Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » За час існування центру для безхатченків через нього пройшло 356 чоловік



За час існування центру для безхатченків через нього пройшло 356 чоловік

Кажуть, перед тим, як жалітися на своє життя, варто уважно роззирнутися - навколо знайдеться багато хто у значно важчій ситуації. Воістину, підтвердження цього зустрічаються достатньо часто, щоб, маючи можливість для порівняння, вважати самого себе господарем своєї долі, і не звинувачувати у всіх негараздах жидів, олігархів, продажних політиків і покращення. А посильна допомога тим, хто опинився на соціальному дні, не лише заспокоює совість, а і робить світ навколо кращим і комфортнішим для нашого ж  з вами проживання
   
Центр соціальної адаптації безпритульних у Чернігові було створено ще у 2008 р., хоча почав він свою роботу у 2009. І з тих пір навколо нього не припиняються чутки, обговорення, навіть серйозні дебати у стінах міської ради. Організований за безпосередньої участі Олександра Соколова і його тодішньої заступниці Оксани Тунік-Фриз і задуманий як організація, яка існує за кошти благодійників, на сьогодні він значною мірою фінансується за кошти міського бюджету, що викликає періодичне невдоволення у народних обранців, які хочуть це фінансування прикрити, направивши звільнені кошти на інші цілі, хоча гроші з міського бюджету виділяються тільки на оплату комунальних послуг і заробітну плату персоналу. Питання харчування, закупівлі необхідних речей, одягу і т.д. - на плечах адміністрації притулку. Минулого року були оплачені частково санітарно-гігієнічні засоби, бензин, телефон. Але цьогорічна сесія таких витрат не затвердила. Хоча і без того річні витрати на притулок з бюджету складають близько 250 тис. грн.
   
З іншого боку, проблема бездомних у Чернігові однозначно має вирішуватися якимось чином. І, можливо, саме завдяки існуванню цього центру у вашому під'їзді чи у дворі не ночують бомжі, які мають можливість спати у теплому приміщенні і у чистому ліжку. Центр дає притулок і допомагає з документами звільненим із місць ув'язнення, яким нікуди податися після відбуття покарання, убезпечуючи їх від повторних злочинів з безвиході. До нього звертаються підлітки-сироти, яких випустили із інтернату, і далі - іди куди хочеш. Людина, яка ще не остаточно опустилася, може отримати тут шанс не тільки отримати нові документи, їжу і притулок, а і почати нове життя.

На сьогодні центр, який розраховано на 22 чоловіки, майже напівпустий. Хоча в сезон, з настанням холодів, до нього приходять і просяться пожити значно більше людей, ніж передбачено. Минулої зими, наприклад, у притулку постійно проживало 29 безхатченків. Місць на всіх не вистачає, і зараз директором вирішується питання про встановлення до зими додаткових ліжок у коридорах. Ну а поки на вулиці ще відносно тепло, тут постійно проживає 7 осіб, яким нікуди податися.
Стандартно для безпритульного передбачено його термін перебування у притулку строком 3 місяці. Вважається, що цей строк є достатнім для соціальної адаптації, пошуків роботи і житла, хоча термін може коригуватися за потреби.
   
Для забезпечення діяльності і нагляду за підопічними і ведення господарства у штаті передбачено 9 чоловік. Крім директора, є юрист, медпрацівник, соціолог, кухар,  обслуговуючий персонал. Ці люди отримують мінімальну заробітну плату із міського бюджету. Як каже директор, Романов  Миколай Миколайович (він не родич відомої у місті Наталі Романової), по суті, це все волонтери адже виконувати стільки роботи, як вони, за мінімальну ставку,  - це, фактично, працювати безкоштовно. На рік на фінансування оплати праці виділяється всього 120 тис. грн.


   
У притулку існують домовленості із міліцією і медичними установами міста щодо обміну інформацією про безпритульних, і направлення їх до центру. Разом із міліцією розроблена методика реєстрації безпритульних із видачею їм посвідчень. Також завдяки співпраці з лікарями безпритульні мають можливість лікуватися у закладах міста на загальних підставах.
   
Як же живе центр сьогодні, в умовах мінімального фінансування, чи є якась допомога від спонсорів, чим у центрі допомагають безпритульним, які звертаються до нього? І взагалі - наскільки важливо для міста ціною таких витрат годувати кількадесят асоціальних елементів? Директор Миколай Миколайович Романов відповідає на мої питання у своєму скромно обставленому кабінеті.

-    Фактично, половину своїх витрат, наскільки я розумію, притулок має покривати за рахунок десь знайдених самотужки коштів. Благодійники, меценати вашого центру - хто вони?
-    Важко все з благодійниками. Один комерційний банк нам допомагав серйозно, виділили суму на харчування, якою ми майже рік користувалися (його назву просили не називати, то вибачайте). Організація "Аратта" надавала миючі засоби. Ще були різні люди, приходили, продукти привозили. На жаль, на сьогодні нікого крупного не лишилося.

-    Як же ви виживаєте в такому разі без фінансування?
-    Взагалі,  я не можу сказати, що все так погано. Важко, звичайно. Черга із благодійників до нас не стоїть, хоча іноді і знаходиться хтось, хто бажає допомогти. Але на сьогодні більшість своїх проблем ми вирішуємо своїми силами. Міська влада грошей не дає, крім як на оплату комунальних і зарплату. Хоча надає посильну допомогу із інших питань. Тут претензій ніяких - все вирішується оперативно.
-    А коли я приходжу, а тут взагалі їсти нічого - дістав з кишені, дав гроші, щось купили. Моя мінімальна зарплата, яку тут отримую, вся йде на центр. Я на своєму автомобілі їжджу за одягом, за їжею, хворих по лікарням розвожу. На бензин ніхто ні копійки не дає. А документи людям зробити, хай там і невелика сума? Коли новий підопічний прийшов, якийсь мінімальний пакет особистих речей йому виділити: білизна, санітарно-гігієнічні засоби. А ліки купити? Вважається, що лікують наших підопічних безкоштовно, але Ви ж знаєте, все-одно якісь препарати докупати треба. Плюс поточний ремонт будинку. Щоб більш-менш вистачало на всі витрати, місячний бюджет має бути 20-25 тис. грн., яких і близько нема. У мене є свій бізнес, піротехнікою займаюся. Коли гроші на щось треба терміново - виймаю зі своєї кишені. Самі підопічні щось для себе заробляють.

-    Розкажіть, як до вас потрапляють безпритульні? Які для них створено умови? Чим підопічні у вас займаються?
-    Інформація про наш заклад є у управліннях соціального захисту, міському, обласному, районних, у міліції. Вони до нас направляють людей. Іноді люди приходять самі, почувши про нас, і просяться пожити. Особливо багато людей приходить взимку.  Приходять такі, від яких блохи на півтора метри стрибають. З відкритими формами туберкульозу. А скільки тут було бійок, поножовщини, скільки разів міліцію викликали! Контингент специфічний же. Коли тут жило 29 чоловік, ми порахували, загальний строк відсидки у них був років 300. Хоча від тих, хто сидів довше - проблем менше. Ми їх влаштовуємо, одяг видаємо. Робимо документи, так як у більшості їх немає. Хворих кладемо до лікарні, кому треба - робимо групу інвалідності. В свою чергу, наші підопічні приймають участь у прибиранні міста, ще якихось громадських роботах. За час існування через наш центр пройшло 356 чоловік, яким ми надали допомогу.
 
-    Ви бачите у суспільстві розуміння проблеми безпритульних, бажання їм допомагати?

-    Суспільство у нас, на жаль, до такої проблеми не готове. Люди не бачать бомжів у себе під будинком - от і добре. Взимку, правда, коли холодно, частіше звертаються з бажанням допомогти. Звісно, ці люди самі винні у своїх проблемах. Адже по більшості довела їх до такого життя або п’янка, або тюрма. І хоча у нашій країні від тюрми і суми не варто зарікатися, хотілося б більше розуміння того, чим ми тут займаємося, і від громадськості.

-    Ви вже четвертий рік займаєтеся притулком? Не втомилися, не виникло якогось розчарування у справі?

