Півторарічна Катруся тата називає мамою. 20-річний Андрій Цукорник виховує доньку сам

Про батька-одинака 20-річного Андрія Цукорника газета «Вісник Ч» писала рік тому (дивись «Вісник» за 18 жовтня 2012 року). У квітні минулого року на світ з'явилася його донька Катерина. Марія Дзюбенко, мама Каті, з дитиною жили в обласному соціальному центрі матері і дитини «Батьки й дитина разом». Адже жити молодій сім'ї було ніде. Але вже за кілька місяців Маша втекла, покинула доньку. Віддавати свою дитину Андрій відмовився. І замість Марії оселився у соціальному центрі. Про молодого батька, що не покинув дитину, тоді писали усі. Улітку цього року про Андрія та Катюшу навіть знімали кіно москвичі. І скоро його покажуть по Першому національному телеканалу Росії.

Андрій переїхав у Радомку

У соціальному центрі повідомили: Андрій виїхав. Живе у Радомці Семенівського району.
У Радомці, до якої з Чернігова їхати трохи більше двох годин, підтверджують і направляють за лісництво, де і купив будинок Андрій.
На великому подвір'ї два дитячих візочки, велосипед, бігають курчата. Будинок теж немаленький, цегляний.
— А ми гостей не чекали, — знічується Андрій, побачивши мене на порозі. Але запрошує увійти.
Назустріч біжить пухкеньке кучеряве дівча. Рожеві щічки, губки бантиком, голубі оченята, довгі вії. Півторарічна Катруся схожа на ляльку.
З ліжечка, що біля вікна, сповзає ще один малюк. На дивані ліворуч помічаю хлопчика і молоду жінку.
— Це теж Катя, — усміхаючись, знайомить нас Андрій. — А це її сини — Саша і Руслан.
Ми жили у соціальному центрі. Там ми могли бути тільки доти, поки дітям мине півтора року. Тому житло потрібно було шукати. Батьки Катиної куми родом із Семенівського району. Запропонували їй цю хату. Але грошей у неї не було. Тоді ми і вирішили купити на двох. Ну, живуть же люди у гуртожитках, — поясняє чоловік.

— Давно переїхали?
— 23 квітня відсвяткували Катин рочок. А наступного дня о десятій вечора були вже у Радомці.
Будинок купували за 8 тисяч гривень. З оформленням допомогли Катині родичі.
Тут немає ні газу, ні води. Для такого дому дорого. Є у Радомці і кращі, з газом. І за 6 тисяч гривень. Але у соцслужб була умова: придбане житло має бути з документами. Тому вибору не залишалося. З меблями допомагли родичі і друзі.

— Грошей вистачило чи позичав?
— Купив на власні. Ще й три місяці, доки переоформлювали «дитячі», усі ми жили на мої гроші.
У двох кімнатах стоять дитячі ліжечка, дивани, шафи, стіл, є все необхідне.
— Найбільша проблема у нас з водою, — розповідає Андрій. — Колодязь біля дому брудний, тому доводиться ходити до сусідів за кілька хат. Дітей купали у ванночці. Але на днях вона тріснула. Тепер у мисці купаємо.
Топимо дровами. Спасибі, що сільрада першого року виписала нам безкоштовно. На зиму якраз вистачить.
Хоча у соціальному центрі ми з Катею могли жити до осені, але добре, що поїхали весною. Устигли посадити город. Тепер з картоплею. Та й іншої городини наростили. Завели курчат. Була і коза. Ціле літо діти молоко пили. Таке смачне, від коров'ячого не відрізниш. На осінь молока стало мало. Зарізали козу. Уже і доїдаємо. Зараз молоко купуємо —12-15 гривень за три літри.
Хотіли і кролів розвести, але не склалося. Кролиця кроленят поїла, а потім і сама здохла.
Ходили по гриби. Тут одні білі. Краса. І наїлися, і у банки закрили, — хвалиться Андрій. — Решту продуктів купуємо у магазині. Та ціни тут високі. Хліб майже 6 гривень коштує. Село віддалене. Звідси тільки двічі на тиждень можна на Семенівку виїхати. До траси — 7 кілометрів. Якщо просити когось підвезти, то гривень 50 треба платити.

Маша народила ще одну дитину

— Живете як сусіди чи як сім'я? — запитую в Андрія.
— Господарство ведемо разом. Я грубу топлю. Катя прибирає, пере. їсти варимо по черзі. Останнім часом більше я на кухні. А так теплі дружні стосунки, — загадково посміхнувся Андрій. — Я б не проти жити сім'єю. Але Катя любить тата Сашка.
— Він мене покинув, коли я була на четвертому місяці вагітності, — каже 24-річна Катя Доценко. — А нещодавно знайшов мене. Попросив зустрічі із сином.
— Як ти можеш його пробачати? — обурюється Андрій. — З'явилася б зараз Маша, я б їй розказав.

— Так і не з'являлася?
— На Пасху дзвонить мама Маші. Запитує, чи підійшов одяг. Який одяг? Що за одяг? Виявилось, Маша сказала, що хоче провідати Катрусю. Мама дала їй грошей, речі для доньки. Але та до нас не доїхала. Де поділась, не знаю. її мама розповідала, нещодавно Марія народила ще одну дитинку. І залишила її у пологовому у Чернігові. Начебто теж доньку. Її ніби якась сім'я забрати хотіла. Де вона зараз, не знаю. Кажуть, у Києві.

— Провідувати вас хтось приїздив?
— Тільки Катюшина хрещена. Більше ніхто. Інколи мама Маші дзвонить. Друзі мої теж не забувають. Пропонують до Чернігова переїздити. З житлом, роботою допомогти.
Тут же роботи для мене поки що немає. Хотів до одного чоловіка на косовицю піти, але ж я зараз у декретній відпустці. Якщо буду працювати, платитимуть менше дитячих чи зовсім перестануть платити.

— А так людям щось допомогти по господарству?
— Тут уже все поділено. Не влізеш.

«Ма…» — кричить Катруся і біжить обнімати Андрія.

— Вона мене «ма» називає. Щось там белькоче по-своєму, а тоді «ма», — не нахвалиться дочкою чоловік. — Перші кроки Катя зробила за 4 дні до року. А добре пішла у рік і один місяць. Говорить поки що мало.
Більше повторює. Любить танцювати під музичний канал. Як ти умієш? Покажи тьоті.
Катя починає кружляти на місці, кивати головою у такт музиці, що лунає з телебачення.
Потім дівча бере на руки ляльку, колихає її і свариться пальчиком на тата: «Ну-ну».
— Це вона мене сварить, щоб не говорив. Лялька ж спить, — здогадується тато. — Катя молодець. Сама йде лягає, укривається і спить. Самостійна дитина.
Уже, мабуть, час і до горщика привчати. Бо як какать хоче, то знімає і колготки, і памперс. На підлогу робить. Вчора навіть у вазу сховала те, що наробила, аби я не побачив.

Нас регулярно перевіряють соціальні служби. Якось прийшли, а діти мурзаті. Сварять, що не доглядаємо.
Я розізлився і кажу: нюхайте голову, шампунем пахне. Дивіться попу — чиста. Я її постійно купаю. Але ж це село. Вимазалась дитина. Так і з іграшками. Тільки поскладай, розкидають. На день по три-чотири рази прибираємо. Дбаю про дочку, як можу. Вона біля мене. Більше нікого не признає.
Катя насправді від тата не відходить. Вмощується на руки, цілує.
— Скоро про нас і фільм покажуть, — хвалиться Андрій. — Ми щойно переїхали сюди, як мені подзвонили і запропонували знятися у документальному кіно про татків, які виховують дітей самі. Це історії чотирьох чоловіків. Знімали і в Чернігові, і у Радомці. Знімальна група у мене і ночувала.

— Гроші за це платили?
— Які там гроші. Мені зніматися було у задоволення. Катя, щоправда, натомилася. Обіцяли у кінці фільму поставити координати, куди нам гроші можна переказати, якщо хтось захоче.

Матеріали по темі:

Папина дочка

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №44 (1434)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.