«Хорошими делами прославиться нельзя»?

Середа, 20 лютого 2013 11:52 | Переглядів: 3254

http://vid.cn.ua

Світ не пам’ятає вчорашніх переможців. Забуваються й аплодисменти, а трофеї покриваються пилом. А ось спробуйте згадати тих друзів, які були поряд з вами у важкий час, незнайомців, які виручили за «просто так», та вчителів, які вчили добру. Навряд чи вони обов’язково багаті, переможці чи зірки, та об’єднує їх інше…

Олександр Певневець, 26 років:
«Працював волонтером від ЦСССМ. Довгий час відвідував дідуся, допомагав по дому, ходив за покупками. Щоправда, у нього сини були, але такі, що були — що не були. У геріатричному пансіонаті виступав Дідом Морозом на свято, а ще на вулицях міста у рамках акції роздавав презервативи».

Валентина Артеменко, 65 років (фотографуватись відмовилась):
«Якось знайшла на вулиці голодного хлопця — з неблагополучної сім’ї: батько алкоголік, а мати за ґратами. Забрала до себе, відмила, підгодувала. Щоправда, пожив він у мене тижнів зо два, потім сказав, що йде до сестри — та погодилась узяти до себе».

Тетяна Артеменко, 59 р.:
«Одного разу знайшла мобільний телефон, іншого разу — гаманець і з грішми. В обох випадках знайшла координати, подзвонила і віддала. Хоча спокуса залишити все-таки була».

Максим Тарасов:
«Зробив щасливою одну людину, принаймні вона так вважає, а це вже добре. А взагалі, була б можливість — створив би університет, де б безкоштовно навчалися діти-сироти».

Руслан Ларін: «Как то мой друг опубликовал запись «В контакте» с призывом пойти в детский дом к детям. Но я не смог сходить... Однако вскоре мне предоставилась такая возможность... Вечером в гостях у друзей мы заговорили о сиротах и так, слово за слово, дошли до обсуждения детдома. Я предложил друзьям: а давайте-ка соберемся, купим подарки и пойдем сходим в приют, ведь они рады будут любому вниманию. Все как-то загорелись, и мы действительно сходили. Неописуемые чувства удовольствия получили все, кто в тот выходной день присоединился к нашей компании и посетил детей в детском доме. Там необычные яркие дети, которым нужно внимание и общение... особенно мужское, ведь, кроме охранника, в детском доме вообще не было мужчин. Если бы жители нашего города хотя бы по одному разу сходили в детский дом просто провести с ними час-другой, поиграть, пообщаться и повеселиться, в мире стало бы намного больше добра».

Олександр Полегешко, 32 роки:
«Хотів би згадати, але щось не пам’ятаю, що я доброго робив».

Поліна Осмакова (фотографуватись відмовилась): «Багато років тому удочерила 4-річну дівчинку, тепер у мене є не тільки дочка, а й онучка з онуком, яких я дуже люблю».

… І наостанок ще історія. Влітку 1990 р. на закритті других Ігор доброї волі у Сіетлі 9 атлетів встали на бігову доріжку. Пролунав постріл, почалося змагання, під час яких, рівняючись на кращих, один хлопець (усі бігуни були з фізичними вадами) впав і, забившись, заплакав. Уся вісімка плач почула, озирнулася назад, сповільнила біг. Потім зупинилася і побігла в зворотному напрямку. Одна дівчина обійняла хлопця: «Тобі краще?», хтось подав руку. Хлопець знову відчув, що може бігти. За хвилину всі дев’ять, обійнявшись за плечі, знову стали рухатися до фінішу. Їм аплодували всі глядачі на стадіоні. Тому що кожен знав, що незважаючи на спокуси і горизонти швидких перемог, інколи слід зупинитись і поміняти напрямок.

Лада Седнівець, тижневик «Чернігівські відомості» №7 (1145)