Вугілля – 4 тисячі гривень за тонну. Дрова – від 1200 до 3200 за машину. Обирають дрова

Пропонують дрова, деревне вугілля, пелети. А де ж брати кам’яне вугілля? Чим гріються «не газифіковані» селяни взимку?



Харків'яни пропонують купувати вкладчину

По чотири тисячі гривень за тонну антрациту правлять харків'яни. Кажуть, ціна буде рости.

— Привезти тонну-дві вугілля в Чернігів ми можемо, — розповідає Олег Шугайчук, ФОП із Харкова. — Але вартість доставки порахуйте! Центри поставки вугілля — Харків і Дніпропетровськ. Вугілля важко запускають в Україну. Ми продаємо антрацитське (Антрацит — місто в Луганській області, підконтрольне сепаратистам. — Авт.) і павлоградське (Дніпропетровська область). Доставка до нас — вагонами.

Вихід для жителів Чернігівщини — закуповувати вскладчину. Тобто зібратися декільком родинам з одного села, замовити, скажімо, 20 тонн вугілля. Ми привеземо машиною, в мішках, якщо зверх ціни буде шість тисяч гривень за доставку. На кожен мішок, у таких випадках, клеїмо прізвища, кому скільки треба. При необхідності переважуємо. Потім шість тисяч, які витратили на доставку, усі, хто замовляв вугілля, ділять між собою. Виходить дешевше. Можна також шукати попутні машини, які б погодилися привезти вантаж за один чи за декілька разів.

— Можна просити військових, які їздять на ротацію, щоб кожен по мішечку нам привозив, — жартую.
— Точно, — сміється у відповідь продавець.

— А чого не можна пригнати товарний вагон?
— У вагоні 60 тонн — замовляйте.

До війни міняли на картоплю

Селище Дмитрівка Бахмацького району тільки зараз газифікується. Мешканців — близько 2400. Уже з газом — 40 дворів. 198 господарств над цим працюють. Та більшість про газифікацію тільки мріють.

— До війни на Сході топили вугіллям, — розповідає секретар селищної ради Людмила Кудрявцева. — Постійно приїздили з Донбасу, привозили вугілля. Дмитрівці прямо у себе під дворами міняли його на картоплю. Усім було зручно: селянам треба кудись дівати бульбу, а донбасівцям — збувати вугілля. Зараз купляють дрова. Але вони недешеві. Машина дров твердих порід коштує більше двох тисяч гривень.

Щоб газифікувати село, організували кооператив, котрий очолює місцевий житель Григорій Кагало. Він опікується фінансовими питаннями. Коли готували проектну документацію, складалися по 500 гривень. А ще ж котел, труби, батареї. В копієчку влітає. Зразу було дуже багато бажаючих провести газ. А тоді долар підскочив. То й відсіялося чимало. У селах люди все ще доларам не довіряють. Тримають заощадження в гривнях.

— Поставити стояк (протягнути трубу від вуличного трубопроводу до хати) коштує дев'ять тисяч гривень, — підраховує голова місцевого «газового» кооперативу Григорій Кагало. — Минулого року проклали трубу до школи. Газ ведемо, але не факт, що топити ним будемо. Дорого. Може, шукатимемо вугілля, купуватимемо дрова і брикет, як і раніше. Тільки хтозна, де його брати те вугілля.

— Ускладчину замовляти на село тонн 20 з інших регіонів, — припускаю.
— Легше скластися селом і купити вагон, приженуть без питань, — упевнений Григорій Васильович. — Тільки з людьми важко працювати, щоб усі питання узгодити.

«Дрова можна виписати дешево»

— Село газифіковане вже років п'ять, — говорить секретар Чорнотицької сільради (Сосницький район) Ольга Клопот. — З газом — третина, з 325 — 111 дворів. Тоді одному двору обходилось 25-27 тисяч гривень, хто і в 23 вклався. Двічі через Фонд підтримки індивідуального будівництва на селі давали трьохвідсотковий кредит. З ним уже розрахувалися.

Дві третини топлять дровами. Уже років 15. Колись за вугіллям їздили в Мену. Тепер у цьому нема потреби. Вугілля дороге, а дрова можна виписати дешево і без проблем. Вартість десяти складометрів сосни — 560 гривень. Возять під двори і рубані дрова. Беруть їх, здебільшого, люди похилого віку. Машина рубаних дров — 1200 гривень.

— Раніше пільгові категорії звертались до сільської ради, щоб привезли вугілля, дрова безкоштовно. Зараз — ні?
— Такого вже нема. Учасникам війни, інвалідам, чорнобильцям надавали вугілля, дрова (два, чотири, було, й по шість складометрів). Тепер пільговим категоріям виплачують кошти, щоб самі собі купили. Сума залежить від статусу пільговика.

Ольга Петрівна каже, що в їхньому селі з дровами дешевше, ніж з газом.
— Газ — дороге задоволення. Минулі роки у літній період напалювала по 12 кубів на місяць. А цього року ягід вродило багато! Поки позакручувала в банки — 37 кубів і напалила. А не консервувати ж не можу, бо раптом наступного року буде неврожай.

— Плитку на дровах треба було у дворі ставити.
— Можна. Та довго коло неї. То я в обідню перерву прибіжу, поставлю варення, якусь банку пропарю, закручу. А дровами поки пічку розкочегариш.

«Ліси випиляли так, що з одного краю другий видно»

Не потребують вугілля і мешканці найбільшого негазифікованого села в Ічнянському районі, Ольшаного.
— Топимо дровами, — говорить сільський голова Олександр Дзісько. — Вугіллям частково топиться школа. її забезпечує райвно (минулого року відділи освіти також примудрилися закупити вугілля зі Сходу, багатьом привозили частинами. — Авт.). Населення закупляє дрова по 3000-3200 за машину рубаних.

Газифікація у нас на часі уже дванадцятий рік. Однак, думаю, що з такими цінами газ уже нікому не потрібен.

Пелети, брикети у нас не прижилися. У сусідньому селі Гмирянка якось організували виробництво брикетів із тирси, та діло не пішло. Ціна лякає.

Вугілля міняли на картоплю давно, ще як я в школу ходив, «надцять» років тому.

Та й нащо воно? Ліси в нас є. Хоча останнім часом випиляли так, що з одного краю лісу другий видно. А от американських кленів по селу вистачає. Значить, ще не дуже сутужно у людей з дровами. Як припече — вирубають.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №33 (1527)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: