Більшовики «люстрували» ненадійних на той світ

Житель села Осовець Анатолій Сміян тільки тепер, на 76-му році свого життя, довідався з розсекречених архівів СБУ, як репресували його батька в 1937-му.


Директор Осовецької сільської школи, член ЛКСМ із середньою освітою Петро Федорович, з високим почуттям служіння справам Леніна-Сталіна, за допомоги сестри Уляни, «здав» енкаведистам односельця Максима Сміяна. А невдовзі з молодою дружиною Поліною зачали дитину.

Репресований Максим зі своєю 36-річною дружиною Євдокією зробили це раніше. Та малята в обох родинах з’явилися на світ Божий в один рік - 1938-й, з різницею в кілька місяців. Була ще одна суттєва різниця: маленький Анатолій Максимович народився напівсиротою - його батька засудили на 4 роки, а як виявилося - «на той світ». А ось дівчинка Рая була обласкана обома щасливими батьками.

Люстраційний масовий рух започаткували ленінці

Історія «злочину» Максима Сміяна впродовж 77 років трималася «за сімома замками» в архіві НКВС-КДБ-СБУ. Навіть після того, як в 1991 році репресованого реабілітували, його справу не показали сину Анатолію, хоча він в лютому 1992 року звертався з відповідним листом в управління Служби національної безпеки України (тодішня назва СБУ). Одержав звідти відповідь з відпискою: даних про подальшу долю Сміяна немає.

їх справді немає в кримінальній справі, що зберігається в архіві управління СБУ в Чернігівській області. Зате там є інші цікаві документи.

Максим Сміян, 1894 року народження, рядовий колгоспник артілі імені Калініна, за соціальним походженням до революції і після революції - середняк. Він був звинувачений у тому, що скоїв злочин над портретом Леніна, - так вказано у вироку. Розслідування проводив дехто Осадчий - уповноважений НКВС у Новобасанському районі. З його обвинувального висновку, а також з протоколів свідків і постає перебіг подій.

Сусіди Максим, Єфрем і Юхим 3 травня, на другий день Великодня, зайшли після обіду в школу до директора Петра Федоровича, який обіцяв Юхиму дати книгу для читання. Проте його не виявилося на місці. Друзі вирішили пройтися класними кімнатами. Затрималися в тій, де висіли Першотравневі плакати. Невдовзі до них підійшла техробітниця Уляна Федорівна -сестра директора. І саме тоді, коли Єфрем намагався прикріпити до стіни плакат з портретом Леніна, якій здалося, в одному місці трохи забруднений. Вона забрала в непрошеного гостя зображення Ілліча, а всю компанію вигнала зі школи.

З цим плакатом вона подалася до брата додому, щоб показати забруднення і розповісти, хто міг це зробити. Підозра впала на «неблагонадійного» Максима Сміяна, якого в юності підозрювали у «неактивних зв’язках з політичною бандою Ромашки». Тоді чекісти розібралися і випустили хлопця після двомісячної відсидки в Козелецькій буцигарні, та «пляма» у біографії Максима залишилася.

Сигнал сестри Уляни директор передав у сільраду, а звідти зателефонували у Но-вобасанський райвідділ НКВС, вже з конкретним звинуваченням Максима Сміяна, котрий нібито зірвав зі стіни плакат з портретом Леніна, плюнув на нього, кинув на підлогу і при цьому говорив якісь антира-дянські слова. Сама техробітниця цього не бачила і не чула, свідками були друзі «злочинного елемента».

Ще до повідомлення «по інстанції» Максим з дружиною Євдокією, а потім і з другом Єфремом, ходили до директора й умовляли, щоб не «роздмухував» справу, не сиротив 13-річного хлопця і майбутню дитину. Але даремно лилися сльози жінки...

На першому допиті 12 травня Сміян сказав уповноваженому Осадчому, що він не зривав плаката з портретом Леніна, не плював на нього і не кидав під ноги. Мовляв, коли з друзями зайшов у класну кімнату, той плакат висів перекошено і насилу тримався на одному невеличкому гвіздочку, він став його поправляти, тоді й упав портрет Вождя на підлогу. Сусід Єфрем підняв плакат і став кріпити його до стіни. В цей час і техробітниця зайшла.

Пояснення такого змісту давав запідозрений у злочині і в присутності прокурора району на очній ставці. Та зовсім протилежне говорив він Осадчому 15 травня, уже «чистосердечно» каявся у здійсненні «антирадянського вчинку»: і портрет зривав зі стіни, і плював на нього, і на підлогу кидав. Слово в слово написано це і в протоколах допиту свідків-друзів Єфрема і Юхима. Правда, обидва не розібрали, які слова говорив друг Максим над портретом Леніна, але «... за виразом обличчя можна було зрозуміти, що ті слова були антирадянського вираження».

Ще до вироку колегії Чернігівського обласного суду, яка засідала 28 липня 1937 року, своє обвинувачення винесли голова і секретар Осовецької сільської ради у довідці, написаній на вимогу слідчих органів. Там зазначено, за які «тяжкі» гріхи звільнили Сміяна в 1935 році з посади бригадира колгоспу, як він 3 травня в школі «знущався над портретом Леніна, висловлював незадоволення радянською владою», вчиняв інші антирадянські дії. Звідки їм відомі такі подробиці, коли самих і близько не було на місці події? Тоді ніхто не ставив таких запитань. Головне - «Так треба!».

Голова другого в Осовці колгоспу імені Чапаева Степан Борисович свідчив на допиті про те, як у 1920-ті він охороняв Сміяна в Козелецькій в’язниці. Потім, коли повернувся у рідне село, не міг змиритися з тим, що «ворога революції» обрали бригадиром.

Про негідну поведінку бригадира Максима Сміяна говорив слідчому і староста пожежної дружини колгоспу імені Калініна - Іван Якович. Але в протоколі записана й така його репліка (мовою оригіналу): «По мнению всего, поводом к снятию с работы бригадира и нового ареста послужило то, что Смиян является бывшим участником крупной политбанды Ромашки».

Як відомо, в 1937 році Сталін запустив репресивну машину для великого очищення радянського суспільства від «ворогів народу». Сучасною політичною мовою це можна назвати люстрацією з мільйонними замученими і покаліченими людьми. Активну допомогу каральним органам надавали й такі активісти, як Уляна та її брат Петро.

Що такого страшного вчинив Максим Сміян проти них конкретно і суспільства загалом? Чи мучила їх совість, коли зустрічали в селі одиноку Євдокію та її осиротілих синів Івана та Анатолія?

Суддею для них став Всевишній

Колишній директор школи Петро Федорович загинув на війні. Його дочка Раїса живе в Бобровиці, але великого щастя вона не зазнала. Напевно, й не здогадується, що розплачується за гріхи батька.

Уляна Федорівна, ініціаторка тієї «люстрації» Сміяна, свого першого сина, як кажуть у селі, «нагуляла». Він не залишив після себе потомства, рано помер. Другого сина і дочку народила від іншого чоловіка, їхню долю теж важко назвати щасливою, особливо в останні роки перед передчасною кончиною.

Колишнього міліціонера, потім голову колгоспу Степана Борисовича і його брата Якова досі старожили згадують недобрими словами, називають катюгами, виродками, і потомства нормального вони не залишили після себе.

Іван, старший син Євдокії Сміян, загинув у 1943 році на Дніпрі, разом з багатьма іншими односельцями, яких не встигли навіть перевдягнути у військову форму й озброїти. Згодом їх назвали куфаєчниками, бо в домашніх куфайках і полягли там - сотнями тисяч. Це так Сталін очистив радянське суспільство від тих, хто залишився на окупованій території.

Менший син Анатолій відчув на собі, як бути сином «ворога народу». Молодим він вивчився на водія. Побував на Цілині, але довго не затримався - повернувся до згорьованої матері. Одружився на місцевій прекрасній дівчині Людмилі, сироті. В рідному селі все трудове життя присвятив роботі колгоспного водія. Одним з перших в Осовці придбав легкову автомашину. Його шляхом пішов і син, названий на честь старшого брата Івана. Давно одружений, має власний добротний будинок. Другий син Сергій після школи подався в місто, часто навідується до батьків власною іномаркою.

Рід Сміянів має продовження. Щасливу долю йому вистраждав батько, дід і прадід Максим Сміян, що навіть при сталінському режимі мав свій погляд на життя і сміливість діяти не так, як більшовики вимагали. За це й життям заплатив. Тепер таких називають героями, а тоді «таврували» ворогами народу.

Рідні Максима Євменовича вдячні керівництву Управління СБУ в Чернігівській області за надану можливість довідатись правду про справжні причини репресій 1937 року стосовно рідної людини. Тепер Максим Сміян повністю реабілітований не тільки юридично, а і в думках земляків. Його трагічна доля - гордість для рідних і застереження для тих, хто творить беззаконня.

Григорій Войток, "Чернігівщина" № 44(496) від 30 жовтня 2014 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: