Безхатьки допомагають пухнастим безхатькам. А хто допоможе їм самим?
Безхатьки допомагають пухнастим безхатькам. А хто допоможе їм самим?
Тварини вчать знову бути людьми
— Хай хтось скаже, що це неправильно, їм там не місце. Але тварини змушують наших мешканців згадати, що вони — люди, згадати, як це — за кимось доглядати, як турбуватися про когось, крім себе, як співчувати, як любити врешті-решт, — каже Микола Романов, директор центру. — Ви б тільки бачили, з яким захватом ці люди, яких добряче потріпало життя, говорять про своїх котів. Вони багато чого бачили на своєму віку, але, коли сусіди потравили їхніх улюбленців, безхатьки плакали, носилися з ними, як із дітьми, виходжували їх. Так само, як і їм самим центр підставив плече у найтяжчий момент.
Тварини не тільки виховують у бездомних почуття відповідальності, але й вселяють віру. У те, що хай не вони самі, але хоча б їхні пухнасті друзі — ще зовсім молоді, виховані й лагідні — колись знайдуть собі нормальний дім та люблячу родину.
Шанс на нормальне життя
Так само допомогти обездоленим намагаються і в Центрі. За три роки, що він існує, тут побувало вже майже чотири сотні безхатьків. Хтось перечекав люті морози, хтось підлікувався, хтось отримав миску гарячого супу, а хтось — путівку в нормальне життя.
— Наш центр — це місце, де можна привести себе до ладу, коли вже зовсім погано. Звичайно, контингент у нас дуже специфічний. Ми робимо все, що в наших силах, щоб допомогти їм стати на ноги, але результат залежить від них самих. Когось влаштовуєш на роботу, а він там краде й прогулює. Хтось повертається до бродячої романтики, — зауважує Микола Романов. — Але наша робота недаремна, адже ми влаштували на лікування кілька бездомних з відкритою формою туберкульозу, які просто ходили містом. Жоден бомж за ці три роки не помер на вулиці від обмороження. А десь півтора десятка людей отримали можливість жити нормально. Ми оформили їм тут прописку, допомогли отримати паспорти, а відповідно, й оформити пенсії чи виплати по інвалідності. Це дало людям змогу знімати собі житло. Дехто з них влаштувався на роботу — у лісгосп, рибне господарство, на будівництво. Хтось вийшов заміж. Кілька людей поїхало шукати долі в інші міста. Одній молодій жінці ми допомогли з дорогими медпрепаратами, а чоловіка врятували від ампутації ноги. Багато пройшло через центр людей. І усім, хто справді хотів стати людиною, ми дали ще один шанс це зробити.

Благодійність не буває примусовою
Зводити кінці з кінцями Центру непросто. Міська влада допомогла з коштами на зарплату працівникам та комунальні послуги. Але постояльців треба ще й годувати. Чималі суми йдуть і на санітарно-гігієнічні засоби. І тут Миколі Романову нерідко доводиться діставати гроші з власної кишені. Час від часу допомагають релігійні конфесії, дуже рідко — підприємці. Частіше — звичайні незаможні городяни.
— Я завжди радію, коли допомагають звичайні чернігівці, хай навіть банкою варення. Це від душі, — впевнений Микола Романов. — У забезпечених та успішних допроситися допомоги дуже складно чомусь. Але благодійність не буває примусовою. Це просто бажання зробити добру справу, що має йти з самого серця. У нас різні люди з різними долями — вони не приходять з якоїсь там фабрики по виробництву бомжів. Це може трапитися з кожним і дуже просто. Хто знає, можливо, завтра якась допомога буде потрібна і вам. То чому б не простягнути руку тим, хто цього потребує сьогодні?
Морози вже не за горами, тож у Центрі з дня на день очікують на поповнення. Тому будуть раді будь-якій допомозі: хай це кілька кіло картоплі чи макаронів, банка домашньої консервації чи непотрібний одяг. Завжди не вистачає натільної білизни, шкарпеток та взуття.
Якщо ви не залишилися байдужими, хочете передати одяг чи харчі або ж, навпаки, забрати додому пухнастого котика, телефонуйте: 93-00-36; 93-83-06. Або приходьте прямо до Центру: вул. Святомиколаївська, 33.
Ольга Чижова, тижневик «Чернігівські відомості» №50 (1336)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.




