Незабутній вересень 1943-го: Чернігів визволений, а ворог знищений

Чернігів, як і вся Україна, наближається до своєї визначної дати. 21 вересня ми святкуватимемо 71-шу річницю визволення Чернігова від німецько-фашистської окупації. Але така подія є вагомою не тільки для нашого славного міста, оскільки остаточна перемога у Великій Вітчизняній війні складалась із цілої низки малих і великих перемог. І зовсім скоро, 28 жовтня, громадяни нашої держави відзначатимуть 70-річчя звільнення України від німецького агресора.



Із того моменту невблаганний час відрахував сім десятиліть, проте, на жаль, наразі повною мірою заявляти про «70 років без війни» не зовсім чесно. Наша пам’ять про трагічні події вічна і незгасима, адже ми, як ніхто інший, знаємо, якою дорогою ціною відвойовується спокій та право жити на своїй, Богом даній землі. А тому знову і знову Вічний вогонь обпікатиме наші серця. У низькому поклоні та в пошані чернігівці схилять голови перед пам’яттю тих, хто віддав своє життя в тій війні, перед ветеранами, яких із кожним роком залишається з нами все менше. Тож нехай пам’ять нам ніколи не зрадить по дорозі до священного вогню…

Вони боролися до останнього патрона, до останнього подиху

«У перші дні війни в місті проходили мітинги на підприємствах, а також масова мобілізація військовозобов’язаних на фронт, — згадує ветеран партизанського руху, почесний громадянин міста, відомий краєзнавець Герард Кузнєцов. — Патріотизм, підкріплений відповідним вихованням, був на високому рівні. Біля військкомату, який «штурмували» навіть підлітки, були і люди старшого віку, тобто ті, хто не підлягав призову, спостерігалися великі черги. Наймолодших із них юнацький максималізм спонукав до участі у визволенні рідної землі, що стало справою усього народу. Деякі ветерани й досі пригадують, як боялися, що ворога розіб’ють ущент, а війна закінчиться швидко і без них».

Доля Чернігова залежала від загального перебігу подій на фронті. Ще в липні 1941 року Чернігів опинився на одному з напрямків німецького наступу на Київ. У кінці червня в небі над містом почали з’являтися поодинокі «Юнкерси», ціллю яких був залізничний вузол. Повітряні атаки німецьких літаків відбивали винищувачі місцевої школи пілотів, важливі об’єкти прикривала зенітна артилерія. Запеклі бої у серпні точилися на північній та східній околицях міста: солдати вермахту підходили до міста одразу з двох сторін. Для багатьох радянських солдат та офіцерів це був останній у житті бій. Ховати їх було нікому, оскільки частини Червоної армії 9 вересня залишили місто. В історичному музеї і досі зберігається записка, яку знайшли через два десятиліття після війни у гвинтівковій маслянці в полі. «Ми боролися до останнього патрона, до останнього подиху. Спочатку нас було п’ятеро. Потім залишилось троє, а зрештою один я. І ось пишу записку. Прохання, якщо хтось знайде її, передати рідним, що їхні сини загинули як герої», — так написав один із червоноармійців Д. Павлов. У 1967 році на Болдиній горі були урочисто перепоховані останки невідомого червоноармійця, якого місцева жителька поховала на своєму городі на північній околиці міста у вересні 1941 року. І сьогодні на могилі Невідомого солдата горить вічний вогонь — у пам’ять про тих, хто пішов на війну і не повернувся.



Від вересня 1941-го до вересня 1943-го: жнива скорботи

Під час окупації чернігівцям довелося пережити бомбардування та артобстріли, під якими гинули місцеві жителі, а також масові розстріли, відправки на примусові роботи до Німеччини, голод і розруху. Герард Олексійович ніколи не забуде перше бомбардування, що сталося 27 червня, через п’ять днів від початку війни. 15-річний мешканець Лісковиці, який згодом присвятив своє життя пошуковій роботі, у ті страшні дні став мимовільним свідком знищення Чернігова німецькою авіацією.

«Убивства мирних мешканців і військовополонених увійшли в побут окупаційного Чернігова, — пише він в одній зі своїх книг «Розтерзаний Чернігів, або Юність, обпалена війною». — Гітлерівці та їх посібники з числа поліцаїв розстріляли і заживо спалили 127 тисяч 778 жителів області, а ще 134 тисячі 500 молодих моїх земляків полягло на фронтах Великої Вітчизняної війни. Будь-яка з цих цифр перевищує втрати Війська Польського у Європі за весь час Другої світової війни (123 тис). У 1944 році населення Чернігівщини складало 1 млн 237 тис. осіб. Це на 30% менше, ніж у довоєнний час».

Знекровлений Чернігів: повернення до життя

Корінний перелом у війні розпочався в 1943-му. До оборони Чернігів почав готуватись із кінця липня, коли на околицях міста зводили укріплювальні споруди.

Коли війська Центрального фронту увійшли в місто, де похазяйнували окупанти, Чернігів більше нагадував руїну, ніж населений пункт. Від бомбардувань постраждали Борисоглібський собор, П’ятницька та Катерининська церкви, Колегіум і загалом увесь центр, 70% будівель. Гірша ситуація була тільки в Сталінграді, Севастополі та Воронежі.

Чернігів був звільнений у результаті успішної Чернігівсько-Прип’ятської операції, що розпочалася 26 серпня. Радянські війська прорвали німецьку оборону і в ніч на 9 вересня форсували Десну. До 14 вересня було звільнено понад 100 населених пунктів, а 15-го взято останній великий укріплений пункт ворога на київському напрямку — місто Ніжин. Визволення Чернігова сталося 21 вересня, на велике свято Різдва Пресвятої Богородиці. Здавалося, сама Божа матір вступилася за розтерзане місто. За блискучу операцію по звільненню міста 10 об’єднань і частин Червоної армії отримали найменування «Чернігівських», 28 солдат і офіцерів стали Героями Радянського Союзу. Це високе звання отримали 8 українців, 14 росіян, 2 казахи, 2 євреї, татарин і чеченець.

* * *

За два роки окупації німецькими каральними органами із залученням української допоміжної поліції та військової комендатури в нашому місті було страчено різними способами 52425 осіб, включаючи військових і мирних жителів (перед війною в Чернігові мешкало близько 70 тис. осіб). Кров’ю та слізьми наших співвітчизників були залиті двори тюрем і мальовничі урочища на околицях міста. У Малєєвому Рові розстріляли 300 осіб (за деякими даними 1200). У Дубовому урочищі — 300 осіб. На Бобровиці та в Яцевому спалили живцем 718 людей. У тюремному дворі — 3000 осіб. У Березовому Розі — 1 500 осіб. У Рашевщині — 7 500 осіб. На Подусівці — 15 000 осіб. У Криволівщині — 20 000 осіб. У таборах для радянських військовополонених на Кругу, у міській лікарні та в Яцевому загинуло близько 5000 людей. На всіх братських могилах встановлено пам’ятники та пам’ятні знаки. Некрополі Чернігівщини. Тези доповідей міжнародної наукової конференції, Чернігів, 2000 р.

Лада Седнівець, тижневик «Чернігівські відомості» № 38 (1226), 17 вересня 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: