У підземну теплицю... ліфтом, або Восьме диво світу на Чернігівщині

До Григорія Прокопенка з Киїнки, що під Черніговом, люди двері відчиняють майже щодня, але найчастіше - навесні і восени. Саме тоді у садівників та городників найгарячіша пора, отож і йдуть до агронома з багаторічним стажем по саджанці плодових дерев та кущів, за порадою чи просто побалакати. Ось і я відчиняю хвіртку. Мене зацікавила унікальна підземна теплиця під склом, куди господар спускається на спеціальному ліфті. Вразили й підземні овочеві сховища, де колись у чоловіка лазня була. А ще здивував «дармовий» полив - за допомогою водостоків дощова вода по жолобах стікає в металеві баки, усього вони вміщують до 13 тонн рідини, якої городнику вистачає на весь сезон. Все це Григорій Юхимович зробив власноруч багато років тому. Конструкції надійні, бо й донині справно служать і, окрім радості та задоволення від праці на землі, дають Григорію Прокопенку ще й непоганий додаток до пенсії.



Не пропали

Будинок, де живе Григорій Прокопенко зі своєю дружиною Валентиною та сім’єю старшої доньки Ірини, стоїть на високому фундаменті, просторий і світлий. Зводив його сам, як і гараж та інші господарські будівлі. Сарай, щоправда, все літо з матір’ю будували. Неньку син забрав із Більмачівки. що на Ічнянщині, якраз на її 60-річчя. Раділа Наталія Іванівна, що з дітьми вкупі житиме, на радостях усі кімнати поштукатурила! Немає її вже на світі, а хлів стоїть. Зберігає Григорій Прокопенко мамині старі фотографії в серванті. Інколи з нею розмову веде. У глибині його серця - світла пам’ять про цю мужню жінку, котра виростила самотужки трьох дітей, бо чоловік, Юхим Васильович, безвісти зник на фронті в 1943-му.

- Коли мама отримала похоронку, - зі сльозами на очах розповідає Григорій Юхимович, - на всю хату голосила: «Пропали ми, діточки! Пропали!». Та ми вижили і стали людьми. Брат Микола фельдшером працював, а сестра Ніночка -в колгоспі. З мене ж вийшов агроном-овочівник, вчився спочатку в Борзнянському технікумі, а згодом закінчив сільськогосподарську академію в Києві.

П’ять років служив Григорій Прокопенко в армії. Коли в Латвії перебував, вступив одразу до двох вишів. Ректор Латвійської сільськогосподарської академії розгледів у ньому здібного й перспективного студента. Але за рік, коли Григорія перекинули служити в Росію, разом із Латвією покинув і навчання.

- Не можу й досі забути, як вступний екзамен з хімії складав, -продовжує розповідь чоловік. - Тривав він шість з половиною годин. За допомогою стенографічного листа відповів на п’ятірку!

Свою половинку знайшов у Сибіру

- Моя Валентина в Киїнці живе «недовго», всього п’ятдесят три з половиною роки, - усміхається господар. - Привіз її з Новосибірська, де службу відбував. Там ми будували ракетні майданчики. А моя майбутня дружина швачкою на фабриці працювала. Коли на Чернігівщину приїхала, трудилася на «Хімволокні», а потім - на обласному аптечному складі. Народила мені двох дівчат - Іру і Ліду. Обидві стали вчительками. Ірина Григорівна Полулях викладає образотворче мистецтво, а Лідія Григорівна Плоска - музику а ще керує ансамблем духових інструментів, - пишається батько. -Онуків у нас троє: Діана, Яна і Володя. Всі грамотні, дівчата школу із золотими медалями закінчили. Вже й правнуків діждався, також трійко. Коля наступного року до першого класу піде. Життя летить!

«Якби влучив - не було б зараз діда»

Тридцять шість років Григорій Прокопенко віддав місцевому радгоспу. Завідував однією з найбільших дільниць.

- У моєму підпорядкуванні було 830 голів великої рогатої худоби, 1500 нетелей і телят! - згадує агроном. - А ще ж 1800 гектарів орної землі. Овочі вирощували на 340 гектарах, там працювала поливна система. Садили капусту на 80 гектарах, помідори і огірки - на 30-40, моркву - на 50-ти і буряк також на 50-ти. До того ж вирощували часник, кабачки, патисони. Три роки поспіль із шостої ранку до десятої вечора - то на фермі, то на полі, то біля теплиць. Легше стало, коли довірили тільки овочівництво. Це вже моя стихія!

Щодня на овочевих полях працювало півтисячі людей. Приїздили робітники з фабрик та заводів Чернігова. Більшість знала, як сапувати, обгортати, збирати городину, але траплялися Григорію Прокопенку такі кадри, що диву давався.

- Один чоловік замість бур’янів понівечив огірки. Я йому кажу: «Що ж ти накоїв? Ти ж увесь урожай зіпсував!» А він мені: «Усі сапують - і я!» Розповідав і показував, мо’, з годину, як правильно сапу тримати, як виглядають огірки, помідори, морква...

Боляче нині згадувати агроному ті часи, коли процвітали в радгоспі крадіжки. Було це в кінці дев’яностих. Уночі люди викопували моркву, цибулю... Бувало, за добу Григорій Прокопенко знаходив аж по тринадцять покинутих старих сап.

- А одного разу, коли переслідував на вантажівці крадія капусти, сам ледь не загинув, - згадує мій співрозмовник. - Якби злодій влучив не в кабіну, а трохи вище - не було б зараз діда!



Один із сорока семи

Довчитися в латвійській сільгоспакадемії Григорію Прокопенку не вдалося не лише через переїзд, а й «завдяки» бажанню голови радгоспу.

- Його не влаштовували поїздки на сесію, - продовжує розповідь чоловік, - голова хотів, щоб я був постійно на роботі. Пригрозив: «Якщо дізнаюся, що збираєшся в академію - зі мною працювати не будеш!». Отож більше в Латвію ні ногою.

І все ж через десять років, коли радгосп очолив новий керівник, Григорій Прокопенко таки вивчився в сільгоспакадемії, щоправда, в київській.

- Вступило нас 120 чоловік, а захистили дипломи лише 47. Казав один: «Без академії жив і ще проживу!» А я вперто боровся до кінця, - ніби підсумовує Григорій Прокопенко.

Усього трудового стажу у Григорія Юхимовича - 45 років. Він дорожить медаллю «Ветеран труда», орденом «Знак пошани», за який держава доплачує 52 гривні до пенсії. Для пенсіонера це - гроші.

Гордість садівника

На присадибній ділянці Григорія Прокопенка не гуляє жодний метр. Самих плодових дерев сотня: яблуні, груші, сливи, алича, вишні, черешні, абрикоси, персики, шовковиця, горіхи, глід. А ще ж малина, смородина, аґрус, порічки, йошта, калина, барбарис, бузина... Навіть ялинка красується, із самої Москви привезена. Найбільше садівник пишається раннім абрикосом, крупні плоди якого достигають наприкінці червня. Торік кілограм цих червонобоких ягід на базарі коштував 45 гривень. Чом не вигода?!

Серед дванадцяти сортів груш найцінніший «Бере Клержо», що привіз знайомий із Франції. Плоди мають вагу 600 грамів, дуже смачні й соковиті. Також «Улюблениця Клаппа», «Лісова красуня», «Північна пальміра»... У кінці городу росте гібрид шипшини і глоду. Великі, солодкі й корисні ягоди дружина Григорія Юхимовича сушить для компоту, також із них можна варити варення.

Посеред городу донька Ірина посадила понад тридцять рядів живців смородини, у кожному по дев’яносто штук. Яка ж то праця!

Під землею

Далі господар веде до своєї підземної теплиці. її нетреба опалювати взимку, а влітку вона не відкидає тіні на город. Заходимо спочатку в надземну скляну частину. Тут Прокопенки вирощують розсаду помідорів, огірків, капусти. Біля входу - щось схоже на ящик. На його задній стінці висить пульт від лебідки. Григорій Юхимович стає в ящик і мене запрошує. Натискає кнопку пульта, дзижчить мотор, і спеціальний металевий майданчик, що здавався дном ящика, потихеньку опускається вниз. І ось ми в овочевому сховищі, де господар зберігає картоплю, моркву, капусту. Температура і влітку, і взимку стабільна -три-п’ять градусів тепла. У тазику з піском три місяці для стратифікації лежать кісточки персиків та абрикосів, насіння яблунь та груш - щоб ліпше проростали.

Зі сховища заходимо в теплицю. Там дуже вологе повітря. В землі видніються рядки живців порічки, що зимуватимуть тут. Також Ірина у ящичках посіяла квіти на розсаду. Скраю зеленіє петрушка.

Побудувати підземну теплицю Григорій Прокопенко хотів ще за молодих літ. Мрія здійснилася в радянські часи, коли і метал, і цемент копійки коштували. Бульдозером викопав яму завглибшки 2,5 метра, завдовжки - 16 і завширшки - 6. Із залізних труб та швелерів зробив каркас, щоб земля не видавила стіни, залив бетоном. Скло треба було лише на дах. Насипав півметра родючого ґрунту. Теплиця тепла. Якщо її вкрити поліетиленовою плівкою, то навіть у тридцятиградусний мороз усередині - плюсова температура. Про всяк випадок у теплиці є й грубка, але Прокопенки її топлять рідко.

У колишній підземній лазні, де господар мився протягом десяти років, тепер планує обладнати сховища для яблук та груш. Навіть не віриться, що тут колись була душова кімната, ванна, роздягальня. Це ж треба стільки всього продумати! Навіть запасний вихід із підземелля зробив на випадок, коли електрика зникне і ліфт не працюватиме. На щастя, користувався сходами усього кілька разів.

Щепить до тисячі штук

Григорій Прокопенко кілька років тому торгував насінням на ринку. Лише помідорів 630 сортів мав. Вирощував плоди на насіння у себе на городі. Це і огірки, і капуста, морква, буряки, салат, квасоля... За десятиліття - жодної скарги від клієнтів! Якби не заслаб, мо’, й досі б на базарі стояв.

- Роботи взимку у мене вистачає. Наприклад, щеплю саджанці. Сідаю у теплиці і за годину 15-20 штук прищеплюю, а як приловчусь - той 25-30, - розповідає Григорій Прокопенко. - Чик-чик - і готово! За місяць можу до тисячі прищепити. Маю спеціального ножа, сусідка подарувала. Колись ним на камвольно-суконному комбінаті нитки різали. Ловкий такий!

Розповів Григорій Юхимович, що до нього три роки тому приїздили телевізійники з обласного центру.

З киїнським агрономом зняли аж десять телепрограм. Досвідчений і талановитий садівник та городник із неабияким задоволенням давав на камеру безцінні поради, які накопичив за все своє цікаве життя.

Лариса Галета, "Деснянка" №51 (631) від 15 грудня 2016

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.