Працівники банку зникли з вісьмома мільйонами гривень

21 лютого з рахунків 90 столичних пенсіонерів зникло вісім мільйонів гривень. Розшукують двох працівників банку — 23-річного колишнього жителя райцентру Городня Чернігівської області Владислава Ткача та його однолітка з Переяслава-Хмельницького на Київщині Олексія Голобородька. До злочину хлопці готувалися місяць. А потім за сім годин перевели гроші в готівку і зникли.

Пенсіонери самі диктували пін-коди

Подібних злочинів в Україні ще не було. Підозрювані протягом місяця обдзвонювали багатих пенсіонерів. Представлялися працівниками банку і випитували пін-коди, мовляв, для продовження терміну дії карток. Потім виготовили дублікати. Заряджали їх у банкомати і знімали готівку. Усього у справі близько 90 потерпілих. Дехто з них дізнався про те, що його обібрали, тільки від міліціонерів.
Ткача і Голобородька правоохоронці досі не знайшли. Припускають, що втікачі навряд чи виїхали з Києва. У прикордонній Городні вважають, що найлегше сховатися в Білорусі або Росії.
Батьки Владислава Ткача — підприємці. Мають шість продуктових магазинів — три в райцентрі, інші — в сусідніх селах. Бізнесом зайнялися ще на початку 90-х. Спочатку возили одяг з Литви, потім стали торгувати продуктами. Тримали точки на ринку, згодом відкрили магазин у селі. Владислав — єдина й довгоочікувана дитина. Поки батьки працювали, Влад часто залишався сам удома. Час від часу допомагав батькам — вивантажував продукти. Вчився на відмінно, школу закінчив |з золотою медаллю. У липні 2012 року втримав диплом економіста Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Після магістратури стажувався і був зарахований на роботу в «Приватбанк». Під час навчання у вузі батьки купили йому однокімнатну квартиру на Оболоні.

«Сина підставили»

Будинок Ткачів 20-річної давнини, одноповерховий, близько 100 квадратних метрів, добротний. Перед двором стоїть мікроавтобус «Газель», у дворі — ВАЗ-«десятка».
На дзвінок у двері у двір виходить Наталія Ткач. Худорлява, моложава жінка кутається у нове болоневе пальто. Плаче. Розмовляємо у дворі. Чоловік, Юрій Михайлович, у цей час перебуває у будинку, але не виходить. Всередину журналіста не запрошують.
— Я боюся говорити, щоб не нашкодити власній дитині, — схлипує Наталія Яківна. — Хоч би знати, що він живий. Це такий біль — невідання.
Сина підставили. Гроші пропали раніше, а на хлопців усе звалили. Що може вкрасти працівник, який чотири місяці на посаді старшого куди пошлють? У нього і так усе було. Поміняти влаштоване життя у столиці на життя у бігах?
Влад був для мене всім. Я важко його народжувала, він нам дуже важко дався. Це дуже добра й нежадібна дитина. Пам'ятаю, з ним маленьким ідемо набережною Євпаторії, їмо. А там жебрак милостиню просить. Він каже: «Мам, давай дамо, він же голодний». Якось на базарі купуємо штани. Я кажу: «Давай дві пари візьмемо». А він: «Однієї вистачить».

Це я першою підняла тривогу. 12 числа у мене було передчуття, що щось сталося. Жодна мобілка сина не відповідала. 14-го я додзвонилася в банк, там сказали, що він не вийшов на роботу. 14-го я вже була у Києві, пішла в банк. Там просили, щоб я не зверталася в міліцію. Я так і не подала в розшук. А у вівторок його вже почали шукати як злочинця, показали по телевізору.
Міліція недоговорює. Адже спочатку в орієнтуваннях проходило, що їх було четверо. А тепер звалили на двох. Та й вісім мільйонів вони що — мішками виносили?
Я їх страшенно боюся... Банду цю.

Активісти і золотий медаліст

У Городні новину про шахрайство на вісім мільйонів жваво обговорюють. Одні вважають Владислава героєм, що обібрав наївних багатіїв, обдурив охорону банку та міліціонерів. Інші не вірять у те, що це міг зробити син таких батьків.
— Владислав — один з кращих учнів по знаннях, у нього було дуже розвинене логічне мислення, — говорить директор Городнянської гімназії Михайло Федоренко.— Був артистичний, багато читав віршів, вів шкільні вечори. Вчився спочатку в гуманітарному класі, а в старших класах перейшов у природничий.
— Він був одним з лідерів класу, після Роми Міненка, — додає класний керівник Лілія Ткаченко. — Брав участь у різних конкурсах. Від інших дітей особливо не відрізнявся. Дуже сильно йому подобалось водити машину. Батьки йому це дозволяли з дитинства. Дружив з Віталієм Лещенком з села Пекурівка, сидів з ним за однією партою. В11 класі Наталія Яківна купила Владику найкрутіший телефон. Лещенко позавидував — і йому мати купила.
Батьки дуже переживали за нього. Ще таких переживатєльних батьків за шість років після їхнього випуску мені не траплялося. Мати Наталія Яківна вклала в нього і душу, і гроші, і все. А він отак їй віддячив.
Наталія Яківна була головою
батьківського комітету. Сильно допомагала класу. Але Влада не виділяла — робила для всіх. У класі з'явилися панелі з пластикової вагонки, помінялися штори на вікнах.
До них, як до підприємців, часто зверталися за допомогою, і Ткачі не відмовляли.

Віталія Лещенка застали вдома в Пекурівці. Після закінчення Чернігівського технологічного університету хлопець не може знайти роботу. [Нещодавно виписався з лікарні.
— Після школи ми з Владом бачились мало. Хіба на зустрічах випускників да літом на канікулах. А в школі — дружили. Влад запрошував до себе на день народження. В село мені було пізно їхати — він залишив у себе ночувати.
— Я ніяк не можу повірити в те, що це Влад зробив, — каже однокласниця Ткача Алла Аніщенко. — Усіх відмінників, а їх у нас у класі було шість, я вважаю нашою гордістю. Я не вірю, щоб він міг забрати гроші у пенсіонерів. Його фотографія, яку показали по телевізору, нагадує мені фотографію Мазурка. Але ж досі сумніваються — чи він караванський стрілець.
Якби це він і справді зробив — для мене все одно він залишиться однокласником.

«Він мажор просто»

— Влад завжди хотів чогось крутішого, розповідає шкільний друг Владислава Ткача, який просить не називати його імені. — Постійно були думки про Гоа, круті нічні клуби.
Він міг розробити операцію. Для цього у нього є мізки та рішучість. Паспорти, скоріш за все, зробили зарані, зняли гроші та звалили за кордон. Я б на його місці так зробив. Єдине, що мене стримує, — знаю, що в цьому світі треба за все платити. Навіть якщо його не впіймають, навіть якщо проживе щасливо. Якщо обдуриш людей, все одно доведеться розплачуватися. У Влада механізмів стримування менше, ніж у мене. Він з дитинства гуляв, життя простіше. Та й батьки задовбали. Мамка все дитинство його контролювала. Коли в Києві вчився, надзвонювала: пить не можна і все таке. Чим більше заборон, тим більше хочеться.
Навряд чи хтось над ними стояв. Сума-то невелика. Щоб бути виконавцем — отримати якісь копійки, 10 відсотків, — Влад на таке б не пішов. Він міг бути і лідером, міг розкрутити ідею, яку підкинув той, інший. У нас ідеї підкидав я, а він придумував деталі, ходи.

Ще у школі Влад був хитрий. У нього першого з'явилася мобілка. Він придумав, як з її допомогою краще написати переказ. Записав на диктофон, потім відпросився в туалет — прослухав запис. Любив подуріти. Раз обматюкав і мало не побився з учителем фізкультури. Мамка постійно його прикривала за його шкоди. Він мажор просто. Батьки всі гроші у Влада вкладали. Ну й отримали віддачу.
Дівчини у нього не було. В школі не було. Потім — бабки є — дівчата будуть.
Грошей у Влада завжди багато було. Якщо у мене в молодших класах на день три гривні було в кишені, то він міг спокійно дістати полтинник. Купити велику, високу таку коробку чипсів «Прінґл», з'їсти половину, а остачу в смітник викинути.

За який час можна зняти 8000000?

Банкомат за один раз видає максимум 40 купюр. Якщо є 500-гривневі банкноти, то за раз можна зняти 20 тисяч гривень. У тренованого власника картки одна операція зняття займає 35 секунд. 8000000 поділити на 20 тисяч (максимально можлива сума зняття) = 400 знімань. 400 знімань помножити на 35 секунд = 3 години 53 хвилини. Якщо це робити удвох паралельно — майже дві години безперервного напруженого тарабанення по клавішах, тицяння карток і вигрібання готівки.

Геннадій Гнип, тижневик «Вісник Ч» №10 (1400)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.