Із Гончарівського – у Халявин

Ніна Мазепа із Костобоброва Семенівського району у п’ятницю, 11 вересня, забрала із Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні сина, 25-річного Василя Мазепу. У Халявин, так у роді називають цю лікарню, бо розташована вона біля однойменного села Чернігівського району, Василь Мазепа потрапив із Гончарівського. Гончарівське — селище Чернігівського району, там відбуваються навчальні збори, проводять перепідготовку бійців.


смт Гончарівське

Василь Мазепа був на 10-денних навчальних зборах. Зголосився добровольцем (щоб картоплю не копати — жарт). За сусіда, у якого троє дітей. Василь — неодружений. Служив у армії.

У Гончарівському через пиятику у Василя стався напад епілепсії (неврологічна хвороба; найчастіше людина падає, її судомить, з рота йде піна). Військові викликали міліцію, лікарів. Бійця відвезли капатися у психоневрологічну лікарню. Матері про госпіталізацію одразу не сказали.

Коли Василь перестав відповідати на дзвінки, родичі не знаходили собі місця. Чоловік — із багатодітної родини. У Ніни Мазепи п’ятеро дітей: Світлана, Наташа, Василь, Сашко і Таня. Хвилювалися всі.

— Вася виїхав із Костобоброва 2 вересня, а у понеділок (7 вересня) дзвонить, що йому стало погано, — розповідає мати. Розмовляємо з нею біля входу в лікарню. Вона найняла машину і разом з донькою Світланою приїхала забирати сина. — Якщо у нього случився приступ, якщо ви прийшли з полігона і Васі нема, чого ви мені не подзвонили? — звертається до військових. — Казали, що ніхто не знає, де він. Потім мені старшина говорить: «Я не знаю, як там що, ну, ми його знайшли. Я його дві доби шукав». Як, дві доби, якщо я його за годину знайшла?

Тітці Василя Тамарі Деркач, котра працює молодшою медичною сестрою у Куликівській районній лікарні, підказали лікарі. Подзвонили у психоневрологічну лікарню, у приймальне відділення. Там сказали: є такий.

Із Гончарівського у лікарню Василя привезли непритомним.

— Як і хто мене віз, не пам’ятаю, — говорить костобобрівець. Розмовляємо 11 вересня. — Провал у пам’яті. Три дні був у реанімації. Відкапували. Лежав прив’язаний. Крапельниці були у дві руки й обидві ноги.

Розказує, що напад був шостого вересня. Перед цим у голові помутилося. Упав. Сталося це тому, що різко кинув пити. Щоб десь випити — не було можливості. Пити почали в автобусі, коли із Семенівки їхали через Новгород-Сіверський на Чернігів. Приїхали у Гончарівське. Знову пили три дні. Поки не заборонили офіцери. Пили вночі, у казармах. Гроші у всіх були. Горілка близько — у магазині. Майже не спали. П’єш, поки не впадеш. Чому пили? Бо енергія з’являється. Зникає страх, менше хвилюєшся.

— Різко кидати пити не можна, — ділиться. — Якщо дома п’ю два тижні, мама зранку сто грам наллє, в обід сто грам, увечері теж. І так кілька днів. Так виходжу із запою. Приступи бували і раніше, на фоні випивки.

— У армію пішло нормальне дитя, — говорить мати. — Відслужив. Повернувся, почав пити. У нього бували приступи й дома, коли пив. Ми його придержимо, відкачали, укол укололи, він переходить, і наче нічого й нема. Для чого його було сюди (у Халявин) везти? Заїжджали у військкомат, сказали мені: якого виховала — такого і отримуй. Мовляв, вони не несуть відповідальності. Чому без моєї згоди його відвезли сюди? Він загрози оточуючим ніякої не несе.

— Інвалідність у сина є по захворюванню? — запитую у матері.
— Не оформляли. П’є — може місяць пити. Потім, якщо різко кидає, — воно у нього начинається (хвороба). Якщо він дома, скаже: «Мам, купи мені пива». Похмелитися. Щоб не було приступу.

Для «партизанів» — без медогляду

Чому Василя Мазепу, хворого на епілепсію і на алкоголізм, забрали у Гончарівське?

— Медогляд для тих, кого забирають на збори територіальної самооборони, у законі не прописаний, — говорить представник обласного військкомату Вадим Лільчицький. — Забирають на 10 днів, і два з них проводити медогляд? У райвійськкоматі перед відправкою мають провести опитування в усній формі, запитати, чи всі здорові. Якщо отримують позитивну відповідь, значить, готові до відправки. Бійці, котрих забираємо на збори, стоять у нас у військовому резерві. Вони у військкомат не приходили, щоб зніматися з обліку за станом здоров’я.

— Перед відправкою ніхто на здоров’я не скаржився, — сказали у Семенівському райвійськкоматі (він у стадії формування, Новгород-Сіверсько-Семенівський об’єднаний райвійськкомат розділяється). — Наше завдання — відправити.

У партизани без медкомісії відправляють законно. Може, закон треба міняти? Якщо бійці не кажуть про епілепсію, то і про сифіліс змовчать?

— Сифілісом на контактно-побутовому рівні зараз заразитися практично не можна, — говорить лікар-інфекціоніст Микола Картель. — А от коростою, педикульозом (завошивленість), грипом, ротавірусною інфекцією (гостра вірусна інфекція, яка характеризується блювотою, проносом), дизентерією, гепатитом А (Боткіна) — цілком можливо.

Випадок із Василем Мазепою — третій, відомий газеті, пов’язаний із тим, що на Новгород-Сіверщині і Семенівщині забирають на службу без належної уваги до здоров’я бійців.

12 березня 2015 року у селі Галаганівка Семенівського району поховали старшину 41-го батальйону 41-річного Віктора Афанасенка. Він помер у ніч з 9 на 10 березня. Мобілізували 2 вересня 2014 року. Ішов, упав. Зупинилося серце. («Вісник Ч» за 19 березня: «Безхатько став героєм на війні»).

Влітку 2015 року у селі Шептаки Новгород-Сіверського району «Вісник Ч» перевіряв інформацію, що нібито 28-річний Михайло Магоня із села Шептаки був у АТО замість іншого чоловіка. «Сказали: «Іди, воюй», — згадував Михайло Магоня, розмовляли у Шептаках. — Ні комісії, нічого. Просто кинули як кота у мішку».

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №38 (1532)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: