moregoods
Пародонтакс
Шампунь
Доместос
Рекс
Шампунь
Крем дневной
Мицелярная вода
Тушь
Ленор
Кондиционер
moregoods
Зубная нитка
Пятновыводитель
Сейфгарт
Тайд
Рексона
Сиф
краска
крем для рук
Даф
Шампунь Даф
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Розумні стосовно історичних подій, але недоголугі у творенні своєї історії



Розумні стосовно історичних подій, але недоголугі у творенні своєї історії

Лауреат Нобелівської премії 2015 року, письменниця Світлана Алєксієвич якось сказала в інтерв’ю, мовляв, показати, який ти розумний через п’ятдесят-сто років після події, - не питання. І тут же процитувала Достоєвського: «Кожен кричить свою правду».



На превеликий жаль, отой крик «розумної правди» чуємо й стосовно глибоко трагічних подій, про які треба, мабуть, не кричати, а виважено аналізувати, щоб винести застережливий урок і не допустити повторення такої трагедії.

Кожного року в кінці листопада по всій Україні проводяться траурні заходи з вшанування жертв Голодомору. Головна мета - поминальна - досягається. А застережлива?.. Складається враження, що вона підмінюється іншою метою: приклеюванням до трагедії нових визначень та гасел - геноцид, помста за свободу тощо. Причому узаконенню і поширенню такої «новизни» приділяється величезна увага, витрачаються величезні людські й фінансові ресурси.

Подається те і в руслі патріотичного виховання молоді.

Саме з такою метою в Чернігівській обласній бібліотеці імені Короленка проводили «крутий стіл» під назвою «Наша печаль і скорбота», учасниками якого були здебільшого студенти місцевих вищих навчальних закладів.

Виступали фахові історики, кандидати наук, студенти-дослідники. Але на яких прикладах з того страшного Голодомору намагалися доповідачі піднімати в молоді патріотичний дух? Переказами давно відомих фактів злодіянь більшовицької влади у селах?

Один з учасників «круглого столу», співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій Горобець розповів, як процвітало п’янство серед сільських керівників у трагічні тридцяті. Перед цим він дав інтерв’ю газеті «Чернігівщина», де назвав кілька нових причин Голодомору: робота на військовий конвеєр, недолуга кадрова політика, що допустила до влади безжальних комуністів, бажання селян бути вільними, за що й поплатилися та тихо помирали.

Ніби й правду каже, але за тією правдою є й інша правда, про яку не прийнято говорити на заходах з Голодомору, бо вона не вписується в термін «геноцид» і взагалі може суперечити декомунізації. От і виходить, що комуністичні символи і назви декомунізували, а методи боротьби комуністів з ворожою ідеологією залишили для свого використання. Скільки заборонених тем уже маємо в незалежній, демократичній Україні? За таких обставин неможливо дослідити реальні причини трагедії, а отже й винести правильний повчальний урок.

Наведу кілька прикладів, виписаних із збірника Державного архіву Чернігівської області «Голодомор 1932-1933 рр. на Чернігівщині», які спростовують «умозаключения» вченого Сергія Горобця про те, що «...в 1932-1933 роках селяни справді часто вмирали тихо, без спраги ву, бо вже просто не залишилося ніяких ресурсів для опору» («Чернігівщина» від 23.11.17р.).

Інформація Дмитрівського райкому до обкому КП(б)У: «Особливо активно виступає проти плану хлібозаготівлі с. Корінецьке.... селяни називають радвладу й партію грабіжниками ... категорично заявляють, що, мовляв, "через трупи перейдете, тещі хліб від нас візьмете"».

Телеграма в обком: « ... у селі Рубанка Дмитрівського району 100 жінок розібрали на мельниці 200 п мірчука, розгромили двох активістів...».

Інформація Менському райкому: «Був такий вислів, що «нащо нам Ленін і всі, коли нас довели до нищети».

Із спецзведення Бахмацькому райвідділу ДПУ:

Село Тиниця. «Кропивна Дар’я, жінка твердоздатчика, говорила «досить радвладі і комуністам царювати, скоро і наше право настане...».

Село Івангород. Член артілі Ворошилова Заболотний, бідняк, говорив:«... побачите, що 15 травня повинно що-то бути - або війна, або повстання».

Село Батурин. Горбативець говорив: «... якщо й до нас прийдуть хлопці-повстанці з Атюші, то ніхто не відмовиться пристати до них, бо все одно вмирати».

Село Мартинівка. «Надіслана туди бригада хліб виявляти. Під час із’яття в хату заскочило декілька жінок, які почали не давати хліб, ругатися, а Топтун Ониська і Васильченко Марія почали рвати одяг на членах бригади. На жінок було складено акт, передано до міліції для притягнення до суворої відповідальності».

Дрімайлівка, бідняцьке село: 250 колгоспників, переважно жінки, не дали відвантажувати на заготзерно хліб.

Інформація до Варвинського райкому КП(б)У: «... на зборах колгоспу бідняк По-литко Юхим почав викрикувати, що плану приймати не треба, бо ми будемо голодні. І по першому голосуванню план хлібозаготівлі не прийняли».

Такі витяги з архівних справ можна наводити й наводити. На основі яких же документів Сергій Горобець плюнув на пам’ять селян, написавши про них, що Сталін переломив селянству хребет і поставив на коліна, і вони «вмирали тихо, без спротиву». І на такому історичному висновку проводили для студентів урок патріотичного виховання?

І це ще не всі новоявлення на уроці пам’яті Голодомору. Кандидат історичних наук з Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка Тамара Демченко розповідала на «круглому столі», які безграмотні та залякані були селяни, інтелігенція боялася правду казати про голодовку навіть своїм дітям, щоб ті ніде не ляпнули зайве.

А як же тоді бути з достовірними фактами, що в архіві? Виходить, що залякані безграмотні жінки врукопашну йшли проти озброєних хлібозаготівельних бригад, чинили опір прийняттю нереальних планів хлібозаготівлі та виконанню таких?
Цікаво було б довідатись, коли фаховий історик почала так сміливо, з новою термінологією говорити про Голодомор? Може, ще при Брежнєві?.. Та і в Незалежній, мабуть, не відразу на таке зважилася. А принижені нею «безграмотні і залякані» селяни не тільки говорили, а й боролися проти голодовки ще при Сталіні. Вловлюєте, Тамаро Павлівно, різницю між Вами, вченою та сміливою, й отими безграмотними селянками? Немало їх і загинуло. Але їхній опір врятував від голодної смерті сотні тисяч селян. Та про це і слова не було на «круглому столі» в бібліотеці. Тож вимушений процитувати ще кілька архівних документів.

«Секретаря Пльохівського партосередку Апанасенка за свідомий опір хлібозаготівлі, за те, що не давав вивозити зерно, з роботи зняти, з лав партії виключити,
передати прокуратурі, доручити їй негайно заарештувати».

Бюро партосередку вивело зі складу бюро яненка (подав заяву про вихід з партії) і приступило знову до обговорення плану хлібозаготівлі, де обратно те ж повторилося:

".. .план виконати можна, але люди залишаться голодні”. Коли я поставив питання в упор, то й Галич подав заяву про вибуття із партії».

«Правління двох колгоспів покладаються на колгоспну масу, а маса, особливо жінки, настрою анти радянського - проти здачі хліба».

«Кандидат партии Бондар Т. (голова сельрады) высказался решительно против принятия плана: "Я не могу оставить голодными все село и сделать из него вторую Драбовщину. Другие члены кандгруппы (кроме комсомольца Валевач) также высказались против принятия плана"».

«Прилуцький нарсуд засудив керівників Рудовського колгоспу за систематичне розбазарювання продуктів на громадське харчування».

«Голова колгоспу Рубан (с. Красне) дозволив збирати колоски для власних потреб колгоспникам та колгоспницям на тій ділянці, на якій вони жнуть. Тов. Рубана з роботи зняти та передати до суду за розкрадання колгоспної власності».

Знову ж, таких прикладів багато в названому вище архівному збірнику. А скільки їх в самому архіві? Одначе, широко і масивно вшановуємо жертви Голодомору, витрачаємо мільйони на пам’ятники і хрести, в країнах світу добиваємося визнання Голодомору геноцидом, а чи дійде коли черга до вшанування пам’яті тих, хто боровся й віддав своє життя, або тривалий час був на каторзі, за те, що рятував односельців від голодної смерті? Бо як би не крутив Український інститут національної пам’яті нашою пам’яттю, але в ній залишаються перекази очевидців, і архівні документи свідчать, що не в усіх селах був страшний Голодомор, в окремих взагалі жодна людина не померла від голоду. Чим не приклади таких громад з їхнім людяним активом для уроків з виховання молоді?

Ще однією напівправдою забиваємо голови сучасній молоді. Останнім часом винних за Голодомор шукаємо в Москві. Але звідти йшли директиви, а самі безчинства творилися місцевими нелюдами. Наведу один витяг з архіву. «... при допросе детей горящими спичками жгли нос и подкладывали пальцы детей под доску, давили, устраивая пытки. «Активисты арестовали в хате двох женщин и, затопив печь, закрили трубу, напустив в хату дыма, через дверь кричали: «хлеб давай, иначе удушим вас». «Баран Татьяну в одной тельной рубашке, босую, вывели на снег, угрожали расстрелом в случае несдачи хлеба».

Сучасні дослідники Голодомору політичними лозунгами затінюють такі страхіття, разом з катами. Тож прояви доморощеного звірства досі не затавровані належним чином, натомість дивуємося, коли зустрічаємося з подібним в наші дні.

Років через п’ятдесят-сто нові історики теж, думаю, будуть досліджувати наш «геноцид» стосовно 60 відсотків населення, що перебуває за межею бідності - за висновками ООН. Що вони подумають про нас, розумних і патріотичних, але не здатних відстоювати своє конституційне право жити в достатку та під державним захистом? І одну з причин, може, назвуть: не засвоїли урок боротьби навіть отих «безграмотних і заляканих» жінок тридцятих років двадцятого століття. Бо не борцями славилися, а політичними свистунами - он скільки всього вже просвистіли!

Григорій Войток, «Чернігвщина» №48 (657) від 30 листопада 2017

Теги: Чернігівській обласній бібліотеці імені Короленка, «крутий стіл» під назвою «Наша печаль і скорбота», Григорій Войток, «Чернігвщина»

Добавить в:
Армения

Стомат Гарант

ЦентрКомплект