Олена Клочко: «Маслов був повненьким, з ним було приємно обійматися...»

У жовтні біля Прилуцького краєзнавчого музею імені Василя Івановича Маслова буде відкрито пам'ятник відомому історику і літературознавцю, ім'я якого носить ця духовна скарбниця. Встановлення меморіалу - це вже далеко не перша заслуга мецената Юрія Коптєва.

Кореспонденту «Чернігівщини» вдалося поспілкуватися з близькою людиною великого музейника Василя Маслова - його внучатою племінницею Оленою Клочко.

Пані Клочко переконана, що Юрія Коптєва можна назвати гідним продовжувачем справи відомих меценатів минувшини - Івана Мазепи, Кирила Розумовського, Андрія Шептицького. Адже завдяки йому в Прилуках відремонтовано й оснащено за євростандартами реанімацію, відкрито Театральну площу, відреставровано музей, фасад міського будинку культури, встановлено пам'ятники Тарасу Шевченку, актору Миколі Яковченку, поетесі Любові Забашті, Святителю Іоасафу Бєлгородському, проведено низку фестивалів та ярмарків, засновано культурологічний часопис «Прилуки. Фортеця». І це ще не повний перелік дійсно благодійних справ цієї людини.

-    Ім'я цього мецената на вустах мало не в кожного прилучанина. Сам же пан Коптєв не стомлюється робити подарунки рідному місту Прилуки, де він народився і виріс. Тож присвоєння Юрію Вікторовичу звання Почесного громадянина Прилук, на мою думку, стало гідним втіленням вдячності жителів краю за різнобічну меценатську діяльність, спрямовану на вирішення актуальних суспільних проблем у галузях культури, освіти, медицини, соціального захисту та спорту. До речі, у жовтні завдяки пану Коптеву та сприянню Першої міжнародної будівельної компанії, якою з початку її заснування керує Ігор Курган, буде втілено новий проект - відкриють пам'ятник музейному працівникові й активному учаснику краєзнавчого руху 20- 30-х років XX століття Василю Івановичу Маслову, який є для мене дуже близькою людиною, - наголосила Олена Клочко.

-    Олено Олександрівно, розкажіть, будь ласка, яким Ви запам'ятали Василя Івановича?

-    Повненьким! З ним було дуже приємно обійматися. Він був м'який і теплий (посміхається). А ще неабиякий добряк. Його учні говорили, що він навіть оцінок поганих не вмів ставити, ще й інших викладачів умовляв йти назустріч студентам.

А от мій батько, який дуже добре товаришував із Василем Івановичем, розповідав. що Маслов був неабияким гурманом. Купував найдорожчу та найсмачнішу їжу. Всього потроху: ікри, сьомги... Робив маленькі бутерброди, запрошував до себе гостей і пригощав, розповідаючи цікаві історії. Ще у нього було чудове захоплення - фотографія, любов до якої він прищепив своєму зятю, племінниці, моєму батькові...

-    Кажуть, що, окрім родинних зв'язків, Василь Іванович був ще й Вашим хрещеним батьком?

-    У той час забороняли хрестити дітей. Мій тато був офіцером Радянської армії, мама - медпрацівником. Тому провести обряд, маючи такий статус, батьки не наважувалися. Якось увечері вони вирішили відвідати кінотеатр. Якраз у нас гостював Василь Іванович зі своєю племінницею. Тільки-но батьки вийшли за двері, як дядько, не зволікаючи, загорнув мене в ковдру і разом з Іриною (племінниця - Авт.) пішли до Іванівської церкви. Ось так мене й похрестили. Маслов взагалі був віруючою людиною. Він навіть ніколи не знімав ікони зі стін свого кабінету, хоча тоді за це могли покарати.

-    Відомо, що саме Василь Іванович Маслов створив у Прилуках один із найкращих на той час музеїв в Україні, який тепер носить його ім'я. Як йому це вдалося?

-    Переїзд мого хрещеного, який на той час працював у Київському університеті, до Прилук був обумовлений кількома причинами. По-перше, життя у столиці початку 20-х років було важким. Василь Іванович за браком коштів не міг винаймати окрему квартиру з повним пансіоном, не міг він і обтяжувати родину старшого брата Сергія, котрий виховував двох неповнолітніх синів. По-друге, становище Сергія та Василя Маслових - безпартійних викладачів української та російської літератури XVIII-XIX століть - у стінах університету було доволі хитким. По-третє, у Прилуках залишалися старенькі батьки і непрацююча сестра з немовлям, які потребували захисту й підтримки.

-    Як викладач з Києва завоював прихильність прилуцького виконкому і став завідуючим музеєм?

-    У той час на посаду завідувача музею у Прилуках претендували багато музейних працівників, котрі, аби очолити заклад, погоджувалися переїхати до повітового міста. Та окружний виконком висував до майбутнього завідувача суворі вимоги: не тільки вища гуманітарна освіта, ґрунтовне знання історії, а й прилуцьке коріння, знання місцевого менталітету, звичаїв. Цим критеріям якнайкраще відповідала кандидатура Василя Маслова.

-    У якому стані на той час була місцева духовна скарбниця?

-    Василь Іванович захопився новою справою. На старенькому велосипеді Маслов їздив сусідніми селами, збираючи старожитності й спогади селян, картини та предмети художнього значення у кинутих напризволяще маєтках поміщиків. Він побував у сплюндрованих монастирях, зруйнованих церквах, на згарищах панських садиб і скрізь знаходив речі, що мали музейну цінність. Мріючи про музей європейського рівня, Василь Іванович вирушив до наркома культури та освіти Анатолія Луначарського й домігся дозволу отримати із запасників Ермітажу та Російського музею оригінальні роботи італійських, німецьких, французьких і нідерландських майстрів живопису XVII-XVIII століть.

-    Стільки роботи за досить короткий період - чотири роки. Чому ж тоді Василю Маслову довелося покинути посаду завідувача музею?

-    Можливо, Василь Іванович так би й залишився у Прилуках, якби не злісний наклеп секретаря
Прилуцького партапарату Ідліна в травні 1929 року. Маслова було знято з посади завідуючого музеєм. Наукові кола Києва на чолі з академіками Перетцем та Но- вицьким виступили на захист Василя Івановича, і керівникам партапарату все ж таки довелося скасувати свою постанову про звільнення завідувача музею. Однак реалії життя 30-х років давали зрозуміти, що репресії не за горами і краще покинути Прилуки. Та й за результатами діяльності його саме було обрано науковим співробітником Академії наук України. Василь Маслов отримав у Інституті історії матеріальної культури штат співробітників, студентів-археологів, щоб працювати в експедиціях, які досліджували культуру Ольвії, Херсонесу та інших стародавніх поселень. У Києві Маслов подовгу не засиджувався: влітку - розкопки, взимку - робота в архівах та музеях України. Сам Маслов у своєму щоденнику писав: «Що стосується суспільної праці, то вона під час мого життя в Києві з 1930 року проявлялася у різноманітних формах. Працюючи в Інституті історії матеріальної культури, я брав участь у сівбі та жнивах, читав лекції робітникам Київського електронно-арматурного заводу. Після переходу до педінституту та університету неодноразово виступав з лекціями перед частинами Червоної Армії, на підприємствах Києва, Черкас, Білої Церкви, Ніжина, брав участь у проведенні систематичних курсів літератури для працівників київської преси, у читанні лекцій учителям Києва, Прилук, Білої Церкви, Дніпропетровська, слухачам Вищої партшколи Києва, у друкуванні статей у місцевій пресі, виступах по радіо та інше».

-    Як давно музей почав носити ім'я Василя Маслова?

-    Працівники музею самі підняли клопотання, аби духовній скарбниці було присвоєно ім'я її сподвижника - Василя Маслова, і з 2010 року його офіційна назва - Прилуцький краєзнавчий музей імені Василя Івановича Маслова.

P.S.
До речі, моя співрозмовниця Олена Клочко пішла стежкою свого хрещеного. За її плечима 34 роки стажу науково-педагогічної роботи. А ще вона є автором більш ніж 35 наукових та науково- методичних праць, краєзнавцем і журналістом. Якби Василь Іванович був живий, він неодмінно б пишався такою родичкою!

Сніжана Божок, газета  «Чернігівщина» №39 (367) від 27.09.12

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.