Ігоря Коваленко затовкали 20-ма ударами по голові в адвокатському особняку

21 червня в самісінькому центрі Чернігова в підвалі будинку №1 по вул. Горького двадцятьма ударами залізяки по голові був убитии прилучанин Ігор Коваленко. 23-річна вдова Юлія безутішна. Написала вірші. Для «Вісника Ч» принципово - віршів не друкуємо. Та тут особливий випадок...

Ты ушел навсегда, оставив мне дочь.
Ты ушел, и ты знал —
Не вернешься в ту ночь...
Я осталась одна с этой болью в душе. Никогда не зажить этой ране уже!
Эти звери за Бога решили все сами.
И не высохнут слезы у плачущей мамы
Боль любви и утраты мне не передать,
Ах, как хочется сильно сейчас закричать
Заорать на весь мир,
Как я сильно любила!
Вы ответите все — о вас не забыла!!!
На коленях пред Богом я в церкви стою И о суде Небесном я только молю.
Бог все видел и знает, как вы поступили. Как вы резали, били, еще и палили...
Вам Господнего гнева не избежать,
И гореть вам в аду и вам вечно страдать!!!

Дев’ятого липня прилучанину Ігорю Коваленку минуло б 28 років. Замість свята в родині жалоба. 24 червня його обгорілі останки на полі біля села Розівка Козелецького району знайшов Михайло Запека, лісник із Патют. Мати, сестра, дружина покійного вже котрий день на можуть жити без сліз, і тільки донька Каріна, котрій лише рік і дев’ять місяців, усміхається. Вона чекає тата.

— У нас усе було добре, — каже 23-річна вдова Юлія Коваленко. — Стільки планів. Ігор працював у МНС рятувальником. Коли народилася донька, пішов у декретну відпустку. У нас є магазин комп’ютерної техніки. Треба вести бізнесові справи. Ми частенько їздили в Київ за товаром. У Ігоря до цього було кілька простих машин: і «четвірка», і «дев’ятка». Та він хотів кращу. Знайшов в Інтернеті на сайті «Авто Ріо» «Шевроле Авео» за шість тисяч доларів. На інших сайтах за таку ж просили 7200-8200 доларів. Той, хто її виставив на продаж, написав, що за судовим рішенням терміново треба гасити кредит, тому віддає дешевше. Ігор зайшов на сайт з оголошеннями 18 червня. Він покликав мене до планшета. Ми завжди радилися навіть у дрібницях. «Дивись, срібляста, з кондиціонером. Тобі подобається? Салон ідеальний. Правда, шини лисі і на капоті подряпина, та нічого».

Увечері 20 червня він зідзвонився з продавцем, той назвався Сергієм. Про що говорили, не знаю, бо чоловік виходив на кухню. Думаю, він переконував Ігоря, щоб приїхав до Чернігова сам. Раніше ми за усіма серйозними покупками їздили разом.

— Ігоре, може, і я поїду? — намагалася переконати.

— Давай не будемо сваритися, — сказав він.

І досі простити собі не можу, що не наполягла.

— Не переживай, — заспокоював мене.

— Я ще заїду на авторинок у Київ, подивлюся, прицінюся. Якщо нічого кращого не знайду, пощу за цією.

Взяв 5550 доларів і 15 тисяч гривень. Ще 760 гривень на дорогу. Всі суми записав у блокноті. Він так завжди робив, — показує Юля пухкенький записник. — Виїхав 21 червня о пів на п’яту ранку разом зі знайомим Валиком його машиною. За п’ять хвилин до восьмої чоловік мені дзвонив. Потім о дев’ятій, о десятій. Подивився кілька машин, та жодна не сподобалася. Зателефонував: «Я біля метро, їду до Чернігова». Востаннє я з ним розмовляла о 12.42. Сказав, під’їжджає до Чернігова. Коли набрала о 14.02, він не брав слухавку. Такого ніколи не було. Зазвичай він або скидав, або говорив: «Я зайнятий, передзвоню(ни)». Минав час. Я набирала, набирала. У чоловіка був телефон на чотири сім-карти. Та всі номери мовчали. Тоді я стала набирать номер продавця. Він був недоступний. Кинулися у прилуцьку міліцію. Мене там заспокоювали: може, купив машину, обмиває, загуляв. Сам повернеться. То я ж свого Ігорка знаю. Він не пив і не курив.

О дев’ятій вечора мав приїхати поїзд. Родичі кинулися на вокзал, а раптом він приїхав. Може, телефон розрядився, тому мовчить, а може, гроші вкрали. А я знову в міліцію писати заяву. Серцем відчувала, щось сталося. Наступного дня з самого ранку поїхали в Чернігів. Провели власне розслідування. Знайшли і водія, і автобус, яким Ігор їхав. Водій добре запам’ятав мого чоловіка, той сидів позаду нього і всю дорогу говорив по мобільному про купівлю авто. Він вийшов з автобуса перед Красною площею о 13.10. Ми знайшли одну з роздруківок розмов чоловіка. З продавцем він зідзвонювався з 8.23 до 13.18 кілька разів. Проте розмови були нетривалими — 38. 44, 56 секунд. Остання о

13.18 — 10 секунд. Певно, повідомив, що вже приїхав. Водій також чув, як він говорив: «Як ви мене впізнаєте? Чорні джинси, темно-синя футболка, барсетка».

Ігор не казав продавцю, що поїхав у Київ дивитися іншу машину, сказав, що з’їздить за товаром для магазину. Отож той знав, що у чоловіка можуть бути гроші. До пошуків підключилися всі, хто могли. Я дала оголошення в Інтернеті. Кинулися до ясновидців. Та допомогти вони нам не змогли.

Паралельно шукала продавця. Наступного дня після зникнення Ігоря той чоловік зняв оголошення з сайту. В Інтернеті я забила номер його мобільного. Видало ще кілька оголошень про продаж цієї ж машини на десяти інших сайтах. Тільки ціни були вже вищі. Навіть 10 тисяч доларів. Продавець називав себе Сергієм Хоменком. Зазначав, що авто на київській реєстрації.

 Ігор зник у суботу. А у вівторок увечері нам подзвонили з міліції, тіло знайшли аж у Козелецькому районі. У полі неподалік села Розівка. Опізнавати поїхали батько, двоюрідні брати і я. Тіло дуже обгоріло. Ноги повідвалювалися. Я впізнала Ігоря по хрестику. Я купила його йому разом з обручкою. Був у трусах, їх теж купувала я, впізнала і гостроносі черевики.

 У Козелецькому морзі нас іще і добили. Сморід був страшенний. Тільки-но ми замотали останки в плівку і поклали в труну, як прийшов прокурор і каже: «У нас виникла недоработка. Експерт сфотографував труп, тільки здалеку. Треба перефотографувати. Вибачте, міліція недопрацювала, розмотуйте». Ми і просили, і плакали, і кричали, що не треба. Довелося знов Ігоря тривожити, дихати тією отрутою. Після цього півдороги блювали. Та це ще не все. Попутно вирішили заїхати подивитися на те місце, де тіло знайшли. Поле, навкруги росте кукурудза. Довга скирта старої соломи, до неї веде грунтова дорога. Метрів за п’ять від тієї скирти місце, де лежало тіло, і сліди згарища. Видно місця, де були руки, ноги. Обдивившись усе навкруги, знайшли шматочок кістки від ноги Ігоря і пляшку з-під розчинника. Чому міліціонери останньої не забрали? Це ж речовий доказ. На ній же мають бути відбитки убивці. Ще одна валялася з-під води. Ми побачили покинуті рукавички експертів. Видно було, що підпалювали тіло не раз.

— Ой горе, ой синочку, — заголосила мати. — Напевне, кричав, просився: «Не вбивай, у мене ж дітки маленькі» (у Ігоря, окрім маленької доньки, є син Артем від першого шлюбу, він закінчив перший клас). Синочок кликав на поміч, кричав, рот був відкритий. За що, за що? Ну, забери гроші, життя не забирай. Так страшно. У Ігоря розбита голова, пробиті легені, а потім ще й палили його.

Ольга Миколаївна закриває лице руками і ридає.

— Мамо, мамо, не треба, — втішає донька Ірина, сестра Ігоря.

Стає зле і Юлії. їй несуть воду. Вже свекруха і сестра чоловіка розтирають їй руки.

У день похорону (Ігоря ховали у закритій труні) у їдальні, де поминали, молодій вдові зробилося погано. Зсудомило щелепи, поватяніли руки і ноги. її забрали до реанімації. Відкачали. Медики порадили звернутися до психолога і психіатра, щоб допомогли зняти стрес.

— Чоловік був дуже добрий. Любив солодощі, а ще ніколи не виносив сміття з хати. За що його убито? Треба були гроші, хай би забирав. Це я б побігла зразу заявляти у міліцію. А Ігор би нікуди не заявив. Ну така він людина був, щоб подалі від гріха.

Рідня, як може, відволікає Юлю від думок про Ігоря. А вона тужить і тужить.

Двадцять ударів по голові

Підозрюваного у вбивстві міліція затримала. Це чернігівець Олександр Вербицький 1980 р. н. Його місцезнаходження вирахували по сигналу мобілки. Кажуть, тіло він повіз у Козелецький район, бо там мешкає його бабуся. На тій же машині, яку хотів купити Коваленко.

Усе сталося неподалік Валу, у Чернігові. На вулиці Горького, 1. Там обласна колегія адвокатів та юридична консультація Деснянського району. У підвалі будівлі і був убитий Ігор Коваленко. Двері підвалу в десяти метрах від проїжджої частини. Що робиться у дворі, видно через ворота з металевих прутів. Видно і гаражі. Саме в одному з них і стояв той злощасний автомобіль «Шевроле Авео», через який усе сталося.

Олександр Вербицький уже років п’ять працював у колегії менеджером (фактично завгоспом), а ще допомагав налагоджувати комп’ютери, бо добре в них розбирається. У нього були ключі і від гаража, і від підвалу. Покупця машини він запросив до себе на роботу у вихідний день, суботу. Автомобіль дивилися у гаражі. А потім чомусь пішли у підвал. Як версія — Вербицький попросив допомогти занести туди коробку передач від іншого авто. Що сталося потім, встановлює слідство. На місці залишилася величезна калюжа крові.

Як розповів головний міліціонер області генерал Олег Демченко: «.,. Двоє чоловіків вирішили зустрітися, аби обговорити питання купівлі-продажу легковика. Потенційний покупець навіть припустити не міг, що їде на смерть. Причина — гроші, які мав .при собі. Якщо вірити продавцю легковика, між ним і покупцем виник конфлікт, у результаті якого господар убив гостя у підвалі. Чоловік помер після завданих йому двадцяти ударів металевим предметом по голові. Підозрюваний розповів, що наступного дня після кривавих подій він вивіз тіло жертви аж у Козелецький район, де намагався спалити. У підозрюваного за місцем проживання виявлено та вилучено 5550 доларів США та 7000 гривень, що належали потерпілому. Відкрито кримінальне провадження за ст. 115 КК (умисне вбивство з корисливих мотивів — карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна)».

— Версія, викладена в Інтернеті, не збігається з позицією Вербицького, — сказала адвокат Ніна Авраменко, яка його захищає. З пояснень Вербицького, потерпілий на нього накинувся.


Валентина Остерська, "Вісник Ч" від 10 липня 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.