В тилу гірше, ніж на фронті

Середа, 9 березня 2016 09:21 | Переглядів: 2489

Старі, брудні і порвані намети радянського зразка, збиті поспіхом нари, сяк-так облаштований побут, поодинокі туалети та відсутність центрального водопостачання – і все це доповнене півметровим шаром грязюки, яка тут скрізь. У таких умовах вже другий місяць поспіль мешкає близько чотирьох тисяч солдатів одного з найбільш боєздатних підрозділів української армії – 53-ї окремої механізованої бригади. За кілька місяців до демобілізації бійців вивели з передової і закинули для бойового злагодження на полігон «Широкий Лан», що на Миколаївщині. Серед солдатів – багато мешканців Чернігівщини, тож чернігівські волонтери вирушили на Миколаївщину, аби проінспектувати умови перебування своїх земляків та принагідно відвезти захисникам гуманітарну допомогу.

«Голодний бунт»

Полігон «Широкий Лан», розташований поблизу села Улянівка, що на Миколаївщині, став відомим завдяки демаршу 46-ти бійців 53-ї окремої механізованої бригади, які на початку лютого на знак протесту проти неналежних умов утримання вирушили пішки до Миколаєва. Обстріляні в жорстоких боях солдати не витримали відвертого знущання офіцерів і вирішили донести у такий спосіб всю правду до військового командування та прокуратури. Зрештою, після набуття розголосу, в стан справ втрутився особисто міністр оборони України Степан Полторак, який 15 лютого підписав наказ про притягнення до відповідальності офіцерів, винних у ситуації, яка склалася на полігоні. Відомо, що вже відбулося три судових засідання щодо заступника начальника тилу оперативного командування «Схід» Ігоря Чернієнка, начальника штабу, першого заступника командира 53 бригади Сергія Войченка та самого командира Валерія Водолазського. Паралельно військова прокуратура звинуватила трьох бойових офіцерів у тому, що вони дозволили своїм підлеглим вчинити демарш. Один із офіцерів – чернігівець! Тож, почувши про спроби військового командування притягнути його до відповідальності, місцеві волонтери виступили з відкритим листом на підтримку солдатів і бойових офіцерів, які розділяють зі своїми підлеглими всі тяготи служби. У своїй заяві волонтери звинуватили командування полігону у діях на руку агресора.

«Росія намагається знищити вояків фізично, а командування полігону знищує як здоров’я, так і бойовий дух фронтовиків. У жодній армії світу нема такого ставлення до вояка – ні на лінії фронту, ні в тилу. Востаннє нагадуємо, що це НАША армія. Саме ми, народ України, в найтяжчий час годували, одягали, озброювали та морально підтримували наших вояків. Саме ми, а не золотопогонна тилова зграя. Це наші батьки, брати, діти, друзі та сусіди взяли до рук зброю, щоб захистити країну. Саме вони, а не ваші діти та родичі.

Це наші земляки зі всієї України воюють у всіх частинах, у т.ч. і в 53-й бригаді. Ми не збираємось мовчки споглядати, як знищують наших захисників», – заявили волонтери.

Втім, однією лишень заявою чернігівські волонтери не обмежилися і вирушили на полігон, аби на власні очі побачити, що змінилося з часу «голодного бунту» вояків.

Мільярди закопані в бруд?

За словами голови Чернігівського центру підтримки добровольців Євгена Орди, з часу так званого «голодного бунту» дещо змінилося.

«З видимого – завезли трохи ліжок, буржуйок, хоч і старенькі, але є намети, в самих наметах під ногами вже не бруд, а дошки, – каже волонтер і священик. – Місцеві волонтери навіть електрику провели».

«Якби не волонтери, то ми не уявляємо, як би тут взагалі жили», – втручається один із розвідників.

Проте під ногами у бійців і досі багато грязюки. Більшість солдатів ходять в гумових чоботях, адже тільки так можна зберегти ноги сухими.

«Те, що на «Широкому Лані» не все так добре, як, мабуть, про це звітує командування бригади та полігону, свідчить реакція замполітів, – продовжує розмову отець Євген. – Помітивши, що один із наших волонтерів фотографує обстановку в таборі, його забрали до штабного намету (такого ж брудного, як і решта), змусили видалити фотографії та написати розписку про нерозголошення».

Як розповідає отець Євген, раніше вже він бував у земляків з 53-ї бригади, коли ті стояли на Донеччині.

«Умови їхнього утримування на передовій і в тилу не порівняти, – каже Євген Орда. – Як не дивно, в Очеретяному (Донеччина), на лінії безпосереднього зіткнення, було краще, ніж на полігоні. Взяти хоча б ті самі намети – вони стоять в бруді, а поруч – суха місцина, височина. Чому б там не розташувати бригаду? Половина казарм пустують, натомість обстріляні солдати мусять тулитися по брудних наметах без води і спати на нарах».

За словами чернігівських волонтерів, лише високий моральний дух та патріотизм воїнів, а також допомога волонтерів, громадських організацій, простих людей сяк-так компенсують відсутність належного оснащення, жахливі умови проживання, допотопну техніку, якій по 30-40 років (!), бездарне тилове забезпечення...

Втім, солдати не скаржаться. Вони хитро примружують очі і кажуть: «прорвемося»...

Військові позаростали бородами і вже вросли у цю українську землю. Вони ніколи звідси не підуть! Солдати все ще вірять у допомогу держави, яка от-от має надійти. Держава ж вчергове розповідає про мільярди, виділені на армію. Втім, всі ці розповіді залишаються не більше, ніж порожніми байками, коли бачиш таке…

Віталій Назаренко, "Чернігівщина" №9(566) від 3 березня 2016