In the Age of Doubt

Знаєте, коли читаєш назву альбому "In the Age of Doubt", виникає відчуття: ох, ось зараз буде глибоко, темно, філософськи — і хлопці не підводять. Вони беруть банжо, скрипку, джазову трубу, додають трішки металічної агресії і — вуаля — виходить саундтрек до кінця світу, вечірки в салуні і психотерапії одночасно. 

Тут усе одночасно: фольк-панк, блюґрас, джаз, кабаре, металічні виття — наче вони не могли вирішити, чи вони грають у салуні Дикого Заходу, чи в якомусь кабаре Нового Орлеана, тож зробили і те, і те. 

Якщо ви думали, що банжо — це лише про танці та радість, забудьте. Тут банжо говорить про сум, страхи, вину, старіння — словом, про всі ті речі, які зазвичай відкладаються на вечір після третьої чарки. 

Де можна придертись

Іноді здається, що надто багато всього: хочеться просто банжо-скрипки-пісні, а тут тобі ще "метал-скрим", "джаз-труба", "кабаре-йодль" (серйозно-йодль!).

Тематика хоча й глибока, але іноді стає надто "я думаю про смерть, старіння, власну гнилу душу" — трішки важкувата, якщо ти сподівався на вечірку.

Жанрова метушня може втомлювати: просто хочеться іноді "один стиль - одне почуття", а тут — "ой, тепер джаз, тепер панк, тепер фольк, тепер метал".

Вердикт

"In the Age of Doubt" — це як якщо б твій найкращий друг влаштував вечірку в салуні після апокаліпсису: банжо грає, труби звучать, ви п’єте, танцюєте, але одночасно розумієте, що завтра світ може згоріти — і музика теж швидко закінчиться.

Якщо ви готові витратити фізичну енергію на рух — і емоційну на роздуми — цей альбом вас точно не розчарує. Якщо ж ви хотіли просто "бавитися і забути", можливо, виберіть щось легше.

Оцінка: п’ять з чогось, але з банжо в руці і поглядом на горизонт, що горить.

Bridge City Sinners - Doubt