Микола Тарасенко підозрює головну медсестру торакальної хірургії в заволодінні 28 тис. грн. під приводом лікування його батька

41-річний Микола Тарасенко з села Анисів Чернігівського району подав до поліції заяву. Підозрює що його землячка, 33-річна Лідія Герасименко, працюючи в.о. головної медсестри відділення торакальної хірургії обласної лікарні, заволоділа 28 тисячами гривень під приводом лікування його батька 72-річного Леоніда Федуся.


Лідія Герасименко

«Казала, що їй три аптеки платять»

— Тато інвалід першої групи. У нього немає ока, відсутні чотири пальці на лівій руці. Він інвалід війни, — розповідає Микола Тарасенко.

— А ще хворий на цукровий діабет, інсулінозалежний. У квітні лікувався в ендокринології. Поскаржився на біль у грудній клітці. Виявили рак правої легені. Мені підказали, що в обласній лікарні відкрилося відділення торакальної хірургії. Там працюють найкращі спеціалісти. І ми звернулися туди.

Заввідділенням Олег Лузан вислухав, сказав, що зробить усе можливе. На той час у відділенні працювала односельчанка Ліда Герасименко. Казала, що вона старша медсестра. У батька лежало дві тисячі гривень у паспорті. Прихожу, а там лишилося 50. Питаю: «Тату, де гроші?» «Ліда взяла», — відказав.

Я до неї: «Лідо, ти гроші брала? А вона «Ти знаєш, яке дороге лікування». Я сам купую ліки, у мене дисконтна картка, у батька пільга. А Ліда: «Ти будеш мати три відсотки знижки. А я можу і десять відсотків отримати. Мені три аптеки в лікарні по три тисячі гривень у місяць платять за те, що я клієнтів до них приводжу».

— Наскільки лікування дороге? — поцікавився.

— Кому як. Якщо частину легені видалять, 45 тисяч гривень, а якщо цілу — всі 50, а то й більше. Ви на яку суму розраховуєте?

— У нас лише 35 тисяч гривень, — кажу.

Віддав 35 тисяч гривень

— Батька прооперували, видалили одну легеню, — продовжує Микола Тарасенко. — Став віддавати Ліді гроші. Якось увечері мені подзвонили додому з відділення: «Чому у батька немає призначених ліків?» «Так Ліда ж мала їх купити», — кажу. Потім лікар мене зустрів: «Чому медикаментів немає?» Я про Ліду знову сказав. А сам до неї. Усміхається: «Ой, забігалася, забула. У нас 65 років лікарні відзначали у драмтеатрі, я там була». Більше про ліки мені ніхто не нагадував.

Після операції знадобилося тату переливання крові. Я ж не знав, що і плазма, і кров надаються безкоштовно. Ліда сказала, що один раз коштує 3200 гривень (було їх кілька). Завела мене в кабінет. Від руки написала якусь квитанцію. Сказала: «Віднесу в бухгалтерію, в адміністрацію».

Одного разу повела і мене з собою. Каже: «Візьми ксерокопію паспорта батька і його посвідчення інваліда війни, знижку зроблять на наступне переливання». Сама піднялася на другий поверх. Повернулася і каже: «З трьох тисяч 200 гривень зробили знижку до 2800. Бухгалтерія закрита, давай гроші мені, а сам іди на автобус». Це вже коли все розкрилося, до мене дійшло, що бухгалтерія ніяких платежів не бере з пацієнтів, — зітхає Микола. — Потім за плазму гроші їй віддав. Загалом 35 тисяч гривень. Щоб витягти батька, я навіть кредит взяв, 3500 гривень.

Пробув тато у лікарні з 25 липня по 29 серпня. Заввідділенням Олег Миколайович Лузан не взяв з мене ні копієчки. Батько пішов на поправку. Виписали додому. І Ліда тут як тут. Каже: «Я буду курирувать його».

«Колола батьку різні антибіотики»

— Стояла трубочка у рані, потрібне було щоденне промивання. Подзвонив Ліді. Вона: «Ой, не трогай, я сама прийду».

Вдома на третій день після виписки рана розкрилася, довелося повертати в лікарню 4 вересня. Незважаючи на вихідний, лікар прийшов, усе зробив, туга пов’язка — і додому. І Ліда продовжила ходити до нас. Сказала: «Олег Миколайович уколи антибіотиків призначив». Уранці, перед роботою, колола батьку по два уколи. І ввечері два. Антибіотики чомусь різні. Пляшечки з-під ліків забирала. Останні я перехопив, уже як все розкрилося (показує кульок з порожніми пляшечками).

«Лідо, треба Олегу Миколайовичу сказати про стан батька», — говорю — «Його немає в Україні, поїхав у відпустку на місяць за кордон, зв’язок лише через мене». І при мені з ним нібито розмовляла по мобільному. «То які ліки?» — уточняла, і таке інше. Ось тут мене і насторожило. Це ж скільки грошей треба, аби щодня дзвонити за кордон? А Ліда: «Мені депутат рахунок поповнює». Та я не повірив. За кілька днів попросив телефон показати. Листаю, а там немає дзвінків Олегу Миколайовичу. Кажу їй: «Як це так?» А вона: «У мене так з телефоном буває. То ти наклацав що попало».

Доки батько був дома, з 4 по 27 вересня, я передав Ліді начебто на ліки ще 6300 гривень. Як з’ясувалося потім, вона за один флакон брала гроші як за упаковку. Наприклад, «Ацелізин» коштує 31 гривню з копійками за флакон, мені говорила —150.

Вирішив розбиратися.

— Ти мене розводила й імітувала дзвінки, — кажу. — Більше сюди ходить не будеш.

Вона давай плакати. Говорити, що онкохвора, робили хіміотерапію. Через це зуби повипадали. їй треба 24 тисячі гривень на гормони після операції, і всяке таке. Та я не повівся. Чотири дні вмовляв повернути гроші. Обіцяла, обіцяла і нічого. Коли зрозумів, що грошей не буде, став записувати наші розмови на диктофон. Потім пішов до Олега Миколайовича. Питаю: «Ви були за кордоном?» Каже: «Ні». «Чотири антибіотики батьку призначали?» Сказав, що лише один, і то на десять днів. А вона майже місяць батьку колола по чотири препарати на день.

Олег Миколайович викликав Ліду в кабінет. Вона почала: «Можна я з вами поговорю наодинці?» А лікар: «Моє ім’я дорожче. Ти знаєш, що ці гроші треба вернути людині?» «Поняла», — відказала. У коридорі я підійшов: «Лідо, а гроші». А вона: «Та пішов ти».

І я пішов до головного лікаря. Написав заяву, а потім і в поліцію. Батька 27 вересня поклали знову в лікарню — після того, домашнього, лікування йому погіршало.

— Миколо, ви в поліцію написали заяву про 28 тисяч. А віддали 35 тисяч і ще 6300.

— За листами призначення я дізнався, які препарати давали батьку і скільки. В аптеці з’ясував їх вартість. Вийшло сім тисяч гривень з хвостиком. А про 6300 забув вказати. Нерви, голова забита.

Вона щотижня брала у батька кров у 20-кубовий шприц . Начебто на аналіз. Та куди дівала, невідомо.

Розмовляв з матір’ю Ліди. Просила не писати заяву, обіцяла: «Гроші віддамо». Мовляв, і я Ліді винен гроші! Та якби я знав, що уколи внутрішньовенні ніхто не призначав, і говорити з нею б не став. Сам внутрішньом’язовий колов.

Анисівські легенди

— Миколо, люди в Анисові розказують про Лідію різне. Ви що, не чули?

— Я пліток не збираю і не поширюю. Наша сім’я живе замкнуто.

З’ясувалося, про винахідливість Лідії Герасименко в Анисові вже легенди ходять. Мати-одиначка, ростить доньку. Взяла кумою дочку сільської голови. Торік головисі Тетяні Кучі подзвонили зі столиці, зі служби безпеки кредитної установи. І сказали, щоб повертала гроші, бо Ліда в кредит взяла п’ять тисяч гривень на лікування хворої куми (дочка голови). А її нібито поручителем вказала. А Тетяна Михайлівна нічого не знала і документів не підписувала. Пішла розбиратися до Герасименків (мати Лідії депутат сільради. — Авт.). Після цього Ліда відразу погасила кредит.

На минулих виборах Лідія Герасименко була головою дільничної виборчої комісії в Анисові. За роботу вся комісія отримала премію. Ліда поділила її так: собі 50 відсотків, решту кому дала, кому ні. Дійшло до суду. Присудили Лідії громадські роботи. Відпрацювала.

«Повернула 10 тисяч гривень»

Подружжя Лугових живе на одній вулиці з Герасименками. Захворіла донька Таня (нині дівчина навчається на шостому курсі у Полтавській медакадемії).


Сергій Луговий

— Ліда наче своя, з одного села. Нам допомагати взялася. Було, черга 20 чоловік стоїть, за день до лікаря не попадеш. А вона без черги проводила нашу Таню. Ну, як тут не вірити? — розповідає 51-річний Сергій Луговий. — Придумала уколи по 300 гривень. Умовила Таню про них нікому не розповідати. Приносила якісь таблетки. І ми давали і давали гроші без розписок, без нічого.


Валентина Лугова

— Дійшло до того, що Ліда сказала — треба препарат для... розрідження кісток. Тоді чоловік пішов у лікарів спитати, чи потрібен такий. З’ясувалося, що ні, а вона колола доньці фізрозчин, — приєднується до розмови 49-річна Валентина Лугова. — А ще у нас вдома імітувала по телефону розмову з лікарем. Наче консультувалася, що потрібно уколи по три тисячі гривень за один купувати. Коли все розкрилося, сказали: «Лідо, верни гроші». Повернула 10 тисяч гривень.

— Де тільки нашу Ліду не знають, — каже Сергій Луговий. — У психушці робила, у Чернігівській райлікарні теж. Гроші збирала на похорон брата, та він живий. То халати обіцяла купити, гроші з колег зібрала. Досі ждуть. А скільки таких дурних, як оце ми, попалися, не відомо.

З роботи звільнили

— Це наше горе, — так про Лідію Герасименко каже Андрій Жиденко, головний лікар обласної лікарні. — За нею ще шлейф тягнеться з того часу, як вона в урології працювала. Колектив намагався її сам перевиховати. Я розібрався і сказав: «Ти працювати не будеш». Вона написала заяву на звільнення.

Мати Людмила Герасименко захищає доньку:

— По три години надень ходила, годила. Чого ти не сказав, що тобі щось не так (це вона про Миколу Тарасенка)? І ще й не заплатив за це. Хто в наш час даром що робить? Обіцяв же по закінченні. І перед роботою, як на Чернігів їхати, бігла, о пів на сьому ранку. І після роботи. Думала, хоч трохи заробить. Вона сама дитину ростить. Там же рак. Хто б іще пішов їм помагать?

За підрахунками самої Лідії, година роботи медсестри у лікарні коштує 15 гривень. Три години — 45. Вона майже місяць приходила до хворого, заробила приблизно 1500 гривень. Про те, що ходити не треба було, мовчить. Зате запитувала, що робити, аби стаття не вийшла, лякала тьотею Наташею з прокуратури.

* * *

Микола Тарасенко хоче, щоб було чесне розслідування, вернули гроші. А ще — відгукнулися ті, кому так само медсестра «допомагала». Телефон Миколи в редакції.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №41 (1588)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: