Наші за кордоном: так, як у США живуть бідні, у нас живе вищий середній клас

Після закінчення школи у рідному Чернігові Віра Міллер прийняла рішення, яке, як виявилося пізніше, кардинально змінило її подальше життя. Вступивши на географічний факультет одного із київських ВУЗів і навчаючись там, вона познайомилася із програмою для студентів, яка дозволяє стажуватися у Сполучених Штатах Америки. Виїхавши у 2011 році до Вірджинії працювати на рік у готельному бізнесі, Віра зустріла там американського хлопця. У другу свою поїздку до США українка їхала вже із візою нареченої, щоб залишитися там назавжди.

Коли подружки розповіли про цю програму стажування в Америці, у мене аж під ложечкою засмоктало. Я зрозуміла - треба щось робити, щоб змінити своє життя на краще. Я подумала, що стажування у США відкриє переді мною всі двері для гарного працевлаштування в Україні. Дивилася на подруг: одна лишилася в Німеччині і поступила там до ВУЗу, інша по моїй програмі чіплялася за США, і вирішила, що і сама маю робити щось подібне. Хоча наміру одразу виїхати до Америки і лишитися там у мене не було. Втім, плануємо ми щось одне, а виходить інше. Так і я - зустріла в Америці свою любов і повернулася туди вже у іншій якості. Але хіба можна сказати, що таке порушення планів виявилося поганим?

Коли з тобою поряд є хтось близький - все не так страшно. Я розуміла, що це чужа країна, доведеться облаштовуватися з нуля. Але перша поїздка до США була дійсно неймовірно важкою. Я їхала одна, в нікуди, розраховувати могла лише на себе. Перші п’ять місяців тут мені і згадувати не дуже хочеться.  А коли їхала вдруге, та ще і до коханої людини, ніякого страху вже не було.

Перший мовний бар’єр долати було важко. Англійську я непогано знала ще з України: вчилася у першій школі, а там, хочеш-не хочеш, а знання у тебе увіб’ють. Перед поїздкою до США відвідувала мовні курси. Але, все-одно, перший час говорити було якось соромно. Починала речення і не могла закінчити - слів не вистачало. Але виявилося, що американці до вихідців зі Східної Європи ставляться досить доброзичливо, впізнають наш акцент, і мої мовні незручності були подолані дуже швидко.  А для того, щоб підтягнути рівень мови, збираюся на семестр поступити до американського коледжу. Для повного щастя бажано б отримати місцевий диплом про вищу освіту. А вступити до ВУЗу без гарного знання мови не вдасться.

Живу у штаті Міссурі, місто Спрінгфілд. Це Середній Захід, по карті - самий центр США. З точки зору туризму не найцікавіше місце у країні, навряд чи люди сюди їдуть спеціально щоб насолодитися місцевими краєвидами. Місто з першого разу здалося абсолютно нецікавим, хоча пізніше виявилися якісь плюси. Економіка тут не дуже розвинена, народ живе небагатий, хоча все, що необхідно для життя, є. Але ми в місті тимчасово, мій чоловік - військовослужбовець, тому раз на три роки його переводять у інше місце.

Міста в Америці не такі, як в Україні. У центрі міста тут ніхто не живе. Тут зосереджені торгові центри, офіси, ділове життя. Американці живуть у передмістях або на околицях міста. Та і взагалі, даунтауни у багатьох американських містах великою частиною складають із районів, де краще увечері не з’являтися, щоб не потрапити у халепу. Мати квартиру в центрі, бо це престижно, тут ніхто не прагне.

США - це плавильний котел, у якому перемішані всі нації і народи. Відповідно, ставлення до емігрантів тут в цілому непогане. Такого, щоб тобі казали "понаїхали тут" - немає. Але спочатку існує дуже багато обмежень, особливо для таких людей, як я, що приїздять за візою нареченої. Без документів ти навіть не можеш отримати водійське посвідчення і мати можливість вибратися кудись із дому. Громадський транспорт практично відсутній, і так, як в Чернігові, сісти у тролейбус і поїхати куди забажаєш - неможливо. Добратися кудись можна лише машиною. Дуже важко знайти гарне робоче місце без досвіду роботи у США. Більшість емігрантів починає із найважчих і низькооплачуваних професій. А далі, якщо будеш стажуватися, закінчувати курси, то можна знайти щось пристойніше.
Міссурі - білий штат. Мексиканців і чорних тут дуже мало. Народ небагатий, нелегальних мігрантів ми не приваблюємо. Тому і люди у нас досить привітні до чужих. Почувши мій акцент, часто заговорюють, питають, звідки я, що роблю в країні, як мені тут.

Вірити Задорнову про те, що американці тупі - дуже неправильно. Як і кругом, люди в США є дуже різні. Один раз мені попався чоловік, який не зміг по буквам вимовити слово "italian" у розмові про кухню. Але в цілому особисто мені якісь недалекі дурні на шляху не трапляються.

Фастфуд в Америці - це меню бідних. Гамбургери і тому подібна їжа - дуже дешево, і чим у родини менші доходи, тим більшу частину їхньої дієти складають подібні напівфабрикати чи їжа із Макдональдсу. Це в Україні Макдональдс - дорого. А там - найдешевше, що можна придумати, із відповідною публікою всередині. Відповідно, якщо ти бідний - ти товстий, бо харчуєшся такою їжею. А товстих у Америці, дійсно, багато. Вони кидаються у вічі одразу по приїзді.
В той же час вся країна помішана на здоровому способі життя, на упаковках із продуктами підкреслюється, що вони зроблені лише із натуральних компонентів. Але насправді подібні написи можуть розміщувати на такій шкідливій їжі, що диву даєшся, хто ж цьому вірить.

Політика подвійних стандартів у США кругом. У машині заборонено відкрито перевозити алкоголь, зате можна їхати випивши. Існує норма проміле, нижче якої дозволяється сідати за кермо. Расизм - це погано. Але в той же час він просто лізе із кожної шпарини. Чорних багато хто не любить, і це через те, як вони самі себе ведуть, наче всі навколо їм щось винні. Я одному чорному сказала у себе на роботі, що у нас дорогі номери, то він закатав такий скандал! "Ви подумали, що для мене дорого, бо я чорний? Чорні не можуть оплатити?", - кричав він. Якщо про чорного не дай бог щось скажеш, тебе або поб’ють і пограбують, якщо це в гетто. Або поплатишся своїм робочим місцем, якщо це десь у пристойній обстановці. Звинувачення у расизмі - дуже серйозне. А чорний білому може сказати що завгодно.

З роботою, особливо для молоді, тут так же само, як і у нас. У самих американців є точно така ж приказка: без досвіду не беруть, а де той досвід взяти? Я свою роботу шукала не дуже довго - всього лише півтора місяці. Але це тому, що робота у готелі на фронт деск, та ще і на нічні зміни, є важкою та низькооплачуваною, тому на неї не всі погоджуються. Працюють студенти, випускники, які закінчили спеціальність з готельного бізнесу. Але я маю свої плани на цей рахунок, і поки готова працювати і тут.

У США існує федеральний рівень оплати праці, нижче якого заробітна плата за годину бути не може. Якщо не помиляюся, це 7,25 доларів на годину. І кожен штат може встановлювати свій рівень, який може дещо відрізнятися від федерального. Рахується тут все погодинно, гроші виплачуються двічі на місяць. Під час мого першого приїзду до Вірджинії у мене було 8,25 долара на годину. Після вирахування податків виходило в місяць десь 1200 доларів. Для України, особливо Чернігова - огого  яка сума! Але для Америки це дуже невеликі гроші. Кімнату я знімала за 445 доларів, пізніше знайшла ще дешевше. Так як я була exchange student, то не платила медичну страховку. Зате, коли довелося звертатися два рази до лікаря, потратила на це близько 1000 доларів, і це було дуже болюче для гаманця. Медична страховка може складати до 30% заробітної плати. Дуже багато людей у США просто її не можуть собі дозволити.

Громадського транспорту в країні майже немає. Кожна сім’я повинна купити автомобіль, і навіть не один. Навіть я, перебуваючи на стажуванні, купила собі авто, і це була зовсім не примха, інакше я не змогла б пересуватися. На авто теж треба придбати досить дорогу страховку. Після виповнення 25-річного віку її вартість помітно знижується. Вважається, що людина в цьому віці стає серйозною і вже не буде лихачити. Для сімейних існує ще одна додаткова знижка.

Америка - далеко не рай. Поки що тут все відносно добре. Але тенденції не дуже приємні. Середній клас скорочується. Люди стають біднішими, економлять, багато хто працює на двох роботах, щоб виживати. Цінуються інженери, айтішники, навіть з України багато хто працює у цій сфері і живе дуже добре. Але представники простих професій живуть зовсім небагато. Ми з чоловіком відносимося до класу нижче середнього. Але так, як я живу в Америці, вважаючись бідною, в Україні, мабуть, живе вищий  або середній клас.

Шкільна освіта у США помітно гірша, ніж в Україні. Зате вищу - не порівняти. Тому діти дійсно можуть багато чого не знати і плутати Африку з Китаєм чи хто із ким воював у другій світовій війні. Це іноді може дуже дивувати. Американці ж вибираються кудись  за кордон нечасто. На інші континенти їхати далеко і дорого, більшість подорожує по своїй країні.

Всі знають, що проблему із високим рівнем насильства у країні треба якось вирішувати. Але поки ніхто не знає, як. Зброя у США є практично у кожного, і заборонити її продаж неможливо, все просто почне так же само продаватися на чорному ринку. Іноді, коли хтось вночі заходить до готелю, у мене серце тіпає: "А якщо він зараз стрельне?!" Але з часом звикаєш.

У Америці ти зобов’язаний жити в кредит. Більше того - у кожного повинна бути кредитна історія, інакше ти не зможеш навіть зняти квартиру! Брати в кредит дуже важливо для соціальної інтеграції. Я з України, у мене друга ментальність, і я пручаюся цьому наскільки можу. Але, бачу, що і самій доведеться взяти якийсь кредит. Але - трохи пізніше.

Чесно скажу: живеться мені тут зараз добре і комфортно. Після США навіть коли до України приїхала, то звернула увагу, що зовсім по-іншому з людьми спілкуюся: ввічливо, з посмішкою. Не люблю порівнювати і казати, що там все добре а тут - погано. Але нам ще дуже багато чому варто навчитися. Від прибирання за своїми собаками на прогулянці до уміння бути привітними до інших людей, до якої б культури вони не належали. Я вже не кажу про нашу українську чиновницьку бюрократію або корупцію. У США хабара поліцейському дати неможливо - тебе тут же заарештують. А тут, якщо ти нормальний громадянин, нічого протизаконного і не захочеш робити, а захочеш - не зможеш.

Коли їхала на рік, то не скучала за Україною зовсім, ні через місяць, ні через десять місяців, тому що знала, що повернуся. А от коли ти виїздиш назавжди - нудьга за Україною починається практично зразу. Я лише два місяці була прожила в Америці, а вже ностальгія за рідним домом замучила. А сьогодні готова чемодани в будь-який момент зібрати і їхати до України.


Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.