Як заробляють на придорожніх базарчиках

Проїжджаючи селами Чернігівщини «очі розбігаються» від розмаїття асортименту придорожніх базарчиків. Тут тобі й гриби, і ягоди, городина та квіти, посуд, віники і всяка всячина. Жителі села Прогрес Козелецького району також не пасуть задніх, торгівля йде повним ходом, вони навіть назви дали своїм крамарським пунктам. Ми поспілкувалися з Ольгою Таран, яка вже десять років продає смачну продукцію на точці «Лісова». Жінка не лише пригостила нас стиглою шовковицею, а ще й настрій підняла, бо у неї є правило – зустрічати всіх посмішкою й добрим словом.

– У нас торговиця під кожним стовпом, перша – це наша, «Лісова», а остання, перед поворотом у село – то «Бесарабка», але там товар дорожчий, ми ж завжди «уступаємо». Я довго працюю, тож людей бачу наскрізь і розумію коли у покупця грошей мало. Для незаможних роблю знижки, а якщо зупиняються «круті» на джипах, то нехай платять. Буває, люди торгуються і нарікають, що ціни вищі ніж деінде, а я й кажу: «У нас не звичайна траса, а євродорога, тож купуйте», – сміється пані Ольга.

Жінка має дві освіти, раніше працювала кухарем, а три роки тому потрапила під скорочення, тож нині безробітна.
– Працювати в селі ніде, заробляємо, як можемо. У нас тут весело, я без базару вже не уявляю свого життя. Торгуємо з ранньої весни, коли з’являються перші сморчки, а консервацію продаємо аж до морозів. Робота не з легких, до лісу – кілометрів з десять, їздимо на велосипедах та мотоциклах. Зате все свіже й корисне. Ви дивіться, який у мене шикарний асортимент: малина – по 10 гривень півлітрова склянка, шовковиця – по 5. А це гриби хазяїн із лісу приніс і наказав, щоб не продешевила, коштують 110 гривень разом із кошиком, а лисички – по 20 за кіло, – рекламує продукцію жіночка. – Інколи й іноземці зупиняються, тоді продаємо за валюту.

Є у продавчині й постійні клієнти, серед них навіть депутати. А київський бізнесмен купує в Ольги Таран ягоди та овочі для свого елітного ресторану.
– Ми з дівчатами не лише гроші заробляємо, а ще й заряджаємо покупців позитивом. Якось чоловіку продали грибів, розказали, як смачніше їх приготувати. Тож удруге він приїхав вже з гостинцями: привіз свіжого хліба, каже, дружина наказала передати й дякувала за вишукану страву.
А торік святкували мій день народження, влаштували справжнє шоу вздовж дороги! Розклали багаття, пекли картоплю у глечиках, смажили сало. Покупці раділи, як діти, коли ми їх пригощали печеною картоплею, ще й із собою давали.
Також був цікавий випадок, коли довелося городян знайомити із сільськими реаліями. Вони не лише купили картоп¬лі, а ще попросили показати, як вона росте, бо ніколи не бачили.

Тож довелося крам залишити на подруг, сіли в машину й поїхали до мене на дачу. Як вони раділи! Босоніж по траві бігали, смородину їли просто з куща, а потім і до картоплі справа дійшла. Розповідаю їм: «Ми копаємо не трактором, а заступом». Вони сміються: «А що це таке?» Кажу: «Це по-вашому лопата». Така для них дивина була! А мені приємно, що людей порадувала.





Алла Пирог, тижневик «Деснянка вільна» №51-52 (350-351), Чернігів – Козелецький район – Чернігів

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.