-    Чесно кажучи, втомився. Я коли тільки прийшов сюди, був наче у рожевих окулярах, збирався зробити світ краще. А насправді це все нагадує боротьбу з вітряками. Морально дуже важко. Хоча я знаю, що всіх же не нагодуєш. Треба допомагати тим, кому можеш. І якщо кожен так робитиме - то і проблеми такої не буде. Від самих людей подяки я бачив дуже мало. Є такі, що влаштовуються, листи потім пишуть. Але по більшості звикають до тепла, добра, і починають вважати, що ти їм тут щось винен, пити і т.д. Адже вони звикли жити по своєму розумінню, а ми їм тут встановлюємо рамки поведінки, заставляємо якусь соціально значиму роботу виконувати. Тому я на сьогодні і сам для себе не можу дати чіткої відповіді, чому я продовжую цим займатися.

Але і пройти повз - не можу. Я впевнений, що без нашої участі багато людей, які нині знайшли собі роботу і якось влаштувалися у житті, не змогли б цього зробити. Адже коли людині, яка відсиділа, елементарно ніде переночувати і нічого поїсти і одягнути - у них інші думки, не про роботу. Скоріше, про крадіжку на дачі чи вирвану сумочку і знову назад до тюрми, де, принаймні, є звичний дах над головою.
   
Офіційного механізму для залучення підопічних притулку до якихось суспільно корисних робіт немає. Але багато хто не відмовляє у разі необхідності прибрати місто перед чи після свят, вийти на суботник і т.д. А ще безпритульні опікуються бродячими тваринами, собаками і кішками. На зиму для них роблять будки, забирають в тепло, годують чим є.

Я попросив пару людей розказати свої історії, які довели їх до цього притулку.

Світлана, 47 років:
-    Я сиділа за виготовлення наркотиків, відсиділа 5,5 років. Я сама вживала їх. І коли ми зібралися варити, міліція нас забрала. А коли я вийшла, дізналася, що мій брат переписав на себе мою квартиру. Коли я прийшла до нього, він сказав, щоб я ішла геть, житло тепер його. Бувші наркомани, мої знайомі, розповіли про існування цього центру, і порадили мені звернутися сюди. От я три місяці вже тут. Пролікувалася, у мене були трофічні виразки від того, що кололася. Зараз оформлюю інвалідність. Юрист допомагає відновити мої права на житло, будемо готувати позов і судитися. Так як я погано ходжу, роботою мене тут не напружують. За тваринами доглядаю, по кухні десь там можу, картоплю почистити і т.д.



Юра, 20 років:

-    Я потрапив сюди завдяки соціальній службі. Я сирота, жив в інтернаті у Городні, і коли закінчив його, мене направили вчитися до училища на слюсара. Але я не хотів вчитися крутити гайки. Я дуже люблю готувати, і моя давня мрія — вивчитися на кухаря-кондитера. Я просив направити мене на цю спеціальність, але адміністрація сказала: “Вибач, будеш вчитися, на кого ми скажемо”. Тоді я з училища пішов, знову вчився у інтернаті в Чернігові, закінчив 11 класів. І знову я просився на кухаря, і знову мене направили на слюсаря. Я все це кинув, і уже жив де доведеться. Цього літа у мене вкрали всі документи в Козельці. Я звернувся до соціальної служби за допомогою, і мені там розказали про цей центр. У центрі я з вчорашнього дня, але лише за одну добу я можу сказати — тут чудово. Миколай Миколайович обіцяв допомогти поступити на кухаря, як тільки ми відновимо всі документи. Я сподіваюся, нарешті моя мрія дитинства здійсниться. Вона дуже важлива для мене, і я не хочу її продавати.

Наостанок, для тих, хто може і хоче чимось допомогти, координати центру:

вул. Святомиколаївська, 33
т. 97-44-95, 97-44-85. Але вони на сьогодні відключені через несплату. Особистий номер Миколи Романова: 067-752-63-50.

























Богдан Гуляй

Теги: Микола Романов, притулок для безхатченків, бездомні, Богдан Гуляй

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект