Зріє війна за «чорне золото» чернігівського Полісся

Олігарх і вугільний магнат Ринат Ахметов зацікавився енергетикою Чернігівщини. Основний пріоритет – торф. Щоправда, «господар Донбасу» поки що діє не відкрито, а через своїх контрагентів. Так, нещодавно голова Конфедерації вільних профспілок Михайло Волинець, якого небезпідставно вважають людиною Рината Ахметова, активно включився в боротьбу за права працівників «Смолинської дільниці з видобутку торфу» ДП «Чернігівторф». А минулого тижня він публічно «засвітився» в компанії людини нардепа Валерія Дубіля, яка не має жодного стосунку до профспілкового руху. Схоже, війна за поліське «чорне золото» виходить на новий етап.



Що пов’язує голову Конфедерації вільних профспілок Михайла Волинця, якому приписують зв’язок з Ринатом Ахметовим, і людину нардепа Валерія Дубіля – депутата Чернігівської міськради кількох каденцій, а нині безробітного «громадського активіста» В’ячеслава Лебедя? Нічого! Окрім бізнесу. Погодьтеся, важко уявити останнього в ролі профспілкового лідера. Втім, це не заважає йому сидіти поруч із професійними «захисниками» трудящих, до того ж не просто сидіти, а й говорити про створення нових робочих місць, гідну оплату праці, права трударів. Так, наприкінці минулого тижня В’ячеслав Лебідь взяв участь у прес-конференції, присвяченій реальним інструментам захисту працівників.

Захід відбувся в Чернігові, а його організаторами виступила Конфедерація вільних профспілок. Окрім обговорення проекту «Трудового кодексу України», проблем фінансування соціальної сфери, хибності реформ, неприпустимості утисків малого та середнього бізнесу, значну частину розмов присвятили саме темі чернігівського торфу. Для цього вкотре витягли на світ Божий колишнього голову первинної профспілкової організації ДП «Чернігівторф» Андрія Зайкова, до речі, також безробітного. Останнього з Михайлом Волинцем пов’язує давня дружба та профспілкова боротьба. До створення Конфедерації вільних профспілок Андрій Зайков очолював первинну профспілку, котра входила до Незалежної профспілки гірників України, очолюваної тим же таким Михайлом Волинцем.

Зрештою, свій інтерес до північного краю пан Волинець проявив не так давно, а саме після підписання чотирьохстороннього Меморандуму по всім відомій «Смолинській дільниці з видобутку торфу» ДП «Чернігівторф». На початку квітня Михайло Волинець активно включився в боротьбу за права торф’яників, задекларувавши її безкомпромісність. Очевидно, що профспілкового лідера цікавить не так колектив підприємства, якого практично вже немає, а, власне, сам торф – ще один поліський бурштин, здатний без особливих витрат на виробництво, приносити надприбутки. А присутність В’ячеслава Лебедя поруч з Михайлом Волинцем свідчить про неприхований інтерес колишнього «смотрящого» за областю Валерія Дубіля.



Зауважимо, що на Чернігівщині з п’яти заводів залишилося всього два, які виробляють торфобрикет – Смолинський (Чернігівський район) та Ірванцівський (Семенівський район). Віддаленість від основних транспортних комунікацій та від обласного центру дає можливість Ірванцівському торфозаводу розвиватися і не боятися приходу рейдерів. Проте Ірванцівський торфобрикетний завод нині видобуває сировину на торф’яному полі площею всього 1000 гектарів. За прогнозами експертів, запасів торфу там вистачить до кінця цього століття. Уся ж площа торфовища становить 6000 гектарів. Після всіх махінацій цей завод, із такими величезними покладами енергетичної сировини, залишився єдиним підприємством цієї галузі, яке працює з прибутком на теренах Чернігівської, Сумської і Київської областей.

А от Смолину пощастило менше. За нього взялися серйозні люди. Всі ці меморандуми і спроби Чернігівської обласної ради нинішнього скликання переграти ситуацію на свою користь – це квіточки порівняно з тим, що було 11 років тому. У 2005 році торфобрикетною аферою займалася спеціальна робоча група парламентського Комітету з боротьби із корупцією і організованою злочинністю (голова комітету — Володимир Стретович). У доповідній записці від 10.01.2005 р. за підписом Олександра Луцика, помічника-консультанта народного депутата України Володимира Стретовича, читаємо: «Група осіб у складі Федора Лозяна — голови ВАТ «Чернігівоблпаливо» та його заступника Володимира Петренка, а також Сергія Проценка — заступника директора ДП «Чернігівторф» під протегуванням і прикриттям Андрія Дмітрієва — радника голови Чернігівської облдержадміністрації, створила стійку злочинну організацію з метою доведення ДП «Чернігівторф» до штучного банкрутства, викупу основних засобів у свою власність, розкрадання коштів з державного бюджету».

На підтвердження своїх висновків Олександр Луцик навів 27 документально встановлених фактів злочинної діяльності зазначених осіб. Діяльності, яка має виразні ознаки злочинів, що підпадають під 16 (!) статей Кримінального кодексу, а серед них: ч. 1 ст. 255 «Створення злочинної організації», ч. 2 ст. 126 «Побиття і мордування», ч. 4 ст. 28 «Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією», ст. 218 «Фіктивне банкрутство», ст. 219 «Доведення до банкрутства», ч. 1 ст. 350 «Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок» тощо.

Було встановлено також високу вірогідність причетності керівництва міліції і прокуратури Чернігівської області до злочину, який кваліфікується за ч.2 ст. 256 «Сприяння учасникам злочинних організацій та приховування їх злочинної діяльності».



Поза сумнівом, фінансово-виробнича афера в торфоенергетичній галузі є результатом діяльності мафіозних структур, до яких безпосередньо причетне тодішнє керівництво і правоохоронні органи Чернігівської області. Згодом ця афера фактично перетворилася на гангстерську війну.

Так звана «планова збитковість» вітчизняних торфорозробок не повинна нікого вводити в оману. Торф – екологічно чисте паливо майбутнього. Він однаково добре спалюється на теплоелектростанціях і переробляється в дизельне пальне. Його також використовують як натуральне органічне добриво, а в сполученні з бішофітом він відновлює родючість ґрунту в районах, забруднених внаслідок видобутку нафти. Поклади поліського торфу на найближчі декілька століть практично невичерпні... Видобуток торфу за своєю окупністю переважає добування вугілля. З появою людини «господаря Донбасу» на теренах Чернігівщини і зацікавленості колишнього господаря області темою торфу людям в Чернігівській обласній раді доведеться втихомирити власні амбіції. Зріє війна за «чорне золото» Полісся. У цій війні меморандуми і програми не матимуть жодної цінності. Від того, хто виграє цю війну, залежатиме і режим реалізації на Чернігівщині донецького вугілля.

Віталій Назаренко, "Чернігівщина" №20 (577) від 19 травня 2016

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: