Amen

Щоразу, коли слухаю "Amen", у мене виникає думка: чи це ще альбом, чи саундтрек до екстремального ритуалу з культом ударних, хору і тотального безладу? Igorrr тут спокійно ставить усе на своїй тарілці: метал, бароко, хорові вокали, електроніка — і все це з вірою, ніби він вирішив стати дияволом техно-класичної сцени.

Експериментальний дух не вмер. Якщо ви чекали, що після "Spirituality and Distortion" буде щось м’яке — забудьте. Тут є все: хор у церкві, тибетський ріжок,  металеві рифи, які ніби вириваються попри вокал, клавіші і шум. 

Атмосфера важкості і солідності досягнута. Це не просто «хаос заради хаосу» — це хаос з ціллю. Деякі треки справді змушують відчути, ніби ходиш по темному храму, де кожен звук має вагу. 

Контрасти — окраса альбому. Коли після просто жорсткої агресії з’являється трек з ніжним жіночим вокалом, струнними, чи трохи бароко — це наче ковток повітря між розгерметизованими галюцинаціями.

Інтенсивність гірше переноситься у більшу кількість пісень. Після кількох треків із шаленою агресією та сюрреалізмом слухач відчуває, що вже знає, як має звучати "чергова провальна крапля божевільності". І бажання почати перемотувати — реальне. 

Менше сюрпризів, ніж у старих роботах. Якщо раніше Igorrr підкидав речі, які не просто звучали як кілька жанрів, а відчувалися як чужорідні вставки у свідомість — тут цей аспект трохи приглушений. 

"Amen" — як золотий трон, на який Igorrr посадив і метал, і класичну тему, і біти, і хор, і "технодірки в реальності". Це альбом, що викликає вдячність і легкий острах — бо слухати його означає погоджуватися на поїздку без ременів безпеки.

Якщо ви фан Igorrr, то "Amen" — must listen, але з запасом на навушники, бо вони можуть не витримати. Якщо ви новачок — це як хижина в лісі: страшно, але, можливо, найцікавіше, що ви чули сьогодні.

Igorrr - Daemoni