Над Городнею літало НЛО

9 липня після грози, приблизно опів на десяту вечора кілька городнянців стали свідками загадкового явища. У небі над Городнею Чернігівської області один за одним пролетіли кілька об’єктів по одній і тій самій траєкторії повідомлє П.Дубровський у газеті «Новини Городнянщини» від 14 липня 2012 року.

Як розповів один із очевидців Ігор Торопигін, кулю, яка світилася і рухалася по небу з південного сходу на північний захід, він побачив з балкону своєї квартири, будинку №72 по вул. Перемоги, з висоти четвертого поверху. Слідом за першою кулею з-за дерев з’явилася друга, яка майже точно повторювала маршрут попередниці. Вражений побаченим, Ігор повернувся у квартиру щоб покликати дружину Олену і доньку Наталію подивитись на незвичне явище і заодно прихопити фотокамеру. Коли вони втрьох повернулися на балкон, то побачили, що перша куля зависла на колишнім аеродромом, друга поступово зникає, а по їх траєкторії рухається третя. Згодом з’явилася ще й четверта куля.

Цікаво, що над аеродромом об’єкти повертали на північний схід і починали віддалятися. При цьому вони переставали випромінювати світло і виглядали вже не як кулі, а як темні ромбічні предмети. Частину цього видовища Ігорю вдалося зняти на відео за допомогою фотокамери. Загальна довжина ролика склала близько 3,5 хвилин, що з врахуванням часу на приготування дозволяє припустити, що явище тривало близько 5-ти хвилин. На жаль, відстань до явища і погане освітлення при зйомці не дало нам технічної змоги виділити наочний кадр для публікації у газеті, проте при перегляді рухомого відеоряду явище сприймається цілком достовірно.

Ще один очевидець події Сергій Дяченко, льотчик у відставці, описав це явище так:
- Спочатку я подумав, що хтось запускає сигнальні ракети. Червоно-жовті сяючі цятки піднімались над горизонтом, але якось повільно і… не падали донизу, на відміну від ракет. Відстань до них була приблизно кілометрів десять і по швидкості підйому вони нагадували злітаючий вертоліт. Однак це точно були не літаки і не вертольоти. Три сяючі плями пролетіли в одному напрямі і зникли у хмарах, а четверта полетіла трохи вбік.
Він також спостерігав явище приблизно п’ять хвилин, але перетворення сяючих плям на темні ромбічні об’єкти не бачив. Разом з ним сяючі об’єкти спостерігала його дружина Валентина.
Бачила сяючі цятки у небі і Катерина Семеріч, хоч і в іншій частині міста – над Свято-Миколаївською церквою.
Політ невідомих об’єктів не супроводжувався звуком і не був схожим на будь-який відомий літальний апарат. З великим сумнівом можна констатувати подібність об’єктів до кульових блискавок, але тільки на стадії світіння. І то тільки тому, що з’являлися вони з-за грозового фронту. Про те, що кульові блискавки можуть спостерігатися без світіння, чи змінити форму на ромбічну, достовірних даних немає навіть у науки.

Що ж пролетіло у небі над Городнею? Питання лишається відкритим. Достовірно відомо, що ці «щось» рухалися по небу, тобто летіли, не були ідентифіковані спостерігачами як щось відоме чи пізнаване, і, очевидно це таки об’єкти спостереження. Тож маємо невпізнанні літаючі об’єкти – НЛО. До речі, по місту ходить багато чуток про появу НЛО у нашому небі, та більшість свідків чогось бояться та відмовчуються.
У минулому вже були зафіксовані появи ”літаючих тарілок” біля Городні. про один із таких випадків розповідає один з військових льотчиків, який спостерігав НЛО над Городнею у 1992 році.

“В 1992 году я проходил срочную службу в г. Городня. Этот небольшой районный центр в шестидесяти километрах от Чернигова в то время существовал во многом благодаря заводу по производству телевизоров и военному гарнизону. Близость и открытость границ с Белоруссией и Россией позволяла местной молодёжи зарабатывать, спекулируя водкой и т. п. в Гомеле или где-то на более дальнем расстоянии.
Союз распался, деньги обесценивались, а народ старался выжить. Гарнизон фактически был учебной базой ЧВВАУЛ – Черниговского высшего военного училища лётчиков имени Ленинского комсомола. Состоял из трёх воинских частей: дивизиона связи, батальйона обеспечения и учебного авиационного полка 703 (в/ч 78733), в котором я исполнял обязанности фельдшера эскадрильи.
По армейским меркам моя должность имела множество привелегий по сравнению с остальным составом срочнослужащих. Я снимал пробу пищи втрёх столовых, имел свободный выход в город, спал не в казарме а в санчасти. Я вёл медицинские книжки лётчиков и курсантов, следил за своевременным прохождением ними месячных, квартальных, полугодовых медосмотров и раз в году ВЛК – врачебно-лётных комиссий.
На аэродроме я проводил предполётный, межполётный медосмотр и допускал их к полётам.Обеспечивал медицинской помощью на прыжках с парашютом, тренировочных катапультированиях , стрельбах. По моему мнению, все летчики и курсанты были людьми достойными, лучшими. Общение с ними было лёгким,никакой приземлённости.
В безоблачную погоду ( говорили «нет засветок») полёты проходили от восхода солнца и до полуночи. Случалось, что полётов не было, но аэродром работал в дежурном режиме как запасной, обеспечивая возможность посадки пролетающим мимо самолётам.
Иногда они даже садились на нашу полосу и было любопытно увидеть вблизи что-нибудь новое, ведь у нас все летали только на Л-39. Это небольшой тренировочный двухместный самолёт чешского производства. Довелось повидать немало винтомоторных самолётов, но хотелось чего-то на подобии СУ-27.
И вот однажды , в один из таких дней, меня снова вызвали дежурить на запасном для трёх Мигов – 25, которые летели из Львова в Чернигов. Сидеть одному в комнате для медосмотров не хотелось, да и ничто не предвещало, что они сядут у нас, и я зашёл к своему приятелю лейтенанту.
Сейчас уже не помню ни его имени, ни должности, но смысл её сводился к тому, что он следил за показаниями радиолокационной станции. Станция своим лучом обшаривала пространство в радиусе то ли 150 то ли 300 км. На экране были нарисованы посадочные полосы Черниговского и нашего аэродромов.
Я поинтересовался у приятеля, можно ли по радару определить скорость летящих Мигов-25. Он ответил, что можно, пусть они только появятся на экране. Мы стали ждать, пристально вглядываясь в зелёный луч.
С каждым оборотом он подсвечивал редкие облака и больше ничего. Но вот наконец появились Миги. Три маленькие точки медленно смещались по экрану и приятель быстро рассчитал, что движутся они со скоростью около 900 км/час. Точки начали описывать небольшую дугу, ложась на посадочный курс.
В это время моё внимание приковала другая точка, внезапно появившаяся на экране радара. Вопреки здравому смыслу, она перемещалась со скоростью примерно в десять раз быстрее, чем Миги, и мгновенно меняла направление движения, нарушая все известные законы физики. Лейтенант не был особо удивлён увиденным. Он сказал, что мы наблюдали НЛО, ему и раньше доводилось такое видеть.
Я демобилизовался в мае 1993-го года. Уже тогда не хватало керосина и полёты проводились редко. С тех пор никогда не бывал в Городне, но благодаря интернету узнал, что училище расформировали в 1995-м. Со спутника нетрудно увидеть раскуроченный аэродром без самолётов (а ведь раньше их было около сотни) и охватывает от этого какая-то ностальгическая тоска по безвозвратно ушедшему времени”.

Північний Вектор

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.