Війфай, Вікуля і варена барабуля

Треба мені сьогодні більш-менш пристойні кахве в центрі міста описати. Перше, на котре натрапив - "Mamma mia" на Проспекті Миру. Розташоване в центрі, прямо біля виходу з підземки. Нічьо так собі завідєніце. Всі клієнти  "прі дєлах", сидять вайфай шаровий юзають, чаї ганяють. Заходжу і присідаю за столик в залі для курців. Дєвочька риженька така підбігає зразу, меню дає і в очі заглядає. До речі, її Вікуля звати. Не Віка, не Вікторія, а Вікуля! Так навіть в чеку написано.
Гортаю меню. Сам прайс-курант гламурненько так оформлений - в кожі, навпроти кожної назви - англійський відповідник. Ціни, канєшно - краще голодним ходити, або форнетті натоптатись якогось. Вибираю найдешевше, що там є - морський суп з сьомгою і мідіями. Тридцять рубасів коштує. Ну, і спєцзаказ, так сказать. Прошу, шоб мені зварили дві картоплини, не чистячи їх.
- Может, Вам жаренную по-домашнему? - перепитує офіціантка.
 - Та, нє, мені саме такої і треба - щоб просто зварена і без нічого.



Вона подивилась на мене і понесла замовлення на кухню.
За хвилин 10 супчик уже був у мене на столі, а ще через дві хвилини мені принесли таку барабулю, яку я й хоів. Щоправда, по касі вона пройшла, як "Картофель отварной с укропом и сливочным маслом". Ані масла, ані кропу я там не побачив. Ну, що хотів, те й маю. До речі, дві прісні картоплини обійшлися у 20 гривень. Але, якщо посолити і поперчити, то нічого так.
Їсти картоплю насухо виявилось завданням нелегким, тому, замовив собі жбан "Крушовіце світлого" за 35 гривень. Загалом, то мені обійшлося у 86 + чай. Так, за супчик, пиво і дві картоплини довелося розкошелитися на "ствол".
Проте, персонал там ввічливий, знають англійську. На прохання приготувати щось, чого в меню немає реагують нормально. Є вайфай, закодований правда. Вмикаю ноут-бук. Сигнал дуже хороший. Швидкість інтернету- "самальот".
Поївши і попивши йду далі. Кидається в очі "Суші-студія" біля готелю "Україна". Заходжу і сідаю за столик у відділі для курців в куті, ближче до розетки, бо ноут розряжджається.
Переді мною миттєво зявляється офіціант. Дає меню. Назви страв прописано російською та ангійською мовами. Замовляю Роли з лососем і світлий "Leff", теж так, щоб подешевше було. Разом виходить 56 гривень.


Замовлення париносять за 10 хвилин. Вайфай тут незакодований. Треба буде спробувати, чи надворі ловитиме. Починаю випробовувати терпіння персоналу.
В мене з інтернетом лажа типу виникає, так, як настройки стоять "під кабель". Наглію і прошу офіціанта, щоб поміняв. Він довго думає, а потім запрошує пройти за барну стійку, мовляв, бармен чувак шарячий, зараз поміняє. Бармен щиро переймається моєю "проблемою" і починає "лохматити" настройки.
Потім я заходжу в інтернет і зависаю там на години дві. Вже ніби й поїв-попив, а не йду. Сів і тупо вайфай їхній юзаю. Вже третя година пішла.

Я не замовляю нічого, тупо в неті сижу. Починаю відчувати стрьомні погляди на своїй спині. Ну, думають, мудак, прийшов, мінімалочку замовив і сидить пів дня.  О, офіціант пройшов, розрахунок забрав і глянува так на мене, мол, "пара і чєсть знать". Коли ж вже попросять, ну ще хвилин 10 і скажуть "Чувак, або замовляй, а бо вали звідси!"
Ех, шось не виганяє ніхто. Прийдеться самому йти, бо ще пару закладів треба навідати.

Заходжу до "Сенатора", що на Красній площі. Не встиг сісти - біля мене вже офіціантка з меню. Меню - гарна така книженція, деревом оформлена. Всередині - яскраві фотки всіх страв, щоправда, назви лише російською, англійських відповідників немає. Ану, гляну, що тут є. Хм-м-м... вареники по шістнадцять з копійками... демократично, але я вже достатньо "на язву кинув" в попередніх закладах. Чайку б випити. Найменувань чаю близько 20 видів. Візьму чорний із аристократичною назвою "Англійський сніданок". Замовляю і за секунд сорок на столі з"являється чайничок.  Оперативність вражає. Ану, надсьорбну... уе-е - вода-водою, англійці такого точно не п"ють.  Мабуть, не встоявся ще, треба почекати. Поки подістаю офіціантку.
 - А Вас пісне меню є?
 - Ні, поки що немає.
 - А з перших страв супчик, можливо овочевий?
 - З перших страв нічого немає. Можете щось із салатів замовити, або овочі смажені.
 - Та мені б ріденького чогось...
 - Вибачте, з перших страв пісного нічого немає.
 - А "Мівіни" запарити можете? В мене з собою є.
 - Ні, вибачте, але в нас зі своїм не можна.



Ну, нє, то нє. Добре, що не погодилась, бо стлала б у мене над головою і поки не з"їв би ту "Мівіну", не випустили б із закладу.
О! В попільничці тільки два недопалки, а вже нову принесли. Сєрвіс! Ану, що там той чай каже?
О, то це вже інша справа - нормальний чайок.
Ану спробую попросити, щоб мені одну картоплину зварили.
 - А можна одну картоплину зварену на воді?
 - В нас є у фользі запечена з салом. Сала ми можемо не давати, а просто запекти.
 - Ні, мені саме зварену на воді треба з сіллю, перцем і щоб нечищена.
В дівчини потроху починає сіпатись нижня губа, а шия червоніти. Певно думає, "От, придурок. Прийшов тут, чаю замовив. вайфай юзає нашару і ще й хоче, сам не знає чого".
Добре, треба йти, бо вже від цього чаю шось "приперати" почало, а ще ціла крушка лишилась. Фу-ух, треба допити, щоб "зелена" не давила. За всьо ш уплочєно...


Зараз в "Шарлотці". Типова кав"ярня. Дітки з бабусями морозиво їдять і фреші пють. Адмін англійську знає. Для іноземців те, що треба.


В меню - тістечка, великий вибір кави та чаю різних видів. Щоправда, англомовного меню немає. Пісних страв теж. Специфіка закладу така - тістечка з кремами різними, молочними інгридієнтами.
Офіціантка каже, що з пісного точно нічого не подадуть. Добре, замовляю "Американо подвійне" , а до нього прошу вівсяних коржиків, таких, як в садіку давали колись.
 - А у Вас печиво вівсяне є?
 - Ні, такого в нас немає. Є кокосове. Але воно з яйцями.
Отак от -  тільки кокосове. Та я в садіку кокоси тільки в мультику про острів скарбів бачив, а пізніше - в рекламі "Баунті". Яка ж тут ностальгія... Ну, нічого, хоч такий варіант запропонували. І це приємно. Буду далі йти.
Де я ще сьогодні не був... О! в паб ніякий не заходив. В Чернігові обов"язково мають бути арт-паби. Ну, не просто пива набурбелитися, а щоб музику послухати. Зараз піду щось таке пошукаю.

Думав я, карочє, в  арт-паб якиийсь чернігівський навідатись. Але пацани знайомі під"їхали і запропонували більш демократичні місця. Так би мовити, правдивий Чернігів. Сідаємо в вишневий "капєлан" (ВАЗ-2101) Льохин (то кєнтуха мій з років студентських), пропонують показати Чернігів без гламуру, а справжній, нічний. Ну, поїхали, паца!. Приїжджаєм в "Трактиръ у косого". Ну, барчина "хеві метал". Майже, як в мене в селі: душевно так, народ - гопота суцільна, зато всі всіх розуміють. Ну, поїхали. Далі - історія замовчує. Будь, що буде....


Салат - "Фантазія" - 13.80 грн. В кабаку в центрі називався б "Фентезі" і коштував би 35 гривень, ну нє, ми ж пошукаєм дешевизни. Англійському туристові треба наймати місцевого гіда, а я тут просто з пацанами знайомими безкоштовно. Ну, туристам сюди краще не ходити, але якщо припече, то нехай шукають собі перекладачів місцевих... бо інакше - ніяк...

А тим часом у
Полтаві: //kolo.poltava.ua/blogi
Рівненому: //blog.ogo.ua/inshemisto.html
Чернівцях: //www.molbuk.com/blogi/blog_denis/