Є запис на камері відео-нагляду, як Дмитро веде Артема Кукурузу за руку

6 червня увечері міліціонери затримали чернігівця Дмитра Пугача. Йому 24 червня мине 16 років. Хлопця підозрюють у причетності до вбивства Артема Кукурузи. Нагадую, чернігівець Артем Кукуруза, якому 25 липня минуло б п'ять років, пропав близько дев'ятої вечора 3 червня. Малюк без нагляду матері грався з 6-річною сестрою Аліною біля будинку, в котрому жив (проспект Перемоги, 193), і зник. Ще о 19 годині хлопчик заходив додому поїсти, а потім знову пішов гуляти і пропав. Сестричка прибігла додому за п'ятнадцять до дев'ятої і сказала матері: «Тьома пропав». Жінка кинулася на пошуки. Спочатку шукала між будинками. Розпитувала людей, але ніхто не бачив хлопчика. Хоча якщо навіть дитя і заблудилося б, то попросило б довести його додому. Хлопчик був добре розвинутий на свій вік. Він знав і адресу, і ім'я та прізвище. Знав, що додому в той бік, де магазин «Гусачок». На вулиці було вже темно, коли мати Артема побачила біля магазину «Сіверський» патрульну міліцейську машину. Підійшла до правоохоронців і сказала, що зник син.

«Хлопчик був побитий»

Мати надіялася, що Артема знайдуть живим. Не судилося. Через добу після зникнення (4 червня, близько восьмої вечора) у лісосмузі в районі Кордівки (це як іти до Десни), майже за чотири кілометри від дому, непритомного малюка знайшла 58-річна Тетяна Власенко, соцпрацівник Новозаводського територіального центру Чернігова. Вона живе у приватному секторі, поряд з посадкою.
— Загавкав наш пес. Я вийшла за хвіртку. Дивлюся, під'їхала машина до посадки. В ній чотири міліціонери. Питають: «Де обгорілий будинок? Підкажіть, а то ми шукали, не знайшли». Той будинок — притон. Там збирається всіляка нечисть. Пішла показувати, — згадує Тетяна Миколаївна.
— Два міліціонери попереду, двоє — позаду в машині. Привела їх до того покинутого будинку. Дістатися до нього ніяк. Кропива по пояс. Вони подивилися — трава не прим'ята. Повела їх до іншого покинутого будинку, наліво стежкою. Раптом за п'ятдесят метрів від стежки в кущах помітила хлопчика. Він лежав тихенько, лицем до землі. В малиновій футболці без трусиків, босоніж. (Коли хлопчик зник, він був у шортах і кросівках. — Авт.). На правій голій сідничці запеклася кров, як на невеликому порізі чи подряпині. Коли один з міліціонерів підняв футболку, на спинці дитини було ще три схожих порізи-подряпини. На голові велика гематома. На футболці, справа, велика темна пляма.
Комарів було дуже багато, проте напівголий хлопчик не був покусаний. Я заговорила до дитини, та воно лише тричі застогнало і замовкло. Викликали «швидку». Хлопчик підняв ніжки, наче хотів встати, та не зміг. «Швидка» приїхала і забрала його.

Що сказав генерал

На жаль, дитина померла. Причина смерті — набряк головного мозку, перелом склепіння черепа. За попередньою інформацією, хлопчика було вбито палицею. Черніговом поповзли чутки, що зникають діти і їх знаходять мертвими. Однак їх спростували міліціонери.
7 червня генерал Олександр Михайлик, начальник УМВС в області, зустрівся з журналістами і повідомив: «Резонансний злочин розкрито! Підозрюваного затримано 6 червня близько 21 години. Він допитаний у присутності адвоката, наданого центром вторинної правової допомоги». Також генерал сказав, що мати Артема, 41-річна Ірина Дідовець, тричі притягувалася до адміністративної відповідальності за ст. 184 (за невиконання обов'язків щодо виховання дітей). Вона тричі зверталася до міліції з приводу зникнення дітей: 22.08.09 — сина Дмитра, 11.05.13 — доньки Юлії та 04.06.13 — сина Артема. (Всього у Ірини Дідовець четверо дітей. Троє від першого шлюбу: Юлії — 17, Дмитру — 13, Аліні — 6. Артему було 4. — Авт.). Як зазначив генерал Михайлик, батько хлопчика Михайло Кукуруза, 1983 року народження, п'ять разів притягався до адміністративної відповідальності за куріння у невстановлених місцях та вживання спиртного. Не підтвердив, але стовідсотково і не спростував версію, що дитина була зґвалтована.

Примусові заходи виховного характеру

Як вдалося дізнатися з неофіційних джерел, затриманий Дмитро Пугач потрапив до списку підозрюваних не випадково. Перше, що наштовхнуло міліціонерів на думку, що це підліток або психічно неврівноважена людина, — невмотивованість злочину. Друге — від будинку, де жив Артем, і до повороту на вулицю, на котрій живе Дмитро, метрів двісті (вони мешкали майже в одному районі. — Авт.). Третє — найголовніше і найстрашніше. Підліток уже був причетний до вбивства 62-річного Михайла Буглака у 2010 році. Тоді Дмитру Пугачу було лише 12 років. Трагедія сталася 3 травня 2010 року ввечері. Пенсіонер того дня випив і сидів під під'їздом будинку №187 по проспекту Перемоги. Хлопець проходив мимо. Буглак попросив його допомогти піднятися в квартиру. Той повів. На третьому поверсі зупинилися біля квартири Буглака. Чоловік почав стукати, та ніхто не відчинив. Чи то ненавмисне, чи зі злості він вдарив хлопця кілька разів. У цей час з кишені пенсіонера випали ключі і ножик. Підліток схопив ніж і вдарив пенсіонера в груди, в шию і втік. Мешканці будинку описали міліції «різуна». Ті швидко вирахували хлопця. З'ясувалося, що він — учень спецшколи №55. Там вчаться діти з вадами розумового розвитку. Кримінальна відповідальність передбачена законом з 14 років. Дмитру тоді було лише 12. Замість тюрми, його відправили на лікування до психоневрологічної лікарні (в народі Халявин. — Авт.). Деснянський суд у серпні 2010 року присудив йому примусові заходи виховного характеру на 1 рік.

Після спецшколи він пішов навчатися до вечірньої школи №1 Чернігова. Цьогоріч закінчив 10-ий клас. Сім'я звичайна. Невеликий чистий будинок. Всюди квіти. В сім'ї двоє дітей. Батьки обоє працюють, спиртним не зловживають. Продавчиня магазину, який розташований за три будинки від житла Пугачів, каже: «Діму ніколи не бачила агресивним. Він чи не щодня приходив за кавою. Спокійний, навіть, можна сказати, трохи загальмований. Проте завжди ввічливий: «доброго дня», «будь ласка», «дякую». Взимку на вулиці відкидав сусідам сніг. Ніхто його не боявся».
Кажуть, є відео з камери відео-нагляду, на якому видно, як Дмитро веде Артема за руку.
За чутками, трусики, шорти і кросівки Артема міліція знайшла за кількасот метрів від хлопчика. Десятки міліціонерів у прогумованих комбінезонах прочісували хащі, де знайшли дитину.

Сумніви

І все-таки сумніви мучать сестру підозрюваного 16-річну Ірину і дідуся 72-річного Анатолія Трухана.
— Не віриться, що це Діма. Того вечора, як зник хлопчина, онук був удома. Ми клеїли шпалери. Люди на вулиці Діму бачили, — каже Анатолій Іванович.
— 6 червня я повернулася з тренування, — розповідає Ірина. — Тренер попросив порозклеювати містом листівки про допомогу Захару Водолазкіну. Йому на операцію в Ізраїлі потрібно 175 тисяч доларів (про Захара «Вісник» писав неодноразово. Спортсмен, кілька років тому він невдало пірнув і зламав хребет. Ходити не може. Він сирота, отож спортивна спільнота і всі небайдужі збирають гроші йому на лікування. — Авт.) Була сьома вечора. Ми пішли з братом у район П'яти Кутів. Розвішували листівки, їх залишилося кілька. Діма сказав: «Ти ще пороздавай, а я схожу за кавою в універсам» (за кафе «Палермо»). Пішов і зник. Я чекала до 20.15. Його немає. Зателефонувала мамі, вона накричала. Я стала шукати брата. Ніде немає. Через годину 40 хвилин подзвонила мама і каже: «Йди додому, підемо шукати разом». Вирішили піти до Стрижня. Близько 22-ої зателефонував тато: «Діму забрали в міліцію». Ми поїхали туди. Та ні маму, ні мене до нього не пустили. Хоч він і неповнолітній. Сказали, що його допитують у присутності психолога та адвоката і: «Он не хочет вас видеть». Ми в це не повірили. Минуло три години, як він зник. Що там з ним було — хто знає.
— Який він не є, — долучається до розмови дідусь Анатолій Іванович, — а це ж дитя. Психіка слаба. Можна тиснути, як хотіти. Того дня батько йшов у справах, ще до обіду, між 11 і 12 дня, на розі вулиці крутився міліціонер з Деснянського райвідділу. Якщо хотіли поговорити з Дімою, то чого не прийшли до нас, не опитали його при батьках. Він же був дома і нікуди не тікав. А вислідили, щоб забрати без батьків...
До нього не пускають. Прийшли, забрали одяг. Не міг Діма цього зробити. Не міг...
У суді, коли обирали міру запобіжного заходу, він прошепотів: «Я не вбивав його. Це не я...»

* * *

Якщо психічно хвора людина скоїла тяжкий злочин, то, певно, вже час на законному рівні вирішити, що, незалежно від віку, таких осіб треба ізолювати від суспільства. Щоб уникнути інших трагедій.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №24 (1414)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.