Чернігів 1966-го: як економилася сталь (продовження)

Початок

Інколи застигле минуле має свої переваги над жвавим сьогоденням. Навіть якщо йдеться про чернігівські події періоду так званого «брежнєвського застою».



Той, що греблю рве

А вже 23 квітня, як писала газета, «була відкрита швидка пасажирська лінія «Чернігів-Київ», котра обслуговується теплоходами на підводних крилах». Сівши о 6 ранку, пасажир міг поринути в інші світи до 11, тобто спати до самого прибуття до столиці. Пізньої осені того року в річпорту збудували брандвахту та здали в експлуатацію кілька багатотонних металевих барж. Згідно зі звітом, за сезон було перевезено 600 тисяч пасажирів, що на 125 тис. більше плану.
Над улюбленим Стрижнем як знущалися по-своєму, так само його й любили. Перше проявлялося в наявності ще досі не ліквідованих помийних ям та туалетів при домогосподарствах уздовж ріки. Друге — у намаганнях реконструювати і зробити Стрижень повноводним, не пожалкувавши на це 165 тис. крб. Таким чином, була відрегульована двокілометрова ділянка та зведені в гирлі річки гребля й шахтний водоскид. Ще дві такі споруди на перетині Київської та Бойової планувалися на 1966 рік, на що додатково пішло ще 97 тисяч.

Продавці повітря… Або про авоськи, нарядні чорні костюми та чоловічі нейлонові сорочки

«Де поділися чоловічі сорочки з нейлону, жіночі кофтинки з перлону, шерсті з лавсаном? — скаржилися продавці магазину «Синтетика», дорікаючи базі міськпромторгу через рубрику в газеті «Репортаж веде читач». «Коли хто бачив у нас жіночі шуби чи чоловічі куртки зі штучного хутра? А це ж наш товар…». Так само мало хто бачив і чув радянську рекламу, але вона була. Наприклад, жінок-шопоголічок радянського зразка чорним по білому дражнили скорою появою у продажу манто з триацетатного каракуля, що не боїться води й не образить гаманець, а також кремами з підозрілими назвами, як-от «Метаморфоза».
Із виробництвом одягу справи йшли краще й навіть обнадійливо. Адже КСК, який освоював 376 ткацьких верстатів і порадував тканинами «Стрижень», «Оріон», «Деснянку» та «Веселку», отримав почесне й відповідальне доручення — одягнути найближчим часом у нову й зручну форму школярів усієї країни. Чернігівські текстильники мали створити її шерстяний варіант (до того ж її шили з кашемірових тканин). І взагалі до 1970 року планувалося виробництво 21 млн. метрів шерстяної тканини, перспективним напрямком КСК вважалося виробництво суконних тканин, адже був величезний попит на пошиття чоловічих костюмів. Щодо нашої «швейки», то фабрика щодня випускала для чоловічої статі до 600 костюмів і брюк та у квітні налагодила випуск спортивних та «ошатних» чорних костюмів. Давали жару й прилуцькі панчішники, які осилили випуск чоловічих візерунчастих шкарпеток «пушинка». «Хімволокно» зі своїх відходів розширило в цеху ширвжитку асортимент із «авосьок» і тасьми до шапочок, дитячих шарфиків тощо. Але проблемою залишалася упаковка, оскільки те, що пропонувала картонажна фабрика, було позбавлене смаку.

Цукру та пшенички треба їсти більше

У селі з товарами першої необхідності було ще гірше: мали місце випадки, коли люди були вимушені їхати по сіль, гас і чорнила до Чернігова. А щоб на це вистачало енергії, активно рекламувався… цукор як «необхідний для життя калорійний продукт харчування». Позначена була й фізіологічна норма його вживання — 100-120 г на добу. В той же час у газеті скромно анонсувалися й виставки в «Золотому ключику» — тютюнових виробів, бакалії та кондитерських товарів різних виробників. Ще одним цінним рекламованим продуктом були пшеничні крупи, головним перевагою яких, схоже, була їх наявність у продажу без перебоїв.
Крім народного магазину при гуртожитку (учні кооперативного училища працювали на громадських засадах) і точки на Бобровиці, чернігівські кооператори обзавелися ще одним навчально-виробничим підприємством — «чудовим універмагом» на Попудренка, 117 (нині пр-т Перемоги, праворуч від театру ляльок). Його ми можемо побачити й досі як ресторан «Чернігів» над ним (нині «Старий Чернігів»). У модному ресторані на 120 місць, що з’явився в лютому 1967 року, були паркет, столики зі склом, оркестр по вихідних і головне — кухня, де зокрема виготовлялися «шніцель по-чернігівськи», салат «Десна» та інші страви. До того ж вартість страв була на рівні з їдальнями чи одним новим магазином «Кулінарія», що відкрився від ресторану «Україна» в колишній закусочній «Хвилинка» по вул. Шевченка. Комплексні обіди в робочих їдальнях коштували тоді до 50 копійок.

«Вся жизнь впереди: надейся и жди…»

Культурне життя обіцяло подальшу насиченість. Особливо це стосувалося чернігівських хіміків, яким нарешті виділили 1 млн. на свій будинок культури (зала на 800 місць). Правда, на розі Щорса і Старобілоуської поки що був лише фундамент, але проект московських архітекторів обіцяв учасникам самодіяльності «чудесну чутність звуків».
Дуже популярною була така дієва форма ідейного виховання як народні університети, де в області навчалося понад 11 тисяч мешканців, отримуючи знання з усіх галузей. Загалом у вищих ланках партійної освіти навчалося близько 22 тис. інженерів, викладачів, лікарів тощо.
У 1966-му перший випуск зробив Чернігівський університет юридичних знань і радянської торгівлі та першу річницю відзначив наймолодший та елітний факультет педінституту, де навчали англійської й відбирали найобдарованіших. Того ж року було відкрито технікум радянської торгівлі на базі торгово-кулінарної школи по вул. Попудренка, для котрого на вул. Новогромадській (тепер 50 років ВЛКСМ) уже зводилася велика будівля. Але найбільший резонанс мало того року закінчення чергового експерименту в шкільній освіті, завдяки якому чотири випуски школярів навчалися зайвий рік, поєднуючи навчання з отриманням робітничої професії на одному з підприємств міста. Скільком із них стала в нагоді ця професія, невідомо, але саме у 1966-му було вирішено, що у школі достатньо вчитися 10 років, а професії мають вчити в ПТУ. Втім, того року школу закінчували відразу 10-ті та 11-ті класи й два чернігівські вузи, та підприємства міста не могли прилаштувати величезну армію випускників.
Звісно, чернігівці жили, не замикаючись у собі. У пресі активно обговорювали різні політичні події, і не вперше — вбивство президента США Кеннеді. На заводі пластмас у Прилуках навіть відбувся мітинг протестувальників (700 чоловік) проти американської агресії у В’єтнамі, де наші трудящі висловили палке співчуття героїчному народу. Цікавилися допитливі чернігівці й глобальними речами. Так, відчувши на собі теплу зиму і скупу на сонце весну, читач Льодовий запитував у керівника гідрометбюро К. Сокоцької, чи не змінюється клімат в Україні.

Дерева на тротуарах та нові маршрути тролейбусів

Відшукати корінь зла, тобто перешкоди на дорогах, намагалися працівники автобусного парку. Щоправда, їхні скарги на дерева на тротуарах та ями, котрих традиційно багато було на Подусівці, часто ігнорувалися. Втім, здобутки транспортники теж мали. Пішов тролейбус по вулиці Толстого, і ще два маршрути було продовжені на вулицю 1-го Травня. Стала до дії друга черга депо на 100 машин. Тролейбусна траса мала вирости за рік з 50 до 70 км, а число «рогатих» із 62 одиниць збільшитися до 80. Досягненням було встановлення нових маршрутів руху автобусів: № 1 «Вокзал — Новоселівка»,
№ 2 «Річпорт — Коти», № 3 «Колгоспна — Завод синтетичного волокна», № 4 «Пл. Куйбишева — Люпиновий завод», № 5 «Вал — Подусівка», № 7 «Річпорт — Стрілецька», № 12 «Вокзал — Вул. Орджонікідзе» тощо.
Приємністю для шоферів стала й обіцянка на сесії облради про те, що до кінця року буде побудовано 30 км шляхів із твердим покриттям і відремонтовано 8 тис. км шляхів. До кінця року обіцяли забезпечити автомобільним сполученням до 70% усіх населених пунктів. Загалом у 1965-му 77 чернігівців стали власниками автівок. До розряду сюрпризів можна зарахувати відкриття автоматичних камер схову на 180 комірок на залізничному вокзалі.

«Все эти десять лет он искусно маскировался под порядочного человека, я ему не верю»

Цитати кримінальної хроніки того часу могли б позмагатися з цитатами героїв комедій, найвідоміша з яких була знята тільки через 2 роки. Якось Чернігів сколихнула новина про шофера «Чернігівкомунтрансу» М. Тарасовця, який систематично пиячив. З’їхавши на тротуар біля магазину «Берізка», а потім на тротуар біля готелю, він збив із ніг людину й намагався втекти. «Але ризикуючи життям, автоінспектор Філоненко скочив на підніжку авто й зупинив його». Чернігівський народний суд засудив пияку до 10 років позбавлення волі. 5 років заробив ще один лихач мотоцикліст-слюсар О. Карпенко, котрий їздив «під мухою», без номерів та прав, порушував правила дорожнього руху. Не допомогло неповноліття В. Смирнова, який, відсидівши в колонії за пограбування прилуцького магазину, працював на заводі, але ніяк не піддавався перевихованню. За вбивство перехожого він занапастив себе на цілих 10 років. Як саме наказували робітників м’ясокомбінату, які по-хижацьки розбазарювали народне добро, тобто крали продукцію, невідомо. Відомо тільки, що це стало хронічною хворобою підприємства.
У той же час міський прокурор В.Ф. Карпачов повідомляв про здобутки й прорахунки товариських судів, дружинників та «грозу дебоширів» — юних дзержинців. Серед прикладів морального зростання чернігівців наводився випадок, коли людина знаходила на вулиці в купі паперів велику суму грошей і відносила в міськвідділ міліції. «Такі факти вже стали буденними в нашому житті» (маючи на увазі чесність, а не гроші), констатувала газета.

Як обрізки допомогли виконувати соціалістичне завдання з економії

Як казалося в рекламі, старі капронові панчохи, кістки, автогуму, що треба було здавати комівояжерам зі збору мотлоху, є цінною сировиною для промисловості. Скажімо, тонна списаних зошитів — це 25 тис. нових і збережені 4 м кв. деревини. Хоча більш серйозні ставки держава робила на резерви економії та подвиги соціалістичних змагань. Так, «Хімволокно» змагалося з колегами
м. Енгельса Саратовської області, хоча й саратовці випереджали наших. Біля шкірзаводу красувалися цілі гори шкіри, у топках палало ще більше. Осягнувши власну безгосподарність, працівники швидко випустили партію з 10 тисяч наплічників для заводу скоб’яних виробів по 40 коп. за штуку. Пошили й рукавиці будівельникам, по 1.40. Боровся з невикористаними можливостями і ремзавод, який «з почуттям задоволення зустрів нову ініціативу москвичів і ленінградців про економію металу». Він знизив норми витрат металу й заощадив 22 тонни сталі. Крім того, у практику підприємств увійшли «Дні якості». Як приклад одного з перших борців за звання підприємства комуністичної праці наводився Криськівський спиртзавод.

І кінь не валявся

Загалом у передз’їздівському змаганні брали участь багато чернігівців, які до того ж боролися за звання міста зразкової культури й побуту. Щоправда, знаходилися й саботажники. Так, ігноруючи заклики прийти на весняні недільники і прибрати місто, свою байдужість виказали робітники чоботоваляльної фабрики, м’ясокомбінату та деякі члени вуличкомів.
Хоча були випадки і «справжньої чернігівської аномалії». Це стосувалося невиконаних планів переробки «Вторчорметом» та тисячі автопокришок на складах «Сільгосптехніки», реставрувавши які можна було зекономити
50 крб. на кожній, якщо відкрити пункт обміну. Та це дрібниці порівняно з випадком, про який писала газета. «Не за синіми морями. Не за високими горами, а в нашому Чернігові хороша організація збудувала терем-теремок — дитячий комбінат № 29», йшлося в одній статті. Їжак сердито трусив колючками: температура «теремка» взимку була 11, адже щонайменше 1,5 року він був без опалення. Спочатку кілька разів приходив керівник БУ № 520 Лев Фрідман з «дядьками» і, посилаючись на проблеми з теплотрасою, обіцяли «Сахару і Ташкент». Та вочевидь, так і не визначившись із географією, забралися геть і надовго забули про обіцяне… Втішає лиш те, що це був скоріше прикрий виняток із дитячих буднів далекого 1966-го.

Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості» №2 (1190)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: