Были в жопе - теперь ещё и в зоне...

16 Января 2014 14:56   Просмотров: 2891
Метки: беспредел, свобода, зона
Нравится Рейтинг поста: + 10




Всех придурков мечтавших о "твёрдой руке" наводящей порядок поздравляю!

С сегодняшнего дня мы все живём в ЗОНЕ!

Нет больше ни своободы слова, ни права на мирные собрания и протесты.

Верховной Зрадой принят полицейский бюджет 2014 и "закон Колесниченко".

ВЫ ВСЕ ТЕПЕРЬ РАБЫ! Окончательно. На законных основаниях.

Как там быдло любит кричать? Закон суров, но это закон?

Ну и напомню вам, как совсем недавно, 1 декабря 2013 года, в нашем полицейском государстве распровлялись со свободной прессой:


За час євромайданів в Україні постраждало близько 50 журналістів. Серед них – окрема категорія – побиті «Беркутом» біля адміністрації Президента 1 грудня. Видання «Левый берег» зібрало історії кількох журналістів, жорстоке побиття яких так і лишилося непокараним.

Одним з перших постраждалих став редактор «Цензор.Нет» Юрій Бутусов. У голову йому потрапив камінь, очевидно, один з тих, які кидали в людей співробітники правоохоронних органів. Журналіст отримав відкриту черепно-мозкову травму, перелом лобової кістки та струс мозку.

Перебуваючи в лікарняному ліжку, Бутусов не перестав бути журналістом: через кілька днів у статті він детально пояснив, чому вважає події 1 грудня добре спланованою провокацією.

Зараз Юрій лікується вдома: імунна система дала збій, він постійно хворіє. Констатує, що писати може, але швидко втомлюється.

А ось фотокор Олександр Перевозник «в строю» з 13 грудня. Його колеги згадували: Олександр вернувся на роботу з опухлим лицем, і це мало страшнуватий вигляд. Перевозник став жертвою одного з найцинічніших побиттів того вечора: людину з фотоапаратом показово били палицями.

Він зізнається: у такий поворот подій не вірив: «Раніше «Беркут» міг об матюкати, десь навіть відштовхнути, але щоб таке… Спеціально били по камері, по об’єктиву». Спалах, що відлетів у бік, йому так і не повернули.

Тепер Перевозник на всі протестні акції ходить, захопивши із собою гірськолижний шолом та пейнтбольний бронежилет. Він каже, що справа про побиття журналістів стоїть. Активісти самі знайшли свідка, який міг би допомогти встановити винних, але слідство ним не зацікавилось. «Усе-таки хочеться, щоб знайшли тих…», – і Перевозник вживає слово, яким наш президент зазвичай позначає людей, що заважають йому жити.

Кадри з побиттям Перевозника зафіксував його колега Олександр Ратушняк. Саша згадує, що в гарячці не зразу зрозумів, хто був під ним – просто реагував на побиття людини. Вже потім, розбираючи кадри, побачив знайому куртку.

Утім, Ратушняк міг повторити долю колеги. Фотокора, що заліз на дах мобільного туалету, важко не помітити. Не дивно, що ним зацікавився «беркутівець». Обійшовся без недоречної ввічливості: «Слезай, сука!».

Саша, будучи з двома фотокамерами в руках, знайшов у собі сили на коректну відповідь: «Не злізу. А у вас будуть проблеми». І на підтвердження своїх слів продемонстрував посвідчення співробітника ЗМІ, яке доводилося тримати ледь не зубами.

«Беркутівець», пару разів перевірив стінки туалету на міцність і пішов. Ратушняк розуміє, що йому пощастило: «Він міг легко скинути мене, розкачавши кабінку».

Трохи пізніше, під час другого розгону, йому в груди потрапив камінь. Але це вже були дрібниці.

Пощастило і ще одному фотокору Дмитру Ларіну. Він, стоячи на паркані, знімав на відео побиття людей. Причому був у спеціальному яскравому жилеті. «Беркутівець» зірвав із нього бейдж преси та схопив за ліву руку, маючи намір стягти на землю. Але Ларіну вдалося звільнитися.

Фотокор Associated Press Серій Чузавков на Банкову прийшов уже в захисній амуніції. Каже, що швидко зробив висновки після розгону наметового містечка на Майдані. Втім, шолом врятував його лише частково. Прилетів камінь – і Сергію довелося накладати шви.

Окремої згадки заслуговують історії двох фрілансерів – Олександра Заклецького і Антона Черниша. Вони ховалися у дворах біля Будинку письменників. Коли «Беркуту» надійшла команда «фас!», першим постраждав Заклецький.

«Вони намагалися розбити чи відібрати камеру. Коли зробити це не вдалося, почали бити по руках і камері. У результаті чого одна камера взагалі не працює, друга глючить, спалах розбили», – писав Заклецький у «Фейсбуку».

Черниш, що був у сусідньому дворі, постраждав за сміливість. Побачивши, як б'ють колегу, він прокричав, що той є журналістом. Враховуючи, що Антон ще й документував побиття на камеру, його доля була вирішена.

Співробітник «Беркута», що з'явився перед ним, попросив показати посвідчення співробітника ЗМІ. Але лише для того, щоб кинути його собі під ноги. Між цими двома діями Антон ще й отримав палицею по нозі. У нього вибили з рук камеру та розбили вщент. Били по руках, по пальцях. Для профілактики вдарили палицею по голові ззаду.

«Вони накручені були чи під дією якогось засобу. Очі скляні були», – згадує Черниш.

На зустрічі зі слідчим прокуратури він написав пояснення на 10 сторінок, але кількість поки не переросла в якість – Антон не знає про якісь просування в справі.

Це ж стосується і польського журналіста Павела Пененжека (Paweł Pieniążek). Він висвітлював події біля Адміністрації Президента, коли йому розбили голову під час однієї з атак міліції. Кілька нападників били його палицями по руках і спині, розбили планшет.

«Я кричав «Преса! Преса!» і показував прес-карту. А у відповідь чув «І що, бл…?», – згадує Павло.

Пененжек додає: «Мій висновок такий: ні шолом, ні жилетка ЗМІ нічого не дають. Тому що міліцію взагалі не цікавило, журналіст ти чи ні».

Для Павела все, що трапилося, стало великим потрясінням, тому що в Польщі ніколи не бувало випадків подібного ставлення до журналістів.

Михайло Загорський, фтокор Житомир.info на Банковій теж кричав «Преса!» і, як і багато хто, показував посвідчення журналіста. Але по обличчю палицею все ж отримав. Михайло був збитий з ніг, втратив свідомість, його били ногами. Експериза встановила, що в нього розсічення на обличчі, струс мозку і забій лівої нирки. Техніка, за незрозумілого збігу обставин, не постраждала.



Надовго запам'ятає той вечір і фотокор Анатолій Степанов: розбита голова у двох місцях, перелом пальця на лівій руці, спині, опухлі кисті рук, синці й гематоми по всьому тілу.

«Я криком кричав, що є представником преси, на що отримав відповідь: «Ах ти, сука, преса, так ми тебе зараз тут і закопаємо!», – згадує Анатолій.

Як і багато фотокорів, він більше думав не про себе, а про порятунок дороговартісної камери, прикриваючи її власним тілом. Але оптика все ж постраждала: один об'єктив не підлягає ремонту, а інший в ремонті уже другий місяць. Відбитий спалах так і залишився лежати на мостовій. Дивно, але вже через два тижні Степанов повернувся до роботи. Було важко морально, та знімати було нічим. Але та ситуація зробила його і сильнішим, і мудрішим. Він каже, що будь-якому журналісту, а особливо тому, який знімає, просто необхідно думати про свою безпеку: мати при собі елементарні засоби захисту, не лізти на рожен.

Ще одна його фраза найкраще всього характеризує суть проблеми: «Завжди потрібно пам’ятати, що для бійців спецпризначення ти, можливо, ще більший подразник, ніж той, хто кидає в них камінь!»

І ось тепер порівняємо події на Банковій з тими, які відбулися через 40 днів біля будівлі Києво-Святошинського суду. Нічого не змінилося.

Фотокора LB.ua Макса Левіна кілька разів ударили по ногах, йому розбили камеру, поламали об'єктив і спалах. За його словами, палицями і ногами били троє чи четверо «беркутівців». Силовики продовжували бити Максима навіть тоді, коли він сказав, що є журналістом. Але Максим, як би це не звучало, ще легко відбувся (як і на Банковій, коли під його ногами вибухнула світлошумова граната). А ось колезі Левіна, фотокору «Цензор.Нет» Олексію Чернишову завдали кілька ударів у голову (він радий, що не оглух на одне вухо), продовжували бити і тоді, коли фотограф лежав на землі. Через кілька годин після цього в нього почались болі в спині. Обстеження виявило тріщину в хребті. Зараз Олексій ходить по дому у спеціальному ортопедичному корсеті.

У прокуратурі Києва у відповідь на події 1 грудня попросили представників ЗМІ «сприяти слідству, не затягувати процес розслідування, не ігнорувати виклики слідчих і надавати всі дані».

Журналісти так і зробили. В результаті потерпілими за час всіх євромайданів було визнано 22 працівників ЗМІ. У прес-службі київської прокуратури LB.ua сказали, що зараз призначені і проводяться судово-медичні експертизи, а також процедури упізнання. Саме тому в справі ще немає підозрюваних.

При цьому всі опитані нами колеги сказали, що після подання заяв їх більше не викликали в прокуратуру.

Анна Герман у день доповіді генпрокурора в Верховній Раді з приводу подій 30 листопада – 1 грудня сказала в коментарі російському телеканалу: «Якщо влада чесно не проведе це розслідування, якщо влада не скаже, не назве біле – чорним, а чорне – чорним, ця влада ніколи не поверне собі довіру людей, а довіра народу нам дуже потрібна». Судячи з усього, не дуже і потрібна.

З опитаних нами журналістів тільки один (причому ледь чи не найбільше постраждалий) не писав ніяких заяв у міліцію та прокуратуру. Аргументував просто: «Це нічого не дасть. Тільки час втрачу». Поки його точка зору перемагає… 
(С) nsju.org/index.php/article/2282


Добавить в:


ЦентрКомплект