхали всі його діти, троє, і дуже плакали за татом, іх привезла тітка. А мати часу не знайшла...

«Твоє місце на кладовищі»
— Анатолій, як Валі щось треба, піде поможе, — продовжує нещасна мати. — Того дня він вештався по селу, був вихідний. Валя була допізна на городі. Потім стала поратися — хазяйство ж велике. Я і не знала, що син пішов їй окучника ладнати. Коло погреба майстрував: знімав розпашник, а прикручував окучник. Ще й болта не встиг закрутити. Валя в цей час по воду пішла. Отут убивця той і прийшов. Певно, десь сидів і сочив, коли хтось до неї у двір зайде.
Це вже люди розповідали, що він спочатку вистрелив у мого сина. Куля увійшла в одне плече, а вийшла через інше. Валентина почула постріл, відра покидала на вулиці, кинулася у двір. Він і в неї вистрелив. Впритул. Затиснув між парканом і погребом. Потім сів на мотоцикл і поїхав у сусіднє село, де дочка живе. Сказав, що накоїв. Було близько 11-ої вечора. А я ж нічого не чула й не бачила. Дивилася телевізор, потім прилягла. А сина немає. Думаю, мо', випив де і машина збила, що так довго немає. Саму аж колотить... Накинула ковдру на плечі, виглянула на вулицю — нікого немає. А через трохи і Валин зять біжить: «Бабо, виходьте, горе случилось... Придурок застрелив Толю і матір!». В мене і ноги підкосилися. Приїхали міліція і «швидка». Та мене туди не пустили подивитись. Кажуть, син помер від того, що зійшов кров'ю, калюжа під ним була. Якби ж я знала, що сталося, спасла б його.

— Це ж треба, нізащо людей повбивать. Стільки років разом не жили, а він її діставав, ревнував, підкараулював, — дивується сусідка 72-річна Ольга ДЕМЧЕНКО.— 3 ким побалакала, до кого привіталась, кому сумку з центру підвезла... Вона ж безвідмовна була, всім допомагала. Через це її звали матір'ю Терезою. Тож треба було так ревнувати!

Кілька років тому побив Валиного тодішнього начальника. Його нервувало, як їй хтось допомагав. На Зелену неділю прибігав, казав їй: «Твоє місце на кладовищі...» І все це дяка, що вона його жаліла, підгодовувала, його 92-річній матері їжу готувала...

Ми їй не раз казали: заяви у сільраду чи у міліцію, що Володимир погрожує. А вона побоювалась. Людям розказувала, але не вірила, що він таке зробить. Зброї ж начебто не було — одну гвинтівку продав, іншу сину віддав.
Та він не тільки Валентині погрожував, а й її співробітницям, одна з них
— моя невістка. Вважав, що вони налаштовують її проти нього. Після вбивства Валентини і Анатолія мою невістку навіть міліція охороняла. Хтозна, що йому в голову стукне, раз такого наробив, — говорить Ольга Демченко.
На робочому місці Валентини Мідько букет квітів. У жовтні її мали проводжати на пенсію. Не судилося. — Яку людину загубив, — зітхає співробітниця покійної Валентина ДЕМЧЕНКО.— Мідько жінок вважає другим сортом. Жінка має працювати, як раб, дивитись за дітьми. Не дай Бог, лягти відпочити, вдягти якусь гарну річ. Бісився, коли вона плаття нове купляла і в ньому їхала в банк чи ще кудись по роботі. А щоб з кимось побалакала чи усміхнулась, горя не обберешся. По молодості у неї на роботі весь час стирчав, наглядав за нею. А що тут наглядати? У селі все на виду. Вона жила задля дітей. А він, хоч і тихий, собі на умі. Бувало, в інших підночовував.

Хоч і не жили вона разом давно, останнім часом внадився він до Валі. Ніби за їжею для престарілої матері. Прийде, наїсться, подивиться до ночі телевізор і йде до себе. Валя розповідала, бувало, 10-15 хвилин мине, тільки двері примкне, вертався, нишпорив під ліжками, зазирав у всі кутки. Що вже шукав — невідомо. В'ївся на Толика Гайдука. Валя, було, й казала: «Толю, мо', я сама, не накликай біди». Анатолій чоловік безобидний. Як трішки вип'є, любив із кимось поговорити.
Не обійшло лихо. Мідько, якщо надумає, зробить. Сказав на біле чорне, так воно і є. Впертий. Вісім місяців залишалось до пенсії по вислузі років у школі, де він працював. Уперся, не пішов на медкомісію, через що й звільнився. Його й просили знов на роботу. Не пішов. З матір'ю удвох жили на її пенсію. З виду — нормальний чоловік. А таке натворив. Ймовірно, готувався. Бо цьогоріч навіть коло хати город не посадив. Бідна його мати — ледь ходить, сліпа, погано розуміє, що коїться. Коли похоронна процесія йшла мимо двору, бабуся навіть не зрозуміла, що то її невістку і її сусіда везуть, що їх її син постріляв. Добре, що онуки від баби не відвернулися — їсти носять, — каже Валентина.
— Як ви вважаєте, Володимир Мідько ще живий?
— Певно, що так. Кажуть, що найчастіше щось із собою роблять люди відразу після скоєного. Хоча він, коли заїздив до зятя і внука, казав: «Я убив вашу матір, тепер і батька не буде». Сказав, де гроші на похорон заховані, і зник.
У селі різне кажуть. Що Митько дзвонив своєму товаришу, мовляв, іще є двоє, з ким треба поквитатися. Та ні з ким ще не розправився. Міліція обнишпорила навколишні ліси, не знайшла. Незадовго до трагедії Мідька бачили у місцевому барі. Трохи випив. Потім пішов стріляти. І зник на мотоциклі «Мінськ».
* * *
ЯКЩО ВИ БАЧИЛИ ЦЬОГО ЧОЛОВІКА АБО ЗНАЄТЕ, ДЕ ВІН ЗНАХОДИТЬСЯ, ПОВІДОМТЕ У МІЛІЦІЮ